Андрій – із родини військових,- інформує Громадське.Волинь.

«Сім’я військових з діда-прадіда. В мене прадід був на війні,Берлін брав,звільняв Україну також. Дідусь військовий,батько військовий,двоюрідний брат – офіцер,зараз служить,в АТО також був. У нас сім’я військовослужбовців і це нормальна сімейна традиція,щоб син пішов в армію. А потім я потрапив у зону АТО»,– каже боєць.

Андрій разом із іншими військовослужбовцями з 51-ої бригади мали стояти разом із полком «Азов» біля Маріуполя. Проте їх передислокували до Амбвросіївки,де перебували 72-га та 24-а бригади. «І ми пішли брати участь у авантюрі по перекриттю російського кордону. Там ми «дуже вдало» потрапили спочатку в одне кільце,потім в друге кільце. І там,на тому териконі,відбулись події із хлопцями з 51-ої бригади,які здалися в полон»,– зазначає Андрій.

Хлопець розповідає,що йому уникнути полону вдалось,адже вони змогли відійти до позицій 72-ої бригади та з’єднатись із танкістами 51-ої бригади,які також там знаходились. І тільки тоді організованою колоною виходили з котла. «Командування там не було. Була повна анархія. За той день,коли ми просили наказ відійти,до мене передзвонило генералів штук 10-ть. І кожен казав,що підмога йде і все буде класно. Ми відійшли від цієї позиції і ще тиждень там не було ніякої підмоги»,– розповідає військовий.

Андрій каже,що війна навчила його по-справжньому цінувати український прапор. «Ніколи не думав,що буде таке відчуття гордості,коли ти дивишся на український прапор. Раніше думав,ну класний прапор,ну жовто-блакитний,ну гарний. А ось коли ти їдеш по селі,повному сепаратистів,і на тобі висить прапор – оце круто. Такий острівець України,проїжджаючи по цих ДНР-ЛНР. На тих територіях дуже важливими були такі речі,як українська мова,якою до тебе говорять. Люди,які приходять з фенічкою прапора,невеличким гербом,кулончиком на шиї. Така ідентифікація,що ти українець. Ці символи нагадували,що це твоя рідна земля,ти за неї воюєш. Навіть за той самий прапор. Під ним ти ідеш в бій,під ним ти можеш померти»,– говорить хлопець.