Сергій Грабовський заперечує загальноприйняте твердження,що «повалення самодержавства в Російській імперії у 1917 році було актом суто всеросійської революції,а власне українська революція розпочалася дещо пізніше». При цьому він посилається на документ,який «був опублікований у Петрограді того ж дня – 15 березня за григоріанським календарем,або 2 березня за «старим стилем»,тобто за календарем юліанським,коли імператор Ніколай ІІ підписав зречення від престолу: «У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків,що прилучилися до повстання… Ряди війська,яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда,в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва,з представників демократичних верств української нації… Гасло демократичної республіки,виставлене російською демократією,забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху.
 
Але українська демократія,українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загальногромадянських прав,але й своїх окремих прав національних,тих прав,які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність,і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу,як найближчий етап до нього,як практичне завдання сьогоднішнього дня,українська маса в Петрограді повинна виставити,вкупі з демократією інших народів Росії,льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку,з якнайширшими правами окремих націй і спеціяльно з якнайширшою національною територіяльною автономією України».
 
Відтак Грабовський нагадує,що «це – рядки з відозви Тимчасового Українського Революційного Комітету Петрограда. Як бачимо,тут чітко зазначена й особлива роль українства в революції,й особливі його завдання,в тому числі й стратегічний курс на національно-державну самостійність. Ну а те,що цей комітет мав реальну вагу,засвідчила маніфестація у Петрограді через кілька днів з нагоди річниці народження Тараса Шевченка,в якій узяли участь десятки тисяч осіб. Її учасники несли портрети поета,транспаранти з гаслом «Хай живе вільна Україна у вільній Росії!»,десятки національних синьо-жовтих прапорів. Поряд зі студентами,інтелігенцією і робітниками в урочистому поході взяли участь вояки — солдати й офіцери. Очолював похід півтисячний загін кубанських козаків у мальовничих чорних жупанах із січовим прапором і запорозькими бунчуками. Промарширував під синьо-жовтими прапорами лейб-гвардії Волинський полк – той,що першим розпочав перехід на бік революції (як пізніше писали свідки подій,«два українські полки скинули російського царя»). У лавах українців зі своїми прапорами та гаслами йшли — щоб висловити свою солідарність – і представники інших пригноблених імперією народів: фінни,поляки,естонці,латиші,білоруси,татари».