Він сказав,що вирушив на Схід не через редакційне завдання,а через гранд від «Телекритики» 24 квітня. Спочатку поїхав до Харкова,а тоді – до Донецька. Там він не представлявся журналістом,а,замаскувашись,вступив до лав «народного ополчення»,щоб дослідити сепаратистів зсередини. Сергій – родом із Дніпродзержинська,тому вільно володіє російською мовою. У такій ролі він пробув лише добу.

Ввечері сепаратисти вилучили у знайомої дівчини його рюкзак і знайшли у ньому картку акредитації до Верховної Ради. Спочатку з ним розмовляли 4 години,намагаючись вивести на «чисту воду»,а потім почали катувати. Його били електрошокером через мокру ганчірку,грозилися відрізати пальця і били по голові дуже товстим орфографічним словником,адже,за іронією долі,його катували у приміщення муніципальної газети «Жизнь». Далі просто кинули у кімнату 2 на 3,5 метри і час від часу годували. На жаль,за словами представника ЗМІ,ці нелюди отримують задоволення від катувань,від знімання процесу знущань для людиною на камеру. Одного разу навіть приїздив «Оплот»,який начебто хотів узяти полоненого «в оренду» для катувань.

Сергій розповів,що «колорадоси» охоплені масовою істерією. Їм усюди вважається «Правий сектор» та «Самооборона Майдану». Наприклад,у нього випитували телефони та імена знайомих сотників. Журналіст розповів,що сепратисти – не зовсім адекватні люди,схоже,що із одноклітинним мозком.

Далі бойовикам спало на думку записати відеозвернення Сергія,мовляв,зі Слов’янська. Цікаво,що записували це звернення російські журналісти,які не виявили ані краплі співчуття до колеги по цеху. Складалося враження,що сепаратисти і ці журналісти живуть у якійсь паралельній реальності.

Потім вони дозволи Сергію Шаповалу писати журналістські матеріали і таким чином він отримав хоч якийсь зв?язок із власною редакцією та рідними хоч не надовго,мовляв,для уточнення деталей у матеріалі.

Сепаратисти обіцяли тримати його до 11 травня – дня референдуму у «Донецькій народній республіці». Проте референдум відбувся,а Росія гостинно не розкрила обійми для сепаратистів,тому вони просто не знали,що робити із Сергієм. Останні вісім днів полону від перебував без зв’язку із рідними та майже без їжі та води у спеку.

Зауважимо,що Сергія Шаповала вдалося врятувати за допомогою відомих проросійських політиків. Його прізвище чомусь опинилося першим у списку заручників,це його і врятувало.

Додамо,що сепаратисти вкрали у нього майку і шкарпетки,півбанки гелю для душу,кульковий дезодорант,штани болотного кольору (через них Сергія також звинувачували у зв’язку із «Правим сектором»). Віддали йому лише рюкзак,паспорт та дрібні особисті речі. Поцупили також диктофон,ноутбук,обручку,ключі та гроші.

Щодо інших бранців,то Сергій Шаповал розповів,що у Слов’янську підвали переповнені людьми. Щодо приміщення Донецької ОДА,де він три тижні перебував у кімнаті на восьмому поверсі,то із її вікон він бачив щонайменше 25 людей,котрих заводили всередину під дулом автоматів,зі зв’язаними руками тощо. Кажуть,що в підвалі Донецької ОДА лежить студент-медик із поламаними руками та ногами,до якого спеціально не пускають медиків,щоб кінцівки зрослися неправильно,щоб він став інвалідом на все життя. Кажуть,що саме він намагався вкинути вміст ампули із отрутою до вентиляції Донецької ОДА.

Після свого візиту Сергій Шаповал не радить журналістам їхати в Слов`янськ чи Донецьк,а швидше,шукати інсайдерів. котрі володіють інформацією зсередини. Якщо людина потрапляє в полон,то,щоб вижити,вона має максимально показати свою важливість. Також Сергій Шаповал порадив у випадку полону потоваришувати із охоронцями.

За його словами,місцеве населення пасивне і деморалізоване. Лише кілька пенсіонерів горланять під Донецької ОДА свої дивні вірші і лунає «нафталінове лайно» часів ІІ світової війни. Шаповал додав,що чимало «ополченців» уже дезертирували із війська «Донецької народної республіки».

На Волині правоохоронці просто закрили справу про вбивство,коли Шаповал повернувся. Його дружина протягом цих трьох тижнів стикнулася з бюрократичною машиною міліції та суду,який не працює у вихідні дні,незважаючи на терміновість випадку. Виявляється,що в нашій державі потрібна гора папірців,щоб знайти люду за місцезнаходженням її телефона.