«Звернутися до вас нас спонукала непроста ситуація,яка склалася в Українській Православній Церкві,очолюваній митрополитом Володимиром (Сабоданом),– значиться у листі. – Його відсторонення від керівництва Церквою,вилучення печатки й відібрання повноважень,яке вчинили деякі єпископи,зокрема митрополити Агафангел,Іларіон і Павло та архієпископ Митрофан,ми розцінюємо не інакше як спробу церковного перевороту,рейдерського захоплення й перетворення УПЦ на південну частину Російської Православної Церкви. Ми стурбовані закликами митрополита Агафангела об’єднуватися навколо Путіна як єдиного гаранта неподільності й непорушності російського Православ’я. Такі кроки свідчать про цілеспрямований наступ не лише на самобутність Української Церкви,а й на знищення національної ідентифікації й державної незалежності. І це при тому,що Православ’я в сучасну Росію поширилося з Києва – досить розвинутого на той час міста зі сформованою культурою і мовою».

Митрополит Михаїл висловлює стурбованість відстороненням митрополита Володимира і його помічника Олександра (Драбинка) від управління Церквою. На його думку,це свідчить про високу агресію проросійських кіл в УПЦ Московського Патріархату щодо України і створення Помісної Української Православної Церкви. Такі дії згаданих єпископів означають мету всіляко «завалити» двосторонні переговори про об’єднання,підготовка до яких почалася. І хоча офіційно УПЦ не зареєстрована з додатком Московський Патріархат,дії вищого керівництва цю спрямованість підтверджують. В інтерв’ю телеканалу СТБ владика Олександр (Драбинко) чітко висловив причину спроби перевороту: «Є напрямок проросійський і є напрямок проукраїнський».

Керуючий Волинською єпархією УПЦ КП також зазначає: «Те,що Церквою почали керувати неуповноважені архієреї,які силоміць зайняли ключові посади і зневажили митрополита Володимира,наштовхує на думку,що так заколотники можуть вчинити і з усіма архієреями: без їхньої згоди призначити нового Предстоятеля,залишивши за ним старий титул,але,відповідно,з повноваженнями керівника нижчого рангу – екзарха,глави екзархату. При цьому Синод вносить зміни у статут,де прописується відмова в самостійності й незалежності в управління і неможливість пожиттєвого обрання Предстоятеля».

Митрополит Михаїл звертається до волинських владик Ніфонта та Володимира з пропозицією «жодним чином не піддаватися тиску,провокаціям та залякуванням на зразок отримання анафеми й відлучення від Церкви,адже кому,як не вам,відомо,що від Бога і від України не може відлучити ніхто. Дорогі у Христі владики! Не виключено,що ваша підтримка закликів і дій верхівки УПЦ,яка захопила церковну владу,може призвести до того,що й ви самі і багато священиків будуть вислані на парафії далеко за межі України,а сюди пришлють утверджувати «русскій мір» відвертих україноненависників. Адже при відмові від самостійності у статусі управління і втраті влади потім ви не зможете вдіяти нічого. Ви народилися на Волині,прослужили тут багато років і не раз позиціонували себе як українці. Ви не раз наголошували на тому,що служите українцям і храми,які освячуєте,збудовані українцями і теж для українців. Ви тішитеся,що тут,удома,на Волині,можете сказати значно більше відверто,ніж могли б,якби очолювали кафедру в південних або східних областях. Тому закликаємо вас висловити свою чітку позицію незгоди з неканонічними діями,спровокованими у лоні УПЦ».

Відтак високопреосвященний Михаїл уточнив,що «те ж саме стосується і передачі з державної власності у приватну національних святинь – Києво-Печерської і Почаївської лавр. Бо тоді вони опиняться не стільки у володінні РПЦ,скільки перейдуть у власність Росії як держави. Але ж будували їх не москвичі,а наші з вами предки,коли поняття «Москва» ще й не знали. Ви кажете,це тільки повернення Церкві того,що колись відібрала держава. Але якщо тут осяде не УПЦ,а РПЦ,то кому відбудеться це повернення?! Тому збір підписів із цього питання несвоєчасний. Вашими руками вам і шкодитимуть. Якщо вивести святині з підпорядкування Української держави у підпорядкування Церкви іншої країни,то вийде так,що ми змушені будемо питати дозволу,щоб потрапити на територію святині,адже то вже буде площа іншої держави в межах України. Тим більше,що порушення Закону про свободу совісті й віросповідання в Почаєві й так на кожному кроці: записок від вірних Київського Патріархату не беруть,під час Сповіді змушують присягатися,що ти більше в жоден храм,окрім як Московського Патріархату,не зайдеш. Коли просиш помолитися за новонародженого чи померлого,питають,де хрестили чи хоронили. Якщо не в Московському Патріархаті – шляху до благодаті немає,забуваючи,а чи згідний з цим Господь. Адже благодаттю і поміччю обдаровує Бог,і до Нього ми звертаємося,а священик – лише посередник на землі. Лише Господь знає справжні почуття й істинну душу людини,яка молиться,і по вірі її буде дано. І чудотворна ікона – то святиня для всіх,і стопа Богородиці – то святиня для всіх,і мощі святих виставлені для поклоніння усім вірним».

«Дорогі владики,– звертається керуючий Волинськю єпархією УПЦ КП. – Перебуваючи в духовній єдності з Московським Патріархом,не опиніться в матеріальній єдності з Росією. Не дозвольмо собі стати на ті самі граблі! Свою справжню «братськість» Росія продемонструвала вже давно. Переяславська угода з Богданом Хмельницьким,про наслідки якої 1845 року скаже Тарас Шевченко:

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка,глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився.
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй,Богдане!
Не так воно стало;
Москалики,що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають…

1665 року гетьман Іван Брюховецький підписав угоду з московським царем,згідно з якою мусили узгоджувати навіть призначення митрополита Української Православної Церкви. Наслідок – московити втручаються у приватне життя людей,обкладають народ непосильними податками,що навіть церковні верхи,які колись підтримували промосковську орієнтацію,виступили проти посилення московських впливів. У ХVІІ столітті,а точніше 1686 року,після капітуляції лівобережного духовенства новообраний митрополит князь Гедеон Четвертинський після десятиліть обережних і тактовних умовлянь погодився підпорядкувати свою церкву московському патріархові. Наслідок – Петро І відмовляє Іванові Мазепі в допомозі виступити проти поляків,а потім ще й церква проклинає фундатора будівництва храмів за те,що гетьман після відмови царя перестав зберігати йому вірність. 1709 року цар видав наказ зруйнувати Січ,а кожного спійманого запорожця страчувати на місці. А 1775 року її остаточно руйнують за наказом Катерини ІІ.

На тій Україні,
На тій самій,що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.

Потім валуївський циркуляр 1863 року й емський указ 1876 року про заборону української мови,три голодомори,сталінські репресії,нищення Церкви і її служителів,війна і теперішні заяви Путіна,мовляв,вони виграли б її й без України. Та чи встояла б та Москва без українців?!»

Владика також також торкається сьогоднішніх реалій. Газове питання – яскравий приклад того,як «по-братському» Росія ставиться до України і слов’ян загалом,резюмує він.

«Постійні погрози і приниження ми не повинні більше терпіти. Не маючи змоги поставити наш народ на коліна,Росія взялася за найсвятіше – Церкву. І це незадовго до початку Великого посту. Диявол не спить,і нинішня ситуація в лоні УПЦ – це знак від Бога гуртуватися для захисту національних інтересів. Церква потрапила в ярмо – і мусимо її звідти витягти,– закликає митрополит Михаїл. – Не будьмо збайдужілими,мовляв,якось воно буде. Скажімо разом «Ні!» антиукраїнській політиці в Україні і втраті нашої незалежності. А я,в свою чергу,готовий вам подати руку помочі у боротьбі з російською навалою».