Микола Собуцький з кількома активістами почали шукати амуніцію для військових. Вдалося закупити бронежилети,велику кількість продуктів,одяг,каремати. Зі слів Миколи Тихоновича,в цій справі найбільше посприяли активісти обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану,обласної ветеринарної служби,представники Самооборони Волині,громадські активісти та інші небайдужі волиняни.

Приємно здивували під час подорожі деякі знайомства в Києві. Для прикладу,місцева художниця Світлана всі кошти від продажу власних картин віддає на закупівлю найнеобхіднішого для наших військових,а її друг Денис навіть продав трикімнатну квартиру,аби придбати для загону «Відродження» вкрай необхідну бійцям професійну оптику,яка коштує сотні тисяч гривень.

«Купив – і передав через нас у конкретну частину,яка того потребувала. Сам же став винаймати житло. І це – не державні структури цим займаються,це громадські інституції. Вони самі вишукують,аналізують. А коли ми зустрілися з керівництвом загону,то їх найбільше тішили не наші продукти,не медикаменти,а ця оптика й інші засоби захисту. Бійці постійно повторювали,що якби вони мали її кількома днями раніше,то не було би стільки жертв»,– із жалем розповідає Микола Тихонович.

Свободівець стверджує,що те пекло,яке пережили сапери загону Вадима Дорофєєнка,не вкладається в людській уяві: «На квадратному метрі сплавлено все,навіть броня. Це уявіть,яка температура,якщо бронь плавиться! Як можна було людям вижити? В тому сплаві гільзи,осколки,чого там тільки нема… Ми шматок того квадратного метра привезли сюди,на Волинь,для музею в Ковелі. Щоб усі побачили,чим бомблять і що залишається після бомбардування. Аж земля вигорає…».

В Слов’янську та Краматорську,де перебували волиняни,досі неспокійно. Зі слів свободівця,звільнити тут населені пункти – замало,оскільки все навкруги заміноване.

«Терористи,відходячи,все заміновують – узбіччя траси,поля,дитячі заклади,школи… Залишають кулькові ручки,дитячі іграшки заміновані. Привезли на Волинь гарну вазу – з-під квітів,яка начинена вибухівкою з детонатором і до якої прив’язана «колорадська стрічка». Сапер розмінував її,і ми спеціально привезли – показати волинській громаді. Це – нелюди,якщо вони приготували такі подарунки нам і нашим дітям»,– ділиться враженнями депутат обласної ради.

Микола Собуцький каже,що в них із командирами відбулася конкретна ділова розмова й щодо самого бойового підрозділу. Її суть він не може розголошувати,але працювати з цією частиною буде й надалі. Наразі ж очікує,коли нарешті буде задоволена його заява про звільнення із займаної посади. Далі,каже: збирається на фронт,хоче поповнити лави Збройних Сил України.

«Збираюся пройти комісію і бути призваним саме в цей підрозділ,адже я – офіцер десантних військ. А це – якраз десантна частина. Хоча,звісно,останнє слово – за моїм керівництвом,нехай воно приймає остаточне рішення,де я більше потрібний – тут чи там»,– додає свободівець.

Микола Собуцький додає,що звільнені міста потребують психологічної роботи з місцевим населенням. «Мало звільнити місто – в місті треба працювати. Хотів би звернутися до політичних партій і громадських організацій: збирайте делегації – і давайте там разом працювати. Як каже мій син Микола,«сепаратизм – у головах». Треба ці міста не просто звільнити від терористів,треба їхати туди і нести нашу культуру,традиції,нашу історію. Треба з людьми працювати. Слов’янськ звільнили раніше,як Краматорськ. Ми зранку їхали: одну картину бачили,а пообіді – вже державні прапори на держустановах,молодь вишкрібає від угару мости,фарбує їх у жовто-синій колір. Їх необхідно підтримати. Не стільки матеріально,скільки духовно. Буде й там жити Україна,буде й там процвітати Україна,адже ми – єдина велика соборна Українська держава»,– упевнений Микола Собуцький.