Волинянин Дмитро Ткачук завдячує життям померлому військовому, нирку якого пересадили чоловіку. Дмитро Ткачук із Ковеля – військовий, в зону АТО потрапив у кінці 2014 року. Там у нього почалися серйозні проблеми зі здоров’ям – став підніматися тиск, – пише «Вісник і Ко».

До цього волинянин ніколи не мав проблем із тиском. Під час лікування у луцькому військовому госпіталі, тутешні лікарі знайшли причину його недуги – хронічну хворобу нирок.

«Він пішов на війну в кінці 2014 року. Уже Новий рік, 2015-го, він зустрічав там. Я дуже переживала, щовечора чекала його дзвінок, бо телефонував тільки у визначений час і не зі свого телефону, бо мобільний зв’язок там був обмежений. Чоловік мені розповідав, що взимку було так холодно, що бували ночі, коли вони просто танцювали біля буржуйки. А влітку спали в окопах, тож не дивно, що він так підірвав здоров’я», – розповідає дружина військового Ірина Ткачук.

У 2018 році лікарі київського військового госпіталю комісували Дмитра Ткачука через стан здоров’я і повідомили, що без трансплантації не обійтися.

Родинного донора, який підійшов би хворому – не було. Згодом родина Дмитра Ткачука зверталася щодо трансплантації у Запоріжжя, але на той час не було підходящого донора. У кінці листопада минулого року, Дмитру зателефонували з нашої ковельської лікарні і він без вагань погодився на операцію.

Вже в грудні з’явився перший потенційний донор, але нирка по сумісництву не підійшла Дмитру. Через тиждень з’явився другий варіант, і теж та сама картина. Але коли Ткачукам зателефонували втретє і сказали прийти в лікарню, виявилося, що орган ідеально підходить Дмитру. Це було 3 лютого 2020 року. Того ж дня провели операцію.

«Того дня директор Інституту серця МОЗ України, кардіохірург Борис Тодуров приїжджав і пересаджував серце, а в іншому операційному блоці пересаджували нирку Дімі. Усі органи від одного донора», – каже дружина Дмитра Ткачука.

Хто саме став донором для її чоловіка – жінка дізналася із сюжету телебачення. У 42-річного чоловіка стався інсульт. Шансів на порятунок не було. Лікарі констатували смерть мозку і почали розмову з родичами. Їм пояснили, що органи вже не допоможуть йому, а іншій людині життя врятують, і частинка їхньої рідної людини буде жити в комусь іншому. Рідні погодилися.

«Наскільки я знаю, це був колишній військовий. Виходить, військовий, навіть будучи уже мертвим, врятував життя моєму чоловіку і не тільки. Я лише запитала Олега Самчука (колишній головний лікар Ковельської районної лікарні, – авт.), чи можна зустрітися з рідними донора і подякувати їм?» – додає Ірина.

Нині Дмитру потрібно приймати по життєво імуносупресивну терапію, з якою зараз в області маємо проблеми. Після операції критичні перші три місяці, далі – пів року, і головне – протриматися рік.

Ірина дуже дякує Олегу Самчуку, який уже став головним лікарем лікарні у Львові. Каже, як дізналася, що він уже не в Ковелі, добу відходила від шоку.

«Він не з тих головних лікарів, що сидять в себе у кабінеті, а тих, хто завжди серед пацієнтів. Він завжди разом з усіма лікарями і нічим не відрізняється від них. Він і лікар, і людина з великої букви», – завершує Ірина.
Тож, дякуючи волинським лікарям-професіоналам і рішучості рідним донора, життя Дмитра врятоване!