Олександр Зінченко констатує,що «останні події в Україні призвели до несподіваних результатів: поляки масово демонструють солідарність із країною над Дніпром,що бореться за Свободу».

Згадавши,що «на центральній вулиці Сенкевича у невеличкому Кельце міська влада вивішує прапори своїх сусідів,а величезний Палац Науки і Культури у столичній Варшаві кожного вечора протягом багатьох тижнів підсвічувався жовтим і блакитним кольорами»,він резюмує: «Майже 75% охоплених опитуваннями поляків вважають,що Україна має стати у майбутньому членом ЄС. Події в Україні відслідковують практично усі: пік зацікавлення припав на березень,коли 88% поляків декларували,що цікавляться ситуацією в Україні. Врешті-решт,показовим є і те,що 83% поляків вважають,що Путін бреше світові – говорить одне,а робить щось інше,як у випадку із окупацією Криму (усі наведені тут соціологічні дані належать Центру досліджень суспільної думки (CBOS)».

Зінченко нагадує,що іще рік тому таку солідарність із Україною було важко уявити,оскільки «Польща відверто втомилася від нещирості політики Януковича та пасивності українців. До того ж минуле літо відзначилося гарячкою скандалів навколо 70-х роковин польсько-українського конфлікту на Волині та Галичині».

Зауважуючи,що дискусія у Сеймі щодо постанови,яка визначала Волинську трагедію як «геноцид»,розколола насамперед самих поляків,він підкреслює: частина польського суспільства вважає таке визначення належним вшануванням жертв конфлікту. Інша частина вважає таку увагу неспівзмірною із польськими втратами від нацистів та більшовиків,із іншими трагедіями,які польський народ пережив під час Другої світової війни.

Прочому загострила стосунки з Польщею (очевидно,діючи у світлі настанов Кремля) тодішня українська влада,яка відзначилася двома скандалами. «Правляча коаліція Партії регіонів і комуністів надіслала листа,у якому просила Польський Сейм «визнати Волинську різанину ОУН-УПА геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів»,– нагадує експерт. – Лист підписали 148 депутатів Верховної Ради України,включно із комуністами,які не визнають Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. У польському суспільстві очевидна нещирість цього листа залишила змішанні почуття».

На його думку,останні події дають достатньо підстав для очевидних здогадів щодо причин бурхливої діяльності Вадима Колесніченка: вже через рік цей депутат від правлячої Партії регіонів,який публічно з’являвся у формі НКВД,після падіння режиму Януковича втік із Києва і,якщо вірити повідомленням преси,прийняв російське громадянство.

«По-друге,відмова тодішнього чинного Президента Україна і теперішнього вигнанця Януковича взяти участь у спільному липневому вшануванні пам’яті жертв конфлікту у Луцьку в багатьох викликала тільки одне бажання – стенути плечима,– наголошує Зінченко. – По 70-х роковинах Трагедії лишилося відчуття нещирості на офіційному рівні,скандали у пресі та образи у соціальних мережах та на історичних форумах». Врешті-решт,зауважує він,по тим важких роковинах замість спокою примирення лишилися збурені сумління.

Як зазначає експерт,спеціальний «Пам’ятаймо Волинь» був задуманий саме до 70-ї річниці Волинської трагедії. Але влітку 2013 року,стало ясно: у розгаряченій сварками суспільній думці не знайдеться місця для зваженого діалогу. Саме тоді було прийняте рішення відкласти старт цього проекту до того моменту,коли пристрасті дещо вгамуються.

Зінченко наголошує: «У минулорічній метушні і скандалах загубилося найголовніше,що могло поєднати,примирити два народи: усі жертви наші…Стереотипи і міфи щодо Волинської трагедії є і в польській,і в українській суспільній думці. Їх подолання є спільним завданням як для польських,так і для українських істориків».

«Кожна сторона має свою правду про кожну з подій,про кожний з епізодів історії. То добре,що щоразу частіше повторюються спроби всебічного осмислення тих трагічних подій»,– писав професор Богдан Осадчук у статті «Модель пробачення»,яку «Газета Виборча» опублікувала у жовтні 1995 року.

«В інтересах наших націй лежить нормалізація стосунків,що вимагає говорити правду прямо в очі – цілу правду. Але тільки правду»,– писав Єжи Гедройць у квітні 1976 року до українського публіциста Івана Кедрина-Рудницького.

Проект «Пам’ятаймо Волинь» задуманий як майданчик для діалогу: не для суперечок і взаємних звинувачень,а саме для обміну думок,інформації,обміну «історичними правдами». Чужу правду буває важко прийняти. Але її треба прийняти,бо прийшов найліпший у новітній історії час для примирення між Україною і Польщею.

«Рецепт примирення простий,– резюмує Зінченко. – Назвати злочинців злочинцями. Згадати їх жертв по іменах. Встановити хрести над загубленими колись могилами. Пробачити все,але нічого не забувати. Усі жертви – наші!»