У відкритій групі «Збережемо древній Луцьк» в соціальній мережі «Фейсбук» він поширив фотокопію стенограми розмови делегата XX з’їзду ВЛКСМ,першого секретаря міськкому комсомолу Миколи Романюка зі слухачами радіо та читачами газети,викладену в «молодіжці» 4 квітня 1987 року.

Сьогодні Микола Ярославович – Луцький міський голова. І,як видається,стиль і методи його роботи нічим не відрізняються від тих,які були під час служби Всесоюзній Ленінській Комуністичній спілці молоді (ВЛКСМ).
«Сімейний архів – унікальна річ»,– пише лучанин. І додає: «Тут різні питання до Романюка 29-річної давності». Почитаємо разом?
Телефонуючи на «пряму лінію»,комсорг 9-Б класу Луцької середньої школи №10 Цвяк запитує: «Скажіть мені,чому не виключають з рядів ВЛКСМ за бездіяльність?».
Микола Романюк відповідає: «Це залежить від комсомольської організації. Зрештою,хто вам сказав,що за бездіяльність не виключають? Є міри комсомольського стягнення,використовуйте їх. А якщо вони виявляться малоефективними,тоді виключайте».
«Ми взагалі вас не бачимо на засіданнях нашого комітету чи в молодіжних бригадах. Ви хоч знаєте,чим живе молодь автомобільного?» – різко запитує член комітету комсомолу автозаводу Притула. Він зазначив,що протягом 1986 року на автозаводі (де,до речі,була одна з найбільших комсомольських організацій) відбулося п’ять комсомольських конференцій,і на жодну з них Романюк не повважав за потрібне прибути.
«Дивно,чому ви мене не бачили»,– зобразив щире збентеження перший секретар (хоча що тут дивуватися – не був,то й не бачили – «ВП»). А далі зізнався: «На конференціях я справді не був (цікаво,а як його могли бачити,коли він сам каже,що там не був? – «ВП»)». Та щоб якось викрутитись,додав: «…а засідання комітету комсомолу один раз відвідав. В цехах ходив місяць тому».
Манера спростовувати неспростовні речі в Романюка звідти,з «відповідальної» комсомольської роботи. А ще – обіцяти. «Обіцяю,що й на засідання комітету комсомолу ще не раз прийду»,– закінчив діалог із автозаводівцем комсомольський вожак.
Він і сьогодні – найкращий обіцяльник серед мерів міст усієї України. За документально підтвердженими даними Всеукраїнського рейтингу політиків «Слово і діло»,Микола Романюк дав 354 публічні обіцянки,що на 48 більше,ніж у Львівського міського голови Андрія Садового,який за цим показником – на другому місці.
Але якщо Садовий не виконав і вже не виконає тільки 27% з того,що обіцяв,то Романюк – усі 38 відсотків. Як називають людину,яка з трьох разів тільки двічі дотримується слова? Чи вірять їй далі? Судячи з результатів останніх місцевих виборів у Луцьку,є ще в нас люди,які воліють не згадувати минуле. А дарма. Без минулого немає майбутнього,кажуть. Правду кажуть. Тож продовжимо.
Співрозмовник,який не назвався,нагадав Романюку,що в постанові міської звітно-виборної конференції сказано,що в першому кварталі буде створено міський атеїстичний клуб. «Яка його доля?» – запитує додзвонювач,адже перший квартал вже минув,і треба відповідати.
Та Романюка фактами до стінки не припреш. Тепер він,коли йому закидають невиконане,як правило,наче мантру,повторює: «Це все антипіар». А тоді казав просто: «Не пригадую,щоб таке було записано в постанові». Проте свою атеїстичну позицію відстоює: «Ми зобов’язували комітет комсомолу Луцького педінституту «розворушити» клуб «Прометей». І на базі цього клубу організувати навчання комсомольських активістів для ведення атеїстичної роботи».
Товаришка Сєгодіна,яка отримала дозвіл від Романюка називати його «просто Микола»,лідера луцьких комсомольців запитала: «Скажіть,яка тривалість вашого робочого дня? Чи часто затримуєтесь на роботі?».
«Робочий день становить 12 годин. І вихідних практично не буває»,– з гордістю відповідає «просто Микола». Проте що цей «трудоголік» робить по 12 годин щодоби,з розшифровки телефонної розмови дізнатися важко.
«Волинська правда» свого часу вже писала,як щотижневі оперативки в Луцького міського голови за час перебування на цій посаді Миколи Романюка стали проводити не частіше,ніж раз на два тижні. Після цього Микола Ярославович виправдовувався: «Робочий день в мене з 8 години. Я не «ранній». Але о 10 годині вечора ви можете до мене зайти і побачити на робочому місці».
Отакої! Зі слів Романюка,з віком він став ще більше працювати – не 12,а 14 годин! То що ж тоді роблять його п’ять (!) заступників? У совєтські часи такого керівника звинуватили б у невмінні організувати роботу. Хоча працювати теж можна по-різному. Як писав Юрій Поляков у «перебудовній» повісті про секретаря райкому комсомолу «НП районного масштабу» (за нею в 1988 році зняли однойменний фільм»): «В комсомолі,як відомо,працюють не тільки головою,але й печінкою».
Та ми продовжимо. «Яка особисто ваша ініціатива втілена в обласному центрі?» – запитує першого секретаря міськкому комсомолу Романюка жінка,яка не назвалася. Пост біля Вічного вогню на меморіалі Слави – ось все,чим зміг похвалитися комсомольський вожак,хоча для того,щоб вигнати комсомольців стояти в мороз і сльоту біля газової конфорки – багато розуму не треба. Це й зауважила співрозмовниця Романюка: «Я розумію,що це патріотичне виховання школярів… Але ж це одиничний факт. До речі,теж перетворений на заорганізований захід»,– констатує жінка. І сама намагається підказати Миколі Ярославовичу відповідь: «А більш конкретно з цього приводу що можете сказати? Можливо,з вашої ініціативи було якесь будівництво,де б участь брала вся молодь міста».
Той хапається за простягнуту соломинку: «Було й таке. Наприклад,будівництво молодіжного клубу на проспекті Карла Маркса (нині Відродження – «ВП»)».
«Чесно кажучи,вашими ініціативами ви не особливо мене переконали…»,– констатує співрозмовниця. Що цікаво,тоді газета,яка була органом обкому комсомолу,висвітлювала всі думки читачів стосовно дій і вчинків партійних і комсомольських лідерів більш об’єктивно і сміливо,ніж нинішня комунальна газета,перетворена Романюком у бойовий листок для вихваляння його персони.
«Вам важко працювати?»,– запитує читач Заліпа. «Нелегко,але я роботу свою люблю,– відповідає Романюк. – На звільненій комсомольській посаді – восьмий рік. За що люблю? Бо вона цікава. Постійно серед молоді,живеш її інтересами. Хоч з часом доведеться і піти з комсомолу,але в душі залишуся комсомольським працівником».
Тут Романюк дозволив собі бути відвертим. Зауважте: він стверджує,що в душі залишиться не комсомольцем,а саме комсомольським працівником. Бо ж на той час уже був членом Комуністичної партії і розглядав комсомол не як романтичні будні (про що сьогодні часто пишуть ті,хто намагається його відбілити),а як роботу,чергову сходинку кар’єрного зростання.
Щоб переконатися,достатньо глянути на офіційну біографію Миколи Ярославовича. У 1988 році,коли у Львові й Києві уже піднімали синьо-жовті знамена,почався рух за незалежність України,комуніст Романюк погодився з пропозицією старших товаришів перейти на вищу посаду – очолити Волинський обком комсомолу. Як відомо,потрапити в таке високе крісло можна було тільки після підписання заяви з добровільною згодою бути сексотом («секретным сотрудником») КДБ.
Своє комсомольське минуле Микола Романюк не тільки не забув,він ним ще й пишається. Цьому «незалежний» журналіст Петро Чечелюк присвятив цілу статтю,надруковану в грудні 2013 року в журналі «Лісовий вісник».
А коли Верховна Рада України (та сама,в якій була протимошенківська більшість) 1 квітня 2009 року ухвалила постанову «Про відзначення 90-річчя створення комсомолу України»,вже 6 квітня тодішній голова Волинської облдержадміністрації Микола Романюк дає доручення райдержадміністраціям забезпечити сприяння в організації та проведенні заходів на виконання цього ганебного рішення парламенту.
«Комсомольський працівник» наприкінці 1980-х – це тавро»,- пише Георгій Семенець у статті «Комосомольці й пристосуванці» на сайті «Аргумент». – Тому що в останні дні радянської влади і в період розпаду СРСР вся гнилість партійно-господарської верхівки була всім очевидна. І робити кар`єру в партії й комсомолі в останні роки радянської влади йшли тільки затяті мерзотники,кар`єристи і пристосуванці – романтиків у комсомолі не було з кінця 70-х».
Саме такі сьогодні засіли у Верховній Раді України. Ті,хто не встиг зробити кар’єру в Компартії й навіть не добрався до рівня ЦК ЛКСМУ,проте на «відповідальних» посадах у райкомах і обкомах комсомолу побували. Через те й викинули з остаточної редакції закону про очищення влади (люстрацію) норму заборони на роботу в державній службі першим секретарям обкомів ЛКСМУ,чим дуже потішили Миколу Романюка.
І сьогодні ми пожинаємо плоди їхньої «титанічної» праці.