На переконання Мирослава Поповича,«наша функція,людей старшого покоління,– не запропонувати якусь окрему політичну лінію,а лише не допустити важкого конфлікту. Сьогодні ми бачимо,як це все переросло у війну. І я думаю,шансів,що ця війна закінчиться миром,переговорами,не так багато».

Відтак він робить висновок: «Поки не буде позиції сили в України як держави,доти нас ніхто не буде брати всерйоз. Це не значить,що немає мирного шляху. Війна – це не вихід,це правда,але якщо буде сильна державна рука,то тоді можна розраховувати на таких людей,які б намагалися помирити,які простягнули свою руку».

Попович наголошує на помилковості висновків аналітиків. «Незадовго до Майдану ми сиділи з соціологами і дивилися на результати опитувань: вони показували досить низьку активність. Соціологічна картина не відповідала тому,що було насправді,адже люди самі не розуміли,що вони будуть робити завтра,- зазначає він. – Особисто на мене найбільше враження справив сам факт Майдану. Я прикидав,скільки може прийти: ну,10 тисяч,ну 15. А щоб були мільйонні мітинги! Я не повірив би,хто б не говорив».

Академіе зауважує: «Якби не було Майдану,в тому числі і Помаранчевого,була б брежнєвська епоха,тільки з кров’ю. Ми підійшли до червоної риски і переступили через неї. Майдан – це був той факт переступання,який назавжди буде робити нашу психіку здатною подолати мертвотну атмосферу,яку створює безмежна влада». Він не сумнівається,що «історія залишила українцям прагнення до свободи».