Відлуння тижня  (12.03 – 19.03)

На фоні інформаційних лабіринтів із приводу  цинічно-показового отруєння  в Лондоні  колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля, охолодження стосунків між двома ядерними державами (Великобритатнією та РФ), галопуючого рівня підтримки росіянами свого улюбленця та його стратегії події  в Україні тільки на перший погляд здаються другорядними. Активізація фактора Надії Савченко  ще напередодні четвертої президентської  виборчої перемоги улюбленця росіян  теж  по-своєму не випадкова. Пригадаймо, що свого часу «подарунок» з її звільненням Володимир Путін зробив до другої річниці президентства Петра Порошенка. При цьому відтіснивши в інформаційну тінь  знакову дату Глави Української держави. Щодо тодішнього звільнення Надії,  то  навіть найнаївніші розуміли, що російський режим, відпускаючи свою бранку, це робить не випадково. Україна отримує «міну», яка рано чи пізно повинна «вибухнути». Зокрема, в день/ніч «х», коли ситуація в  країні була б не просто розхитаною, а перейшла в стадію некерованості.

Звісно, заява Генерального  прокурора України Юрія Луценка у стінах Верховної Ради, що  «народний депутат України Надія Савченко особисто планувала, особисто вербувала, особисто давала вказівки про те, як провести терористичний акт тут, в цьому залі (Верховної Ради), знищивши бойовими гранатами дві ложі – урядову і посадову, мінометами обрушивши купол», – це і спроба «гри на випередження». А водночас – і ще одне нагадування, що Кремль не дарма виявляв таку «великодушність» до  жінки, яка зуміла стати  і народним депутатом, і Героєм України.

Інше питання, чи заявою Юрія Луценка й вірогідними наступними діями вдасться не допустити до реалізації  Надією Савченко та її кураторами поставлених, очевидно, у Москві завдань. Чинний Генпрокурор раніше робив багато різних заяв, але результати (з притягненням до відповідальності) відомі. Тому експерти не відкидають і того, що ситуація з затриманням  Володимира Рубана, висунутими звинуваченнями на адресу Надії Савченко,   черговим «випливанням» на політичну поверхню Віктора Медведчука засвідчує наближення України до іспиту виборами.

Утім, як написала у Facebook перший заступник Голови Верховної Ради Ірина Геращенко, дострокові  парламентські вибори до Верховної Ради наразі малоймовірні, однак, уточнює вона,  ситуація може докорінно змінитися. Тим часом, минулого тижня, у відповідності з домовленостями, ВРУ таки проголосувала і за нового керівника Нацбанку Якова Смолія, якого епатажний лідер радикалів зазвав «Гонтаревою у штанях», й за голову Рахункової палати Валерія Пацкана, й за Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (цю посаду, уникнувши процедури таємного голосування бюлетенями, обійняла представниця від «Народного фронту» Людмила Денисова).  Але не факт, що восьма сесії ВРУ, яка триватиме до 13 липня 2018 року,   працюватиме як злагоджений механізм. Тим паче, що Кремль після четвертого «пришестя» Путіна, очевидно,  активізує  масштабні наміри дестабілізувати ситуацію в Україні.

Однак наразі спробуймо подумки перегорнути сторінки минулого тижня крізь призму бачення політиків, політологів, експертів.

«Перемогти хижу імперію»

Захід фактично заграє з Кремлем. Так вважає аналітик Лариса Волошина. Про це вона написала у статті «Рішучий діалог маніяка і сліпця», опублікованій виданням «День». Констатуючи, що Схід України,  як і Крим, окупований Російською Федерацією, Лариса Волошина зазначає: «Але тільки-но виникає потреба приборкання загарбницьких намірів Росії, одразу ж колективний Захід не знаходить нічого кращого, як «поговорити». Нікого не засмучує, що країна-агресор хоче говорити як країна-посередник, країна-гарант миру в регіоні. Про українську Конституцію, про державний устрій країни, яку вона залила кров‘ю».  Зокрема вона нагадує, що міністр закордонних справ Великобританії (країни-підписанта Будапештського меморандуму!)  Борис Джонсон пропонує «рішучий діалог» із окупантом,  а Німеччина,  «ще один захисник українського суверенітету» будує «Північний потік-2».

Лариса Волошина переконана: «Допоки Захід буде продовжувати натякати Росії на її роль у подіях в Україні, доти вона буде не розуміти натяків…Захід не хоче перемагати Росію. Перемогти хижу імперію – це наше з вами історичне завдання. За допомогою Заходу, але основний тягар все одно лягає на українські плечі». Натомість  із боку Кремля, наголошує вона,  «Заходу пропонується відвернутися від варварства і розділити бариші, на які путінський режим розраховує від експлуатації народів колишнього Радянського Союзу. Україна тут не ціль Кремля. Вона засіб. Лакмус на те, чи погодиться цивілізований світ з відродженням в Європі нового колоніального центру впливу».

Аналітик пояснює, що «варварство не можна толерувати… Захід же уникає усвідомлення, що погодившись на російські пропозиції, він відступить від фундаментальних принципів і згодом остаточно втратить себе». Тому, підкреслює Волошина, «історична і геополітична місія України полягає в тому, щоб відстояти себе у цьому  «рішучому діалозі» між двома божевільними: маніяком і самозакоханим сліпцем.

«Це буде силовий сценарій»

Після легалізації Путіна на черговий строк Кремль активізує заходи зриву курсу України в НАТО. Таку версію  у виданні «Лівий берег» висловлює аналітик Ігор Соловей. І це, на його думку, може бути силовий сценарій. «Курс на НАТО завжди дратував нашу східну сусідку – Кремль свою нелюбов до України любить пояснювати протидією розширенню НАТО, –  нагадує Соловей. – В результаті у нас були і Харківські угоди (росфлот ще на 49 років), і окупація Криму (ай-яй-яй, у Севастополі буде база НАТО). Ця тенденція постійна, і її лобістів у Москві у владі ну ду-у-же багато є і буде, Путін узяв тренд на військове загострення – у своїх останніх інтерв’ю постійно погрожує НАТО і США».

На його думку, після того, як  Україна отримала статус  аспіранта НАТО, «нарешті ми отримали публічний орієнтир від наших західних партнерів. Це хоч і не конкретний ПДЧ (План дій для членства,  – авт.), з яким нас «кинули» 2008 року в Бухаресті і який має буде наступним. Тому в цілому сигнал позитивний, особливо перед виборами». Соловей водночас  прогнозує, що «Росія після легалізації Путіна на черговий строк активізує заходи зриву курсу України в НАТО. І, скоріш за все, це буде силовий сценарій».  А відтак аргументує: «Оскільки частину диверсантів Рубана вже затримали (а решту зараз ловлять по всій країні), то в Москви залишається варіант з військовим вторгненням: або в/частин з ОРДЛО, або навіть підключення регулярних військ з території РФ (привід слушний придумають – благо, корисних ідіотів і росагентури в Україні достатньо). Ця країна хвора на мілітаризм».

«Буферна зона…»

Білорусь разом з Росією розпочала спільні військові навчання для подальшого провадження «миротворчих дій у буферній зоні». Цією  буферною зоною може виявитися Донбас, таке припущення висловив представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах щодо ОРДЛО  генерал армії України  Євген Марчук. Про це йдеться на сайті «Главкому». Марчук наводить цитати з білоруських ЗМІ, зокрема з видання «Белапан»: «До Ульяновська для участі в спільних батальйонних тактичних навчаннях повітряно-десантних військ Збройних сил Росії і сил спеціальних операцій ЗС Білорусі прибув білоруський військовий контингент. Тема навчань: Підготовка російсько-білоруської батальйонної тактичної групи до миротворчих дій. Ведення миротворчих дій у буферній зоні». А відтак запитує:  «Це не викликає ніяких асоціацій? Що це за буферна зона і в ній російсько-білоруські миротворці із сил спеціальних операцій? Ніхто не здогадується, про що йдеться?» Далі він звертає увагу на те, що 13 березня в Білорусь прибув секретар Радбезу Росії Микола Патрушев, секретар Союзної держави Росія-Білорусь Григорій Рапота, які  зустрілися з президентом Олександром  Лукашенком.

Також  Євген Марчук наводить витяг з матеріалу видання «Белта»: «Державний секретаріат Ради Безпеки відповідно до доручення президента Білорусі проводить перевірку Збройних сил. Перевірка носить комплексний характер з охопленням найбільш важливих питань бойової готовності і повсякденної діяльності білоруської армії. Контролю піддаються підрозділи різних видів і родів військ: розвідки, ракетних військ і артилерії, механізованих, зенітних ракетних військ, авіації, в тому числі з проведенням з ними навчань з бойовою стрільбою. Буде перевірена система відмобілізування військ, в тому числі готовність сформувати окрему механізовану бригаду, а бригада, яка формується – на здатність самостійно виконувати завдання за призначенням. Із запасу призивається до двох тис. військовозобов’язаних. Особливу увагу буде приділено оцінці можливостей сил і засобів ВПС і військ ППО з прикриття адміністративно-промислових районів і запобігання актам повітряного тероризму. Окремо перевіряються питання військової дисципліни у військах, а також стан озброєння та військової техніки в бойових військових частинах і на базах зберігання». Відтак він висловив  занепокоєння: «Як на мене, дуже цікаві новини із сусідньої держави. Звичайно, нічого екстраординарного – просто сусіди серйозно займаються власною безпекою. Чи може щось тут не так?»

«Постане питання: треба якось із цим закінчувати»

Перший  всенародно обраний  Президент України Леонід Кравчук заявив, що у липні главі Кремля Володимиру Путіну доведеться  «якось закінчувати» з агресією на сході України.  Про це йдеться на сайті  «Обозревателя». Кравчук переконаний, що «до чемпіонату (чемпіонат світу з футболу пройде в Росії з 14 червня до 15 липня 2018 року, – В. В.) Путін не буде починати або розширювати агресивні дії. Це зрозуміло: коли країна стає місцем, куди з’їжджаються люди з усього світу, і вона при цьому веде війну проти іншої країни, хто туди поїде?» За  його словами, після турніру перед Путіним «постане питання: треба якось із цим закінчувати».

Водночас перший Президент  висловив переконання, що  «Україна не дасть йому перетворити Донбас на заморожену точку. І світ не дасть. Якщо так піде далі, то санкції можуть не просто розширитися, а набути більш жорсткого характеру. Ідеться про фінансові санкції. Наприклад, заборона на участь Росії в міжнародних розрахунках за допомогою банківської міжнародної системи. І таке можливо».

Відтак Кравчук зазначає, що Донбас «не може залишатися тліючою загрозою, яка в будь-який момент може перетворитися на полум’я.Цього не захоче, перш за все, Україна, цього не захоче Європа, цього не захочуть Сполучені Штати Америки та інші великі країни світу». При цьому  він зізнається,  що не може передбачити, як Путін поведеться на Донбасі. «Те, що він лякає світ якоюсь ракетою, яка може вічно літати навколо землі, – у багатьох це вже викликає іронію. Але ж він лякає. Тому, як він буде діяти далі, чи піде він по шляху розуму і гуманізму або по шляху КДБ, я не знаю», – резюмував перший Президент України Леонід Кравчук.

«У результаті цього відбувається…»

За версією політолога, директора Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталія Кулика (див. статтю «Збита льотчиця: чиї рейтинги разом із собою потягне донизу Надія Савченко» в УНІАНі), висловлюючи у ВР звинувачення нардепа Надії Савченко в підготовці державного перевороту, «Луценко не блефував. Схоже, цього разу ми маємо справу не з фейсбучною бравадою, а з задокументованими фактами і доказовою базою. За моєю інформацією, слідчі мають кілька терабайтів записів, де фігурує Надя, її контакти з Рубаном, з офіцерами, агентами ГРУ та СБУ, де вони конкретно обговорюють майбутню «революцію». На його думку,  «революціонерку»  можуть «використовувати «вдовгу» для звинувачення тієї ж Юлії Тимошенко в тому, що прихід Савченко у Верховну Раду є саме її політичною відповідальністю». Далі, за припущення політолога, «будуть проводити такі паралелі: контакти Савченко і Тимошенко з Медведчуком, план врегулювання, який розробила Тимошенко і який збігається по деяких позиціях із тим, що говорять Савченко і Медведчук, що може бути в інтересах Росії, і так далі. Тобто це буде дискредитація Тимошенко. І це — «міна», яка закладається під виборчу кампанію». Правда, наголошує він, «контрдіями Тимошенко буде звинувачувати Порошенка в тому, що саме він надав Надії Савченко звання Героя України, хоча великих підстав для цього не було. Тобто в цій ситуації є неприємний момент і для Тимошенко, і для Порошенка».

Але, підкреслює Кулик, «є ще третя складова – за великим рахунком історія з Савченко і затримання Рубана, як би не відмежовувався від цієї історії сам Медведчук, відчутно б’є по ньому. В результаті цього відбувається ще більша демонізація образу Медведчука. І відтак про жодні політичні проекти, де б він міг фігурувати або бути основним гравцем, уже не йдеться. Тобто для нього як публічного політика політичної перспективи в Україні немає. Але як у кулуарного – звичайно, є. Він може бути «сірим кардиналом», який впливає на ситуацію». Тож, робить висновок він, «схоже, на Банковій є певні протиріччя між Порошенком і Медведчуком. Замінити переговірника Порошенко не може, а от послабити вплив і створити вигідну для себе позицію з Медведчуком – може».

«На 101%»

Можна скільки завгодно сміятися над демонстрацією президентом РФ Володимиром Путіним комп’ютерної симуляції нібито новітньої російської зброї, але Кремль здатний вести війну із Заходом, яка потенційно може обернутися значною кількістю жертв. Про це заявив військовий експерт Олексій Арестович, – йдеться в його  в інтерв’ю  «Апострофу».

«Цивільні люди не до кінця розуміють, що таке війна – воювати можна навіть кам’яними сокирами проти атомної бомби, і це доводять ісламські терористи, – зазначає Арестович. – Але питання в тому, хто виграє в цій війні? А те, що таку війну можна вести і з обох сторін будуть жертви, я гарантую на 101%».

Він переконаний: «Поки Росія має ядерну парасольку, то мультики можуть бути смішні, але напакостити вона може дуже сильно. Звичайно, я впевнений, що Росія в четвертий раз у своїй історії, зрештою, принесе себе в жертву модернізації Заходу, що він модернізується за рахунок війни з Росією, частково за рахунок російських ресурсів, її пасіонарності».

Натомість Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, спеціально для  «Апострофа» пояснив: «Якщо говорити про загрозу для України (великого вторгнення військ РФ, – ред.), то дуже багато залежить від нас самих. Ми бачимо, що Путін від своїх цілей не відмовився. Тому до пори до часу такий силовий варіант будуть притримувати в рукаві, а замість нього вдаватися до тих самих гібридних методів підриву політичної стабільності з використанням маріонеткових сил, «п’ятої колони», розгалуженої агентурної мережі, які існують в Україні».

«Ми чверть століття ходимо по колу»

Вимирання українців прискорюється шаленими темпами. На цьому наголошує народний депутат України Ольга Богомолець. Про це йдеться у її блозі, опублікованому  «Українською правдою». Ольга Богомолець констатує: «З кожним роком скорочення населення в Україні прискорюється. Якщо за 2016 рік кількість населення скоротилася на 175 тисяч, то у 2017 році – вже на 198 тисяч». Таким чином, резюмує вона, «щорічно ми втрачаємо населення майже одного невеликого обласного центру, такого як Тернопіль чи Івано-Франківськ, або одразу кількох великих райцентрів – таких, як Бровари, Бориспіль та Ірпінь разом взяті».

За  даними  народного  депутата, «на 63 живонароджених в нас приходиться 100 померлих».  При цьому, зазначає вона, «сьогодні відновлення людського потенціалу України не входить в перелік пріоритетів уряду». На думку Богомолець, «всі реформи чинної влади сьогодні спрямовані лише на економію коштів на життях людей. Для кого тоді вони робляться? Адже мертвим – реформи непотрібні! Вони потрібні для живих і мають покращувати їхнє життя». Але, підкреслює вона,  «за 26 років правління існуючого політичного класу ми втратили 10 мільйонів життів і продовжуємо втрачати дедалі більше. За своїми жахливими наслідками це співставно з геноцидом та репресіями сталінізму». За оцінками фахівців,  констатує народний депутат, «наявного населення в Україні залишилося близько 34-36 мільйонів – решта виїхали за кордон у пошуках кращої долі. Країна спустошена  «попередниками» і продовжує добиватися «горе-реформаторами», які знищують те, що ще залишилося життєздатним. Ми чверть століття ходимо по колу і повільно вимираємо, як нація». Богомолець переконана, що « так триватиме доти, доки ми повністю не усунемо від влади існуючий політичний клас, який за 26 років незалежності остаточно деградував, розклався і більше не здатний на жодні реформи в національних інтересах України, в інтересах народу. Ми вже змінювали їх по кілька разів, всі вони встигли побувати і при владі, і в опозиції. А українці продовжували вимирати». Тому, узагальнює вона, «сучасним політичним елітам – вже давно місце на смітнику історії».

 «До кінця літа – початку осені стане зрозуміло»

Президентські та парламентські вибори, заплановані на 2019 рік, змушують політичних гравців активізувати роботу з метою пошуку партнерів та укладання політичних союзів і альянсів.  Так вважає  політичний  експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Ігор Петренко. Свої міркування він опублікував у виданні  «Апостроф». Зважаючи на сьогодення в українській політиці, Петренко окреслює такі передвиборчі альянси та угруповання, які постануть вже у другій половині 2018 року. Зокрема, на його думку,  неформальна коаліція «Збережемо нас у владі» наразігуртується навколо Петра Порошенка та БПП, «основні передвиборчі меседжі Порошенка будуватимуться навколо вступу в ЄС/НАТО та конфлікту з Росією. Головними союзниками Порошенка, за задумом політтехнологів з АП, повинні стати мери, губернатори та мажоритарні депутати».

Експерт зазначає, що «важливим союзником для Порошенка є секретар РНБО, представник  «Народного фронту»  Олександр Турчинов, який де-факто почав виконувати обов’язки керівника кампанії чинного глави держави. Поряд з Турчиновим, а точніше паралельно, переобранням Порошенка будуть займатись голова фракції БПП у Верховній Раді України Артур Герасимов, який може стати більш публічним; глава АП Ігор Райнін і нардеп від БПП Сергій Березенко, які можуть зайнятись концентрацією зусиль адмінресурсу, проводитимуть відповідну роботу на місцевому рівні (вестимуть комунікацію з мерами, губернаторами, місцевими елітами); представник президента в КМУ Віталій Ковальчук, який може зайнятись створенням та підтримкою сателітних політичних проектів («Наш край» тощо) і розмиванням політичного рейтингу конкурентів».

Якщо, за версією Петренка, «до кінця літа-початку осені стане зрозуміло, що Порошенко не матиме шансів на переобрання, то, скоріше за все, буде запущено механізм розпуску ВРУ та/або конституційної реформи, яка персоною №1 в країні зробить прем’єра, а ним, безумовно, захоче стати чинний гарант». І, нарешті рішення є «кризовими» для Петра Порошенка. Якщо вони й прийматимуться, то в останній момент – не раніше осені цього року», – зазначає експерт. Він не виключає того, що  чинний глави держави може запропонувати  й  альтернативний варіант, коли кандатом стане хтось із найвідданіших стратників. «Найімовірніше, таким кандидатом може бути генпрокурор Юрій Луценко. Як варіанти розглядаються перший віце-спікер парламенту Ірина Геращенко чи київський мер Віталій Кличко».

«План Б»

За версією аналітика Романа Романюка («УП»),  «у травні 2018-го буде рік, як Петро Олексійович обговорює з партнерами по коаліції найбільш комфортний спосіб переобрання – створення єдиної партії. Більше того, що менше часу лишається до виборів, то більші хитання починаються в лавах найближчих до Порошенка людей. Усі чекають від президента рішення – з ким та в якій конфігурації він планує йти на вибори. Але як рік тому, так і тепер у Порошенка немає відповіді на головне запитання: хто йому друг, а хто – ворог».  Експерт констатує, що зараз «НФ» і далі вмовляє Порошенка змінити Конституцію та поступитися своїми повноваженнями на користь уряду-парламенту, аби позбутися «дуалізму влади». Начебто гіпотетично єдину партію влади пропонують очолити Володимиру Гройсману, однак він  не поспішає брати на свої плечі цей тягар.  До того ж, підреслює Роман Романюк, «на шляху єдиної партії стоять амбіції ще двох членів команди  Президента – Генпрокурора Юрія Луценка та київського мера Віталія Кличка». Також Романюк зазначає, що «оточення Президента мало вірить у можливість реального об’єднання з  «НФ», особливо на фоні постійних зустрічей Авакова і Яценюка з головним конкурентом Порошенка – Юлією Тимошенко. Останнім часом лідери  «фронтовиків» навіть перестали приховувати ці зустрічі, чим дуже дратують Президента». Тому, уточнює він, «на тлі некерованості Гройсмана, постійних конфліктів з Аваковим та їхнього можливого союзу з Тимошенко на Банковій почали обговорювати «план Б» – розпуск парламенту».

При цьому перевиборами Ради прихильники цієї ідеї пропонували вирішити кілька проблем одразу. «Перше і головне – перестрахуватися на випадок програшу Порошенком виборів Президента, – резюмує Романюк. -Друге – завдати удару по Тимошенко…Третє – вибори Ради перед виборами президента начебто мають «випустити пар» у суспільстві, і Порошенко зможе переобратись у досить спокійній атмосфері».

Звісно, у  всі плани (від «А» до «Я») реалії  можуть не тільки внести корективи, але й й кардинально їх відкоригувати. За версією політолога  Петра Олещука («Газета по-українськи»), принципом   голосувати  за « менше зло», швидше за все, керуватимуться наші співвітчизники і під час президентських виборів.  «Шанс на перемогу Порошенко має, – наголошує він. – Варто згадати позиції Кучми перед переобранням на другий термін. Вони були не найкращі. Але він виграв – завдяки грамотній роботі з опонентами й добре продуманій піар-кампанії. Зараз вважають, що до другого туру Порошенко вийде з Юлією Тимошенко. Забувають про лідера «Опозиційного блоку» Юрія Бойка. У нього хороші шанси об’єднати своїх виборців ідеєю примирення з Росією».

Правда, наряд чи сама РФ готова стати на дорогу миру. Тим паче, після заяв ряду  політиків Заходу (цю  думку по-своєму формулювали й в українському МЗС Павло  Клімкін та Мар’яна Беца) про те, що Кремль фактично розпочав Третю світову війну.  Чи не тому США поспішили «відлучити»  нагородженого свого часу  Володимиром Путіним бізнесмена Рекса Тіллерсона від крісла очільника зовнішньополітичного відомства? Не випадково Дональд Трамп вирішив  призначити державним секретарем Майка Помпео, який до цього був  директором  Центрального розвідуправління і начебто нещодавно (про  що інформували «Інтерфакс-Україна» та  «ДТ») з таємним візитом відвідав Україну.

Утім, гра головних і впливових геополітичних гравців, попри начебто запрограмованість (зокрема на протистояння між РФ і США та її європейськими  союзниками),  може виявитися абсолютно несподіваною. Пригадаймо, якою агресивною донедавна була  риторика між Вашингтоном і Пхеньяном (здавалося, ядерної війни не відвернути), а  зараз уже повним ходом йде підготовка до зустрічі між Кім Чен Ином і Дональдом Трампом.

У цьому контексті не варто відкидати і те, що навряд чи  залишиться  без наслідків  (у тому числі – для України) таємна  вашингтонська зустріч наприкінці  цього року вище згадуваного екс-очільника ЦРУ, який у квітні стане держсекретарем, із директором Федеральної служби безпеки Російської Федерації Олександром Бортніковим і  керівником Головного управління розвідки Генштабу Збройних сил Росії Ігорем Коробовим. Чи не напрацьовувалися  тоді і плани про інші зустрічі, на ще вищому рівні? Адже,  перефразовуючи Джона Генрі Темпла Пальмерапона, у великій політиці немає вічних союзників і постійних ворогів, є  вічні і постійні власні національні  інтереси.

На вірогідності подальшого непрогнозованого розвитку ситуації наголошували й ЗМІ:«Куди прямує  Європа?» («УП»), «Оборонний потенціал України можна порівняти з оборонним потенціалом усіх країн Центрально-Східної Європи разом узятих» («НВ»), «Тіллерсон на прощання попередив про російську небезпеку» («УП»), «США про отруєння Скрипаля: Росія продовжує дестабілізувати світ» («BBC»),  «США ще не визначились, кого підтримати на виборах в Україні» («ZIK»), «Рахманін: Зеленський на виборах – шикарна історія для того, щоби Коломойський поламав гру всім іншим» («Гордон»), «Шлях на Захід: чому українських працівників бояться та чекають у Польщі» («ЄП»), «Санкції в обмін на  «блакитні каски»: новий уряд Німеччини виклав позицію щодо України і РФ» (УНІАН), «АнтиВакарчук» Вілкула як розвиток  тенденції президентських праймеріз» («Хвиля»),  «Результати виборів будуть неочікувані для влади» («Газета  по-українськи»),  «Польський бізнес хоче захисту від українського імпорту» («УП»), «Реванш учорашніх» («Фокус»), «Де взяти свідомого виборця?» («День»).

У ХХ сторіччі Україна ставала  жертвою як безпосередньої агресії, так і внаслідок домовленостей між провідними  геополітичними гравцями. Цілком вірогідно, на сценарій реваншистського  «повторення»  щодо нашої держави розраховують сусідні країни. Тим паче, заохочені Росією, яка чотири роки тому почала процес окупації України, анексувавши Крим.

У вище зазначеному контексті залишається актуальним попередження інтелектуала  Тарас Возняка у виданні «Українська правда».  Він вважає, що «ревізіоністськими тенденціями, які на сьогодні є характерними для частини суспільств таких країн, які постраждали під час цієї війни (а це Польща, Угорщина, Румунія),  не варто нехтувати. У досяжному майбутньому, особливо за умови турбулентних процесів у самій Україні чи її можливої фрагментації (сьогодні Крим і частина Донбасу вже відсепаровані) та активізації російської агресії, ці тенденції можуть набрати форми офіційної позиції».  До того ж відповідні настрої прискорено та успішно формуються чинними владними режимами  у сусідніх з Україною державах. Зокрема, за даними   опитування CBOS (Центру дослідження громадської думки ),  зараз неприхильно до українців ставиться 40%,  прихильно  – 24% анкетованих поляків. Але тенденції ще в більшій мірі невтішні.

Загалом  же, мусимо  констатувати, ми вступаємо в період чергового геополітичного перерозподілу. За версією політолога Юрія Романенка (про це він написав у Facebook),  «світоустрій тріщить по швах і йде загострення відносин не тільки за лінією Захід–Росія, але і США–ЄС, США–Китай, США–Туреччина, Туреччина–ЄС…Україна з її дрібним порядком денним ризикує опинитися в тіні великих розбірок сам на сам із сусідами, з якими у нас дедалі більше конфліктів». Тому, усвідомлюючи ці та інші  зовнішні виклики, чи маємо  право допомагати ворогові, розхитуючи ситуацію всередині України? Відповідь відома. Будьмо!

Віктор Вербич