Філософ і політолог Ігор Лосєв висловився  про подвійні стандарти Заходу у контексті ставлення до України.  Про це він написав у розвідці  «Будапештська пастка Заходу» на сайті видання «Український тиждень».

Передовсім Лосєв, згадуючи про  вимоги Заходу  від України неухильного  виконання мінських домовленостей, які «взагалі не мають ознак серйозного міжнародного документа», запитує: «Де там підпис лідера країни-агресора Путіна? Де там підпис президента країни-жертви агресії? Де підписи країн-посередників у розв’язанні конфлікту? Хто такий нині Леонід Кучма, який там підписався, хто такий російський посол Зурабов, які його вага й повноваження?» А відтак резюмує, що це «все, як кажуть у Росії, фільчина грамота, документ, значення якого в міжнародно-правовому сенсі є мізерним».

Водночас  Лосєв підкреслює, що «західні партнери ігнорують інший документ, вага якого є значно більшою, ніж тексти розмов у Мінську. Вони ігнорують підписаний повноваженими представниками США, Великої Британії, Франції та Китаю (про Росію говорити не будемо, бо тоді доведеться згадати сентенцію Отто фон Бісмарка про ціну будь-яких угод із Росією) Будапештський протокол 1994 року про гарантії Україні за здавання третього за потугою у світі ядерного арсеналу. Великі держави гарантували Україні недоторканність її суверенітету й територіальної цілісності, ненапад із боку ядерних та інших держав і навіть захист від шантажу та від політичного й економічного тиску».

На його переконання, « ігнорування обіцянок і запевнень завдало величезної шкоди не тільки Україні, а й самому Заходу. Начхавши на Будапештський протокол, Захід загнав себе в геополітичну пастку. Стало ясно, що гарантії великих держав є лише фігурою мови, за якою нічого реального немає, зеро-нуль. І сподіватися на них, як показав досвід України, – означає бути геополітичним самогубцем». Отже,  резюмує експерт, «єдиною реальною гарантією про збройний ненапад ворога може бути тільки власна ядерна зброя. 2014-й – це рік смерті всіх угод про нерозповсюдження ядерної зброї, бо всі ці угоди тепер важать рівно стільки, скільки Будапештський протокол. А це означає, що держави, які мають підстави боятися за свою безпеку, так чи інакше почнуть виготовляти ядерну зброю і розвивати ракетні технології».

Зазначаючи, що гарантії – суттєвий елемент міжнародної політики й потужний інструментарій дипломатії, Лосєв констатує:  «Тепер той інструментарій геть не працює. Нині вся ця проблематика гостро відроджується у зв’язку із ситуацією навколо Північної Кореї». Загалом, на його переконання, «президент США Барак Обама, проігнорувавши в 2014 році російську агресію проти України, відчинив двері в тотально ядерний світ.Не тільки КНДР, Іран, Пакистан та Індія, Ізраїль, проте й інші держави мають змогу створити свої ядерні сили. Це й Індонезія, що спостерігає активність ядерного Китаю в південних морях, це й Південна Корея, яка є постійною потенційною жертвою ядерних авантюр «товстого Кіма» на півночі. Це й Саудівська Аравія, що побоюється шиїтського Ірану з його програмами нуклеарного озброєння. Це Бразилія й Аргентина в Південній Америці. А далі почнеться ефект доміно, адже сусіди нових ядерних держав також захочуть мати реальні гарантії своєї безпеки у вигляді власної ядерної зброї».
Таким чином, переконаний експерт, «2014 року Захід здав не тільки Україну, а й своє спокійне життя без атомних ексцесів у різних регіонах планети Земля, отримавши хаос і некерованість у міжнародній політиці».