Волинь в Україні асоціюється, в першу чергу, з мальовничою природою, Шацькими озерами, історичним Лучеськом і Замком Любарта. Однак, є у нашій області й потужний промисловий потенціал, який протягом останніх років істотно розвинувся у шахтарському місті Нововолинську. Місто – дуже молоде, його історія розпочалася лишень у середині минулого століття, однак, темпи розвитку дозволили по праву вийти на лідерські позиції по багатьох соціально-економічних показниках. Про Нововолинськ як промислове, і не тільки, серце Волині і боротьбу за його «штурвал»  – у матеріалі «Волинь.Правди».

НОВОВОЛИНСЬК – ЦЕ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, ЛЮДИ

Нововолинськ почали зводити у 50-их роках минулого століття, коли розпочалася розробка Львівсько-Волинського кам’яно-вугільного басейну. Із початку свого створення майбутній Нововолинськ був паливно-енергетичною базою для Західної України, країн Балтії, Білорусі та Молдови. Першу будівлю – дерев’яну будівельну контору, спорудили у місті 1950 року, тоді ж відкрили й першу школу, дещо пізніше – першу лікарню. Перше вугілля із шахти №1 підняли 1954 року. Будівельники, яких привозили з усього колишнього Радянського Союзу, споруджували шахту за шахтою, житло для шахтарів, підприємства будматеріалів для ремонту шахт, прокладали залізничні колії тощо. У 1957 році селище Нововолинськ стало містом районного підпорядкування. Тож можна лише уявити якими блискавичними темпами воно розвивалось. Сьогодні ж це – місто обласного значення з населенням понад 57 тисяч жителів.

Місто – це, в першу чергу, люди, і Нововолинськ за свою коротку історію має вже цілу плеяду відомих містян, якими може пишатися вся Волинь і навіть Україна. Починаючи від засновників міста, закінчуючи героями сучасної війни за незалежність. Статус почесного громадянина Нововолинська мають Андрій Климук, який закладав фундамент перших новобудов міста, Іван Мартиненко – перший головний інженер тресту «Укрзахідвугілля», Степан Курас, який 40 років очолював водоканал, нововолинський «Стаханов» – бригадир шахт № 3 та 9 Володимир Сівак, за часів якого видобуток вугілля за добу становив 1 176 тон. Інший відомий нововолинський шахтар Олександр Горбунов 40 років пропрацював у шахтах. Почесним громадянином міста є також бригадир Микола Старостенков, який не тільки очолював численні будівництва у Нововолинську, а й виховав 145 висококваліфікованих майстрів. Серед видатних містян – відомий хірург Вольф Сокольський, який 52 роки рятував життя людей на операційному столі. Звання «Почесний громадянин міста» вже за часів незалежності присвоїли й в’язню сталінських таборів, педагогу та поету Ананію Рябченюку. Між іншим, Ніна Березюк-Волошина – зв’язкова Ніла Хасевича, багатолітній в’язень радянських таборів, також жила у Нововолинську.

Чимало героїв виховало місто і в наші дні. До прикладу, Герой Небесної Сотні Сергій Байдовський, вбитий снайпером на Майдані 20 лютого 2014 року, – почесний громадянин міста посмертно.  Свою високу ціну заплатив Нововолинськ за мирне небо над Україною сьогодні. Роман Бірюков, Іван Ганя, Богдан Корнелюк, Василь Касьян, Петро Мороз, Павло Попов, Володимир Пушкарук, Олег Пушкарук, Олександр Смирнов – воїни, родом з Нововолинська, які пішли захищати Україну від загарбників і віддали за нашу свободу найцінніше – своє життя.

Подарував Україні Нововолинськ і відомих футболістів, до прикладу: Артем Федецький – гравець Національної Збірної, та Сергій Політило, який виступає за «молодіжку». Володимир Гащин, Вадим Панас та Дмитро Семченко за збірні не виступали, однак, у світі футболу їх добре знають. Культурний прошарок Нововолинська може пишатися власним режисером та сценаристом Нелею Пасічник, акторкою театру та кіно Владиславою Глєбою, поетом Олександром Каліщуком.

НОВОВОЛИНСЬК – ПРОМИСЛОВЕ СЕРЦЕ ВОЛИНІ

Дивовижно, що таке маленьке місто дало Волині та Україні стільки відомих людей, якими можна пишатися. Та пишатися можна не тільки жителями Нововолинська, а і його колосальним потенціалом, який, до слова, зростає щороку, як на дріжджах, не зважаючи на політичні, економічні та інші потрясіння у державі. Сучасний Нововолинськ – це промисловий центр Волині. На території міста діє Державне підприємство «Волиньвугілля», до складу якого входять дві шахти №9 та «Бужанська», окрім того будується шахта №10. І якщо сімдесят років тому у містечку розвивалася тільки гірнича справа, то сьогодні у Нововолинськ можна возити на екскурсії студентів економічних факультетів з усієї України, адже важко знайти галузь економіки, яка б у місті не була представлена парою-трійкою продуктивних підприємств. Наприклад, харчову промисловість міста складають «Нововолинський хлібозавод», «Нововолинський завод дезодорованої олії», «Птахокомплекс Губин», підприємства «Вербена», «Імперія жирів», «АБК-Агро» та «Нововолинський м’ясокомбінат», який був на межі закриття, однак, його вдалося зберегти і втримати на гідному рівні. П’ять підприємств у місті займаються текстильним виробництвом та виробництвом одягу.

Унікальне географічне положення, хороше транспортне сполучення та близькість до державного кордону з Республікою Польща, в поєднанні із багатством волинських лісів, дають можливість розвивати деревообробну промисловість у Нововолинську. Інвестиційний гігант, грандіозний проєкт, який вдалося втілити у реальність, незважаючи на в’ялі протести окремих так званих «екоактивістів» – завод «Кроноспан». Проти його будівництва та відкриття були малочисельні мітинги, певні структури залякували людей ймовірним погіршенням екологічної ситуації в місті. Однак, сьогодні завод працює, забезпечуючи роботою сотні жителів Нововолинська, при цьому дотримуючись всіх екологічних норм.

Рівно рік тому, у серпні 2019, Держекоінспекція проводила позапланову перевірку на заводі, і знайшла лише одне незначне відхилення від норми на одній із 21 фільтруючих установок. Припис екоінспекції виконали негайно та усунули порушення. Варто зазначити, що завод, який переробляє деревину, викидає в повітря пару із частинками цієї деревини. Експерти зазначають, що у викидах немає жодної хімії. Відтак, пара з «Кроноспану» є не більш небезпечним для навколишнього середовища, ніж запах від зрізаної новорічної ялинки.  Більше того, екологи зазначають, що з роками екологічна ситуація в місті навіть покращилася, адже в 90-их роках у Нововолинську диміли терикони, відтак повітря було забруднене сажею, старожили пригадують, що навіть сніг був із характерним сіро-чорним забарвленням. Окрім «Кроноспану» у Нововолинську є ще ряд підприємств деревообробної галузі, наприклад «БРВ-Україна», «Моделпак», фабрика гофротари тощо.

Якщо деревообробка – традиційна галузь для економіки Волині, враховуючи природні та кліматичні особливості нашого регіону, то Нововолинськ по-справжньому вражає розвиненим машинобудуванням та металургією, галузями економіки, якими звик пишатися переважно Схід та Південь України. Наприклад, на «ХАН-Електробау Україна» – малопотужні трансформатори. У сфері металургії волинське місто може похизуватися «Нововолинським ливарним заводом», заводом  «Промліт»,  «Механічно-ливарним заводом», заводом «Новосервіс», де виготовляють інструменти, заводом будівельних конструкцій «Новомотаж» тощо. В порівнянні з таким серйозним виробництвом, виробництво пам’ятників, фарби, пластиліну, миючих засобів, манікюрних лаків та іншої косметики виглядає вже зовсім незначним досягненням, але і воно у Нововолинську є.

Це – місто-виробник, місто, без перебільшення, годувальник області. У 2019 році Розмір інвестиції у розрахунку на одного жителя міста у 9,5 разів перевищують середній показник по області. Експорт товарів минулого року склав 47,8 мільйона доларів США, послуг – 2,6 мільйона. Основні країни-партнери – Швейцарія, Польща та Німеччина. Без залучення інвестицій потужний промисловий розвиток був би неможливим. І місто впоралося із цим завдання на «відмінно», вийшовши на перше місце в області по рівню залучення інвестицій. У 2019 році на одного мешканця міста припадало 2646,4 доларів США інвестицій. Завдяки активності міської ради у Нововолинськ вдалося залучити колосальні кошти. Зокрема, лише на реконструкцію водопроводу отримали 6 мільйонів доларів США від Світового банку. Ще 1,3 мільйона євро вдалося залучити для втілення проекту «Перший крок у переході на використання відновлювальних джерел енергії у місті Нововолинську». У місті створили індустріальний парк, поділений на дві зони – логістично-складську та виробничу, загальною площею 20 гектарів, вартість облаштування якої склала понад 86 мільйонів гривень. Такими результатами не може похизуватися навіть обласний центр. На сьогодні місто може пишатися чи не найвищим рівнем середньої заробітної плати в області. Нововолинськ у 2019 році обігнав навіть Луцьк. Якщо минулого року середня зарплата у Луцьку становила 7 259 гривень, то у Нововолинську – 7 988 гривень, а станом на 1 січня 2020 року ця цифра зросла до 9 514 гривень.

УДАРИ НИЖЧЕ ПОЯСА: ВІКТОР САПОЖНІКОВ ВИМУШУЄ ОПОНЕНТІВ ПОРУШУВАТИ ПРАВИЛА

Нововолинську – 69 років, із них 22 його очолює Віктор Сапожніков. Політика вперше обрали міським головою Нововолинська 1998 року. Уродженець міста Сніжне Донецької області, росіянин за походженням, разом з батьками у далекому 1959 році переїхав до Нововолинська, і з того часу полюбив це місто. Вочевидь, воно теж полюбило його, адже не дивлячись на радикальні зміни у суспільно-політичному житті України, містяни щоразу на кожних місцевих виборах виражали свою підтримку Віктору Сапожнікову. Міський голова нагороджений Орденом «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів, двома почесними грамотами Кабінету Міністрів України та грамотою Верховної Ради України, міжнародним орденом Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі», орденом «Шахтарська слава» ІІІ ступеня за створення об’єднання «Волиньвугілля», тричі здобував титул «Людина року»  в номінації «Виправдана надія». Мабуть, це, все ж таки, щось значить.  Ймовірно, те, що людина перебуває на своєму місці. У своїх інтерв’ю Віктор Сапожніков наголошує, що для нього важливо відчувати, що потрібен людям. Тому, напевно, не дивлячись на величезний політичний стаж, його важко назвати політиком у класичному розумінні цього слова. Він – господарник, менеджер, патріот свого міста, який отримує задоволення від результатів своєї роботи і вдячності від людей. А ось якраз класичні політики проявляють себе у виборчий період,  і думка людей їх цікавить тільки один раз на п’ять років.

Вочевидь, такі групи місцевих політиків активізувалися у передчутті виборів 2020. За великим рахунком, істотних претензій до роботи Віктора Сапожнікова просто не існує, відтак, «майстри чорного піару» починають «доколупуватися» до дрібниць, або ж, що ще гірше, – до особистого, і в намаганні опустити рейтинг чинного міського голови, самі опускаються «нижче плінтуса».  Так звані «націоналісти», які окрім штучно створеного мовного питання, не можуть придумати нічого розумнішого, знайшли чим «уколоти» міського голову. На початку липня під час оглядин стадіону у Нововолинську Віктор Сапожніков у спілкуванні з міністром розвитку громад і територій Олексієм Чернишовим перейшов на російську. Цю новину підхопили декілька волинських видань із намаганням дорікнути міському голові. Та чомусь ніхто не акцентує увагу, що Віктор Сапожніков вільно володіє українською і спілкується нею повсякчас, а звичка переходити на мову співрозмовника, тим більше – старшого рангу, це ознака ввічливості і ерудованості. І взагалі, як сказав класик: скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина.

Та мовний скандал, застосований у вирі політичної боротьби, яка, по-факту, вже розпочалася, – то ще пів біди. Окремі опоненти опустилися до рівня переходу на особистості. Зокрема, в деяких місцевих ЗМІ натякають, що Віктору Сапожнікову вже пора на пенсію, разом з тим, ці ж засоби масової інформації виключно у позитивному ключі висвітлюють діяльність старшого за віком мера сусіднього міста Володимира-Волинського. Та кого цим здивуєш, читачі, на жаль, вже звикли до подвійних стандартів «кишенькової» волинської журналістики.

Однак, вимушені звернути увагу, що колеги з підконтрольного нардепу від округу Ігорю Гузю онлайн-ресурсу взагалі перейшли межу і дозволили собі поглумитися із хвороби Віктора Сапожнікова. Нагадаємо, понад місяць тому міського голову Нововолинська госпіталізували до лікарні із передінфарктним станом. Це не настільки страшно, як інфаркт або інсульт, однак якщо в такій ситуації не надати вчасно медичну допомогу – завершитися може трагічно. Всі ми розуміємо, що політика – це боротьба і жорстка конкуренція. Але, шановні політики і політикани, не забувайте, що вибори закінчаться, а люди залишаться, і жити вам з цими людьми в одному місті пліч-о-пліч ще дуже довго. Не виключено, що це сам нардеп Ігор Гузь дав вказівку журналістам його команди зловтішатися із біди, яка спіткала міського голову. Команда пана Гузя не бачить далі Віктора Сапожнікова у кріслі мера, відтак, у його штабі надіялися, що хвороба виб’є багаторічного очільника Нововолинська з боротьби. Що тут скажеш… це низько. Це на війні всі способи хороші, а мета виправдовує засоби. Вибори – це не війна, а політичні опоненти – не вороги. Віктор Сапожніков – не тільки мер, а ще чоловік і батько. Кому, як не Ігорю Гузю знати, як це, коли твій батько потрапляє у лікарню в подібному стані. Дякувати Богу і лікарям, і міському голові Нововолинська Віктору Сапожнікову і батьку нардепа – Володимиру Гузю, пощастило подолати хворобу.

«Волинь.Правда» вже якось писала, що місцеві олігархи та їх «васали» давно вирішили, кому бути мерами основних міст Волині. Та, на щастя, у нас не монархія, і Волинь не поділена на удільні князівства, а голос кожного волинянина все ж щось вирішує. До місцевих виборів лишається всього нічого – трохи більше трьох місяців. Так, можливо, Віктор Сапожніков – неідеальний мер, і подобається не всім, проте, враховуючи специфіку Нововолинська і розуміння того, наскільки місто стратегічно важливе для розвитку всієї області і, мабуть, навіть західноукраїнського регіону, здається очевидним той факт, що людина з вулиці не може прийти у крісло мера і одразу успішно впоратися з управлінням цим складним і величезним механізмом. Все ж таки треба дещо знати і вміти навіть для того, аби управляти селом, а індустріальним центром – тим більше. Особливо якщо враховувати скільки нині запущено різноманітних життєво важливих для міста інвестиційних проєктів, в тому числі – міжнародних. Скажімо прямо, рівноцінної заміни чинному меру на політичних горизонтах шахтарського міста поки не видно.

Так, ніщо не вічне і, швидше за все, вибори 2020 для Віктора Сапожнікова стануть останнім походом, а для самого міста Нововолинська наступні п’ять років – перехідним періодом, за який мер підготує свого наступника.  Більше того, цього року вибори будуть особливими, які увесь рік, імовірно, голосувати нам доведеться у вже таких звичних масках, і ще невідомо, чи не посилять карантин восени, адже прогнози ширяться різні. Коронавірус вніс свої корективи в життя кожного, і став викликом не тільки для Волині, а й для всього світу. Однак, особливістю Нововолинська в час початку пандемії стала густота населення, і саме цей фактор відіграв вирішальне значення у стрімкості поширення хвороби. Знову ж таки близькість до кордону з Польщею і висока густота населення перетворили Нововолинськ у перший форпост боротьби з епідемією на Волині. В перші дні карантину ситуація у місті дійсно була напруженою, число хворих зростало. Впорався б із критичною ситуацією пересічний міський голова? Навряд, – в Україні є приклади, де на карантин посадили цілі села, оскільки місцева влада проігнорувала проблему, не провела відповідної роботи з населенням, і від COVID-19 через ігнорування вимог карантину почали злягати на лікарняні ліжка цілі родини, і вулиці. Деякі люди, на жаль, хвороби так і не пережили. У Нововолинську, не дивлячись на вкрай скрутні початкові умови, швидко вдалося взяти ситуацію під контроль і не допустити спалаху.

Якщо із самого початку пандемії Нововолинськ був одним із центрів спалаху коронавірусу, то сьогодні, завдяки злагодженій роботі медиків та місцевої влади, у місті одні із кращих показників в області. Наприклад, станом на 20 липня у Нововолинську зафіксували 197 випадків зараження, з них 167 людей вже побороли хворобу. До слова, у Ковельському районі – 386 випадків інфікування, у Ківерцівському – 381, у Луцькому – 255, Володимир-Волинському – 247, у Камінь-Каширському – 243.

Було б несправедливо акцентувати увагу лише на позитивних сторонах Нововолинська, адже закономірно, як і в кожному місті, там є свої проблеми, про які необхідно говорити, оскільки з ними працювати наступній каденції міської ради. А це і відсутність фінансування на будівництво шахти №10, і будівництво третьої черги полігону твердих побутових відходів, і заборгованість «Нововолинськводоканалу» у понад 4 мільйона гривень, затримки з виплатою заробітної плати шахтарям, недостатня субвенція як місту обласного підпорядкування та недостатня медична та освітня субвенції тощо. Це кричущі виклики, дорожня карта розв’язання яких у міського голови повинна бути як «Отче наш». І тут вже не повинно бути жодної політики і піару, а має бути грамотне управління промисловим містом, яке повинно працювати як годинник, розвиваючись, і підтягуючи за собою рейтинг всієї Волині.     

Роман Колюхов