У неділю, 2 лютого, в день визволення Луцька, відзначив своє 106-ліття учасник Другої світової війни Никанор Пристанець. На Волині, а може, й у всій Україні, він найстарший серед усіх колишніх фронтовиків.  Про це пишуть Хроніки Любарта.

Никанор Іванович служив у гарматній обслузі 420-го гаубичного полку 28-ї стрілецької дивізії з липня 1944 року. Він був заряджаючим 122-міліметрової гармати. Бої в Прибалтиці, де він проходив бойове хрещення, тривали аж до травня 1945-го. Про їх жорстокість свідчить величезне військове кладовище  в латвійському місті Приєкулє, про яке не раз згадував ветеран. Там поховано 23 тисячі радянських воїнів, є серед них і однополчани Никанора Пристанця. Додому він повернувся вже в листопаді 1945 року. Разом із ним — і четверо його земляків-волинян, з якими служив в одній батареї. Давно їх уже немає серед нас. Тож берегти пам’ять про однополчан — теж одне із завдань колишнього фронтовика.

З подачі обласної організації ветеранів України в 2017 році в книзі “Люди Победы. Будем жить”, виданій в 2017 році телекомпанією “Інтер”, є нарис про волинянина Никанора Пристанця. А ще раніше про Никанора Івановича з’явилася стаття в “Голосі України”, саме  вона і відкрила для всіх ім’я цієї людини-легенди.

Живе Никанор Іванович у селі Тарасове Луцького району разом із дочкою Антоніною. До 2 листопада з ними був ще і зять ветерана, колишній голова Волинської обласної ради, а потім — представник Президента в області Володимир Блаженчук. Тесть важко пережив смерть близької  йому людини, подався здоров’ям. Але ще потрохи пересувається кімнатами, розмовляє з рідними. Здавалось би, влада мала б оточити ветерана синівською увагою, надати йому необхідну медичну допомогу. Але про 106-річного ветерана в області, та і в Луцькому районі, просто забули. Тож усі турботи про здоров’я колишнього фронтовика-артилериста лежать на дочці. Антоніна Никанорівна не охоче розповідає про цю людську байдужість, бо десь уже звикла до неї.

Особисто пишаюся тим, що свого часу мав нагоду кілька разів зустрітися з Никанором Івановичем. Хочеться і наступного року зателефонувати в село Тарасове, щоб привітати ветерана з черговим днем народження. Тож здоров’я вам, шановний Никаноре Івановичу.