Коли позаду залишилася зима,якій в Україні нерідко приписували роль глухого кута,з якого нема виходу,то нема сумніву,що життя таки могутніше за свого антипода. Хай навіть останній вершить свою наразі майже (уявно!) безкарну криваву оргію,а земні повпреди князя пітьми від чорного захвату виспівують «Калинку-малинку». Інше питання,що,як зазначається в пісні Йосипа Струцюка та Олександра Гаркового,«нас весна не там зустріла,і не ті пісні співала».

Адже месіанський імперський шовінізм «Русского мира» – «Третього Риму» наразі успішно,ігноруючи будь-які приписи моралі,втілює (поки що) в життя свою лиховісну стратегію. Причому Україна – лише стартовий майданчик. Звісно,аналогії «третьоримської почвари з «Третім рейхом» недоречні,оскільки в Німеччині усе ж змогли зробити висновки з історії (разом із відчуття вини нації,що стала бранцем націонал-соціалістичної доктрини). Росія (у тому числі – під назвою СРСР) так і не змогла одужати від фатуму дикої,печерної ненависті,готовності не лишати сліду від людини,від народу,якщо там «Русью не пахнет».

Звичайно,цей «діагноз» не стосується всієї російської нації. Однак той факт,що 80–85% росіян підтримують курс чинного господаря Кремля,лиховісні діяння якого освячує поки що гундяєвська РПЦ,наштовхує на далекі від оптимістичних роздуми. Зайве (чи й не зайве) підтвердження висловленому – показове позбавлення життя (в центрі Москви!) Бориса Нємцова,одного з тих небагатьох,хто зумів не захворіти не путінізм.

Навряд чи варто плекати сподівання,начебто «Владімір Грозний» спроможний зупинитися. До того ж за умов,будьмо чесні,майже тотальної підтримки «строкатого» російського суспільства,яке диктатор «зцементовує» імперською політикою. Для визначального старту реанімаційного,фактично сатанинського проекту «Русский мир» – «Святая Русь» не випадково обрано Україну. Навіть Ленін,перший лідер «червоної» Росії,відверто зізнавався,що російська демократія завершується на українському питанні. Тож чи це царська,чи комуно-радянська,чи путіно-гундяєвська – суті не змінює. Пригадаймо,як 1915-го військові російські підрозділи ввірвалися в улюблену письменниками та художниками Криворівню,то в першу чергу спалили хату-читальню,пограбували церкву,почали розстрілювати інтелігенцію.

Сучасний російський імперіалізм,за умови продовження світом специфічної капітулянтської позиції,окуповуючи Україну,не приховує намірів не тільки щодо Митного союзу до берегів Португалії та «перетворення у ядерний попіл» США. Навряд чи варто покладати надії на те,що одержимий ненавистю раптом прозріє,зупиниться. Як зазначив ,аналізуючи останні події в Донбасі,другий Президент України Леонід Кучма,президент Росії Володимир Путін повністю ігнорує досягнуті угоди в Мінську і продовжує підтримувати бойовиків.

«Нам фактично пред`явлений ультиматум,- пояснює Леонід Данилович. – Або ми приймемо його умови і припинимо будь-який опір,або перестанемо існувати як незалежна держава. Він дав зрозуміти,що не зупиниться ні перед якими втратами і витратами в досягненні своєї мети,а ця мета тепер ясніше ясного. Це ультиматум не тільки нам,але всьому західному світу» ( ukr.media).

Тож українські реалії,попри пережиту зиму,далекі від оптимістично весняних. Як попереджає в «Лівому березі»,роздумуючи про падіння гривні,народний депутат від президентської фракції Вадим Денисенко, «ситуація веде до колапсу… Не тішмо себе ілюзіями».

Однак спробуймо самі,не стаючи бранцями фатуму,усвідомити,як зазначав один із відомих українських літераторів й за сумісництвом політиків,«і що ми за народ такий». Звісно ж,для доведеться подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії.

«Річ у тім,що нічого не завершилось»

«Схоже,що «гібридна війна» (або англійською «proxy» – війна,тобто «війна за дорученням»,«війна зроблена»,влаштована),що її веде проти України кремлівська верхівка,затягується. Цілком імовірно,що вона не на тижні,не на місяці,а на роки»,- зазначає аналітик Ігор Сендюков (посилаємося на «День»). Відтак він робить висновок: «Судячи з усього,ця війна остаточно переходить у «заморожену форму»,що є само по собі стратегічною поразкою й приниженням України,бо унаочнює надовго на нашій землі «придністровсько-абхазьку модель…Судячи з усього,ми вступили в історично тривалий період боротьби ресурсів. І сили духу. І нервів. Якщо,звісно,Путін найближчим часом не піде в наступ,що теж можливо. Плани хижака,зрештою,знає лише він сам». Аналітик не поділяє песимістичних поглядів щодо розвитку ситуації після «Мінськ-2». Усім співвітчизникам,на його думку,треба зосередитись,спробувати віднайти історичні рятівні «стрілки на вихід з лабіринту» й чимало речей переосмислити. «Річ у тім,що нічого не завершилось — усе тільки починається. Ще нічого не втрачено остаточно – була б воля духовна та політична»,- резюмує він.

Водночас Сендюков радить остаточно позбутися ілюзій щодо Росії,оскільки (і передовсім) це взагалі питання виживання. «Передовсім треба чітко уявити собі,з яким ворогом ми маємо справу,чи можна йому вірити,в чому,коли,за яких обставин,- констатує він. – Тут варто згадати про прецікавий збіг загадкового,сакрального числа «три». А саме: «Третій Рим» (так іменувала себе тиранічна держава,політичним спадкоємцем якої є й свідомо прагне бути режим Путіна),з одного боку,та «Третій Рейх»,цілу низку суттєвих рис якого Кремль «відроджує» й «творчо розвиває». Йдеться і про обожнення Вождя,всесильного,всемудрого і всюдисущого,і про абсолютну нетерпимість до інакомислення,і до культу Lebensraum (життєвого простору) за Гітлера та «збирання земель»,«Великої держави»,«Русского мира» за Третього Риму ХVI-XXI стст. (те й те — типологічно схожі явища),і про сприйняття інших народів і культур як «нижчих»,«недо-»,«неповноцінних» (у Гітлера це мало «расові ознаки»,а в сьогоднішній путніській Росії ця істерична,злобна,імперська зверхність».

«…колосальний сигнал,що в Росії нічого не вийде»

Українська армія часів Іловайська та українська армія часів Дебальцевого – це дві різні армії. Так вважає (див. «Лівий берег») керівник комітету ВР з питань національної безпеки і оборони та голова спостережної ради «Укроборонпрому» Сергій Пашинський. Роздумуючи над тим,що змінилося в українському війську з часів Іловайська,він зазначає: «Армія навчилась воювати. Йде нормальна ротація командирів – поки що середньої ланки. Нам потрібні командири батальйонів,з яких ми будемо робити командирів бригад. Умовно кажучи,потрібно 100 офіцерів,яких ми будемо просувати. Завдання військово-політичного керівництва – робити ротацію командирів,щоб ті,хто може воювати,йшли командувати,а ті,хто не може,йшли… вирощувати овочі на город». На переконання Пашинського,«Дебальцеве – колосальний сигнал,що в Росії нічого не вийде. У росіян були всі можливості замкнути котел – географічні,військово-тактичні,вогневі і таке інше. Два тижні запеклих боїв. Потім команда Головнокомандувача – і всі вийшли. Вийшли організовано. Тобто,це вже інша армія. Не озброєна і не зовсім структурована,але якісно інша. І після того,що відбулося під Дебальцевим,я стратегічно абсолютно впевнений в нашій перемозі. Це щиро».

«Росію вбила ідея «русского мира»

Політтехнолог Олеся Яхно,роздумуючи,чого слід далі очікувати на Донбасі та як діятиме Путін,зазначає: «Він поспішає,тому нарощуватиме агресію. Можливе навіть відкрите вторгнення,що пошириться на половину України. Бо в самій Росії економічний стан погіршується. А рівень підтримки зовнішньополітичних дій Кремля знижується» (тут і далі посилаємося на «Газету по-українськи»). У той же час,на її думку,«те,що Москва почала військову ескалацію на Донбасі,дасть змогу нам легше повернути Крим. До Донбасу в діях Росії щодо України не було жертв. Москва могла апелювати до Заходу: подивіться,які тут настрої. Можемо провести ще один референдум. Тепер кривава історія Донбасу напряму пов`язана із втручанням Росії. А там,де є жертви,є вірогідність притягнення до відповідальності через військовий трибунал. І така відповідальність обов`язково настане – через півтора-два роки».Політтехнолог вважає,що рано чи пізно на Донбас введуть миротворчий контингент. Якщо Росія блокуватиме миротворців ООН,то можливо – ОБСЄ. Однак при цьому констатує,що «швидко цей конфлікт не припиниться за будь-якого варіанта розвитку подій. У Росії багато планів і контрпланів – «А»,«Б»,«Г»,«Д». Вони передбачають дії з розвалу України на різних напрямках – військовому,політичному,економічному,інформаційному».

Хоч і,на переконання Яхно,в нас нема чіткого палану,ми реагуємо на те,що відбувається,не діємо на випередження,та «загалом Україна обрала стратегічно правильний шлях. Ми доводимо свою послідовність і договороспроможність – на відміну від Москви». Натомість,зазначає вона,«Росія вбила ідею «русского мира». На Донбасі воюють росіяни переважно з російськомовними українцями. Тому надалі антиросійські настрої в українському суспільстві переважатимуть. Принаймні поки Росія не визнає свою політику помилковою».

«Сьогодні чітко видно»

Як наголошує Петро Кралюк,перший проректор Національного університету «Острозька Академія»,«не треба бути воєнним стратегом,щоб розуміти значення Дебальцевого. Фактично це найбільший залізничний і транспортний вузол Донбасу,який знаходиться посередині між Донецьком та Луганськом. Шляхи від нього ведуть на південь,до Росії,і на північ – у бік Харкова. Контроль українських військ за Дебальцевим значно сковував транспортний рух на території,захопленій проросійськими терористами. Віддати цей плацдарм – означало розв’язати їм руки. Тому здача цього міста терористам,хто б там що не говорив,це чималий плюс для них і великий мінус для України. Навіть якщо в Дебальцевому в ході воєнних дій були знищені комунікації,їх можна відновити. Були б гроші. А в Росії поки що цього добра трохи ще є» (див. «День»). Водночас,підкреслює він,«Дебальцеве в нинішній ситуації має не лише реальне,а й символічне значення. Воно перетворилося в один із символів українського опору проросійським терористам. Тому для них,а особливо для їхнього головного куратора Путіна,взяття Дебальцевого стало «справою честі». Зрештою,їм потрібна була перемога,щоб підняти дух своїх адептів. Бо за останні місяці протистояння серйозними перемогами похвалитися вони не могли. Навіть встановлення проросійськими терористами часткового контролю над Донецьким летовищем навряд чи можна вважати перемогою».

Тож відтак експерт робить висновок: «Якщо Ви думаєте,ніби Путін погодився на зустріч у Мінську в «норманському форматі»,аби припинити війну на Донбасі,то глибоко помиляєтесь. Просто він вирішив переформатувати цю війну. Йому не потрібна війна по всій лінії фронту – занадто затратне це діло. Їдучи в Мінськ,його передусім цікавило Дебальцеве. Ситуація навколо цього міста була однією з пріоритетних тем під час мінських перемовин. Путін твердив,ніби українські війська в котлі. Через це повинні підняти білі прапори. Тоді їх випустять з котла – зрозуміло,без техніки й зброї. Якби це сталося – була б гарна пропагандистська картинка: українські війська капітулюють. Насправді ж,повноцінного котла під час переговорів не існувало. Його ще треба було створити. Тому «імплементацію» мінських домовленостей продовжили на кілька днів,аж до 15 лютого. Але й цього дня повноцінний котел не сотворився. Зрештою,на 17 лютого проросійські терористи «дотиснули ситуацію». Наступного дня українським військовим,що опинилися в оперативному оточенні в Дебальцевому і його околицях,дали команду прориватися. Яка була реальна ціна цього прориву,можемо лише здогадуватися». Але,наголошує професор,«Дебальцеве не стало катастрофою для наших військових,як Іловайськ. Вони вийшли з цього міста на своїй техніці і зі зброєю. Російські мас-медіа не отримали гарної картинки. У цьому сенсі можна говорити про виграш нашої сторони». Кралюк,намагаючись спрогнозувати плани Путіна,заначає: «Повномасштабна війна йому не потрібна. Та й чи готовий він до неї? Сьогодні чітко видно: для нього зараз важливо тримати Україну в підвішеному стані,шантажуючи Донбасом. І здобувати при цьому хоча б невеликі перемоги – приміром,такі,як із Дебальцевим,щоб зберігати у своїх адептів віру в свою «велич» і «геніальність». Для цього й потрібні йому мінські домовленості. Він вимагатиме,щоб Україна виконувала їх у повній мірі. А сам виконуватиме лише частково. Тобто Україна має зберігати «режим тиші» на всіх ділянках фронту. А Путін дотримуватиметься цього режиму там,де йому захочеться. При цьому лякатиме Захід «великою війною»,щоб той особливо не втручався. Така «імплементація» мінських домовленостей дозволить патронованим Путіним проросійським терористам зосереджувати свої сили на певних ділянках фронту,як це було під Дебальцевим,і влаштовувати чергові котли».

«Мирне вирішення конфлікту поки не проглядається»

Незалежний російський військовий експерт,оглядач Павло Фельгенгауер,роздумуючи,що очікує Україну,зауважує (посилаємося на glavnoe.ua): «Буде нестійке перемир`я,а потім знову загострення пізньою весною або раннім літом. Зараз потрібна оперативна пауза всім сторонам. Час зимової кампанії закінчується,потім почнеться час літньої кампанії». На його переконання,«мета Росії зрозуміла – відновлення контролю над Україною. Цікавить Росію не Дебальцеве,а Київ. І поки мета не досягнута,конфлікт буде продовжуватися». Експерт вважає,що так звані «проксі-війни можуть тривати й десятиліттями. Ніхто не дозволить Україні бути західним союзником». Фельгенгауер вважає: «Зарубіжних миротворців в Донбасі не буде,це ясно давно». Тому й він прогнозує,що «мирне вирішення конфлікту поки не проглядається».

«…до нового Майдану і,як наслідок,- до економічного і політичного хаосу»

За даними джерел газети «The Sunday Times» (посилаємося на УНІАН),Росія має намір отримати вигоду з наростаючого громадського невдоволення тим,«як київський уряд веде війну з підтримуваними Росією сепаратистами». При цьому,як зазначає автор статті,«Кремль переключає увагу на західну частину країни,яка традиційно прихильна до Європи». У публікації також йдеться про «паралельну» операцію з розпалювання сепаратистського руху на сході країни. Автор цитує думку неназваного українського високопоставленого джерела в силових структурах: «Вони (російські розвідники. – Ред.) дуже успішно використовують спрямований на Порошенка громадський гнів для початку акцій протесту на грунті націоналізму,щоб тим самим відвернути увагу уряду від сходу. Їхня мета – націоналістичні хвилювання,які призвели б до нового Майдану і,як наслідок,до економічного і політичного хаосу. Після недавніх подій домогтися цього буде нескладно».

Співрозмовник «The Sunday Times» також стверджує,що у змові задіяні українські політики середнього ешелону. Джерела видання також повідомили,що Порошенко «обмірковує введення воєнного стану в шести областях України,зокрема для розширення повноважень силових відомств у боротьбі з російським шпигунством». Ще один співрозмовник газети,пов`язаний з батальйоном «Азов»,сказав: «Якщо уряд не впорається ні з захистом країни,ні з викоріненням корупції,нам буде потрібен новий Майдан,щоб позбутися від нього – і наші батальйони зможуть у цьому допомогти».Крім того,джерело в українській розвідці підтвердило «The Sunday Times»,що на заході країни наростає невдоволення ходом бойових дій: «В західних регіонах України у багатьох є відчуття,що вони і так близькі до Європи,і їм не хочеться гинути на війні з Росією на сході».

«Цілеспрямовано готуючи напад»

Експерт Інституту кібернетики НАН України Костянтин Атоєв зазначає,щовісім років тому віце-спікер Держдуми РФ Михайло Юр`єв писав про створення Донецько-Чорноморської республіки у складі Новоросії періоду «Російської весни- 2014». Ця книга («Третя імперія. Росія,яка має бути») робачила світ 2006 року (тут і далі посилаємося на «Новое время»).

У річницю Майдану деякі російські ЗМІ нагадували,що Москва заздалегідь готувалася до анексії Криму,ще до втечі Януковича. Як зазначає Костянтин Атоєв,«план цей був опублікований задовго до 2014 року в книзі віце-спікера Держдуми Росії Михайла Юр`єва «Третя імперія. Росія,яка має бути».

З цієї утопії,виданої в 2006 році,мешканці Кремля,судячи з усього,черпають багато свої смислові і словесні конструкції». Правда,розповідає експерт,в книзі «дія відбувається в 2054. До цього часу Росія окупує Європу і захоплює США,здобувши перемогу в ядерній війні. Це можна було б назвати гарячковим маренням – тільки все,що написано про конфлікт Росії та України,реалізується майже на 100%. Ще 8 років тому Юр`єв писав про створення Донецько-Чорноморської республіки у складі Новоросії періоду «Російської весни -2014». У його книзі на Південному Сході України спалахує повстання проти євроінтеграції і вступу в НАТО. За приєднання до РФ голосує 82%. Кремль вводить війська,Захід «зливає» Україну,так як Росія готова йти до кінця. Тиск на Путіна не діє,і він сам вводить свої санкції – відключає Європі газ і виходить з ООН. Згадана і гібридна війна,коли люди гинуть,але торгівля йде повним ходом,а кордони,як і раніше,відкриті. Вводять самодержавство,так як тільки ні від кого не залежний одноосібний правитель народу,а не його слуга,може захистити Росію».

Атоєв підкреслює,що,Звичайно,світ не знайшов в особі Юр`єва нового Нострадамуса,а провісні збіги в книзі пояснюються тим,що автор один час тісно спілкувався з Путіним і просто відтворив у книзі кремлівське «несвідоме». А,будучи пов`язаним з Дугіним та іншими діячами типу Бородая,« ввібрав та ідеї православного фашизму. До речі,«Третя імперія» – це російський «Третій Рейх». Атоєв такоє зазначає,що «межа мрій Кремля – провести супротивників по Красній Площі в наручниках,поставити на коліна,заборонити мови,позбавити майна,вивезти трофеї».

Експерт розповідає,як в уяві російського шовініста виглядає «русский мир» після перемоги над США. Адже «потім починається захоплення Європи,яка приєднується до Росії. Імперія знищує більше 600 тисяч поляків і українців,з них більше двох третин – цивільне населення. Мови країн Балтії забороняються,так само,як і самі слова «Латвія»,«Литва» і «Естонія». Литовці зберігають право жити на своїй території,хоча все майно у них відбирається. Латиші та естонці виселяються з Прибалтики».

На переконання Атоєва,ця книга,звичайно,містить елементи залякування сусідів,у ній вміло заховані від очей найбільш вразливі точки путінської Росії.

Відтак він підкреслює: «Отже,вже в 2006 році еліта Росії вважала своїми смертельними ворогами Прибалтику,Польщу та Україну,розробляла плани зміни світового порядку і не приховувала цього. Так що розмови про те,що агресія Росії є імпульсивною реакцією на Майдан,не витримують жодної критики. РФ впроваджувала своїх агентів у вищі ешелони влади,розкладала внутрішню структуру української держави,розкручувала істерію за допомогою своєї п`ятої колони ще з весни 2013 року,підриваючи єдність країни,підтягувала війська до кордону,цілеспрямовано готуючи напад. Так що те,що для російських ЗМІ – сенсація,для України – секрет Полішинеля».

«У цьому сенсі визначальною є таємна зустріч…»

Екс-журналіст Сергій Лещенко,а нині народний депутат України від Блоку Петра Порошенка,відповідаючи на запитання,чи можна приблизно порахувати,скільки під куполом ВРУ сьогодні людей Коломойського,Ахметова,Фірташа-Львочкіна,Лещенко зазнача (див.«Главком»): «Люди Коломойського присутні в різних політичних силах. І в Блоці Порошенка вони є,це не секрет. Це – Олександр Шевченко («Буковель»),Тарас Батенко (керівник одного з відокремлених підрозділів «Укртранснафти»). Був Ігор Палиця,але він відмовився від депутатства. Плюс,існує якийсь зв’язок між Юрієм Луценком і частиною оточення Коломойського. Тому що саме Луценко запропонував Бориса Філатова (екс-заступника губернатора Дніпропетровщини Ігоря Коломойського. – «Главком») на керівника комісії з питань приватизації. І потім за ініціативою Луценка звідти з посади першого заступника прибрали Павла Різаненка,який був явно не комфортний Коломойському,і поставили на посаду секретаря Костянтина Усова,який близький до Луценка… В «Народному фронті» – це очевидно Юрій Береза,Андрій Іванчук… Мені здається,що Коломойський впливає на «Народний фронт» політично. Тобто навіть не на конкретних осіб в списку,а просто він із Яценюком,Турчиновим,Аваковим,з усіма,має хороші стосунки». За версією нардепа,«Ахметов – це «Опозиційний блок»,плюс спеціальні стосунки з Яценюком. Яценюк з Ахметовим пов`язаний. Тому вплив Ахметова тут здійснюється безпосередньо через прем’єра. У Тимошенко,мені здається,людей Ахметова немає. У Садового – теж. І у Ляшка не бачу. І,мені здається,людей Ахметова немає і в Блоці Порошенка». Він також переконаний,що «Фірташ з Льовочкіним – в «Опозиційному блоці»,в Радикальній партії. І начебто все. В БПП людей Фірташа з Льовочкіним в лобову я не бачив».

Роздумуючи про різні версії подій на Майдані рік тому,Лещенко констатує: «За моєю версією,в українські правоохоронні органи були інфільтровані співробітники російських спецслужб,які отримали на фінальному етапі завдання спровокувати зіткнення між українською міліцією та революціонерами. Наступним етапом мав стати від’їзд Януковича,захоплення органів влади Майданом,створення ілюзії державного перевороту в Україні. Власне,ця третя сила – російські спецслужби – і стріляли в людей,і в міліціонерів,і в протестувальників,провокуючи зіткнення між ними». А відтак,зазначає народний депутат,«після втечі Януковича протестувальники мали б захопити органи влади,створити ілюзію перевороту. Після чого Янукович мав попросити з Харкова або з іншого міста України,куди б він тимчасово переїхав,про військову підтримку Росії,і легалізувати присутність російських військових на території України. Наголошую: він мав робити це,знаходячись в Україні. Але Янукович попросив про це вже коли виїхав за територію України,чим дуже розлютив російських патронів». На переконання Лещенка,«у цьому сенсі визначальною є таємна зустріч Януковича і Путіна на Валдаї на початку січня минулого року,коли,я так розумію,була остаточно узгоджена зачистка Майдану Януковичем плюс надання російської посильної підтримки. Янукович збирався фактично,виїхавши з Києва,створити або квазідержаву або тимчасовий уряд за межами Києва і за допомогою росіян поновити контроль принаймні над частиною території України».

«…це війна. Війна зі злом»

Один із найбільш шанованих українських душпастирів,протоієрей Георгій Коваленко констатує: «Коли на Сході країни війна,а зарплати і пенсії тануть на очах,набагато легше пояснювати,що піст – це не тільки їжа» (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). Він пояснює,що «піст – це стояння на варті (на посту) власної душі і власного спасіння. Піст – це війна. Війна зі злом: гріхом і спокусами. Піст під час війни – це війна за мир. За мир у власній душі,за мир в суспільстві,за мир в країні. Зло і війну треба перемагати і в собі,і в суспільстві,і на фронті. І починати треба з себе,з власної душі. Український воїн,що на блокпосту чи під обстрілами з «градів»,має не вивчати склад харчів,наданих державою чи привезених волонтерами,а постійно зазирати до свого серця і розуму,щоб гнати звідти ненависть,злобу та бажання помсти. Натомість його серце має наповнюватися любов’ю до своєї родини,до своєї землі і до своєї країни. Саме такий воїн може осягнути і втілити у власному служінні слова Христа про те,що «немає більшої любові,як хто душу свою покладає за друзів своїх». Душпастир нагадує,що «під час війни,головною молитвою стає молитва за мир та припинення кровопролиття. І в піст вона має свідомо підсилюватися. Намагаючись самі звільнитися від рабства гріха та його спокусливих зазіхань,ми просимо в Бога звільнити нас і від зовнішнього агресора і його зазіхань на нашу землю і нашу свободу. Більш того,під час війни стає зрозумілою і тактика ворога нашої душі і нашого спасіння. А,дивлячись на брехню російської пропаганди,та її наслідки в головах і діях людей,розумієш,чому Святе Письмо і святі отці говорять,що гріховна справа починається з гріховної думки. Звичайна війна є продовженням війни інформаційної,яка,в свою чергу,живить війну,брехнею розпалюючи ненависть».Отець Георгій констатує: «До речі,Великий піст нагадує нам біблійну історію про те,як Бог виводить Свій народ з єгипетського рабства через 40-річну подорож по пустелі,де були дані Заповіді як жити,до Землі Обіцяної. Піст – це шлях виходу з рабства гріху через пустелю обмежень,через переміну розуму (саме так з грецької перекладається слово «каяття»),через страждання,Розп’яття та Хрест до Світлого Христового Воскресіння. Можливо саме таку модель руху мають обрати ті,хто намагаються вивести Україну з радянського рабства. Сьогодні ми в пустелі кризи і війни,але якщо будемо йти за Богом,будемо виконувати Його Заповіді,нас очікує інша Країна».

А відтак протоієрей Георгій Коваленко підкреслює: «Піст завершиться,пройде й криза. Воскреснув Бог – воскресне й Україна!»

Немає жодного сумніву в тому,що вище згадуваний душпастир не помиляється. Інше питання – за торжество справедливості доведеться поборотися,кожного з нас,нині ще сущих,здійснити свій принциповий вибір. Від нашої здатності залишатися в єдності,від спромоги світу дати принципову відповідь російському імперіалізму залежать не факт,а термін неминучої ПЕРЕМОГИ. Звісно ж,із Нюрнбергом-2 для сучасного військово-політичного керівництва РФ.

Як зазначає львівський інтелектуал Богдан Іличок (див. «Українську правду»),«війна,що точиться в Україні вже понад рік,не є проблемою лише між Росією та Україною. Причина цієї війни – боротьба Росії за відновлення її домінування в Східній та Центральній Європі. Відповідно,до вирішення цього конфлікту залучені уряди більшості демократичних країн світу… Проблема в тому,що Путін,як і Гітлер,послуговується не здоровим глуздом,а є рабом емоцій про месіанство та власну велич. Дуже вагомим чинником є наявність у Росії значного арсеналу ядерної зброї – і це при неадекватному політичному керівництві».

Тож наразі полум’я війни,розпалене Кремлем,не тільки не пригасає в Україні ,а й поступово,за фактичного потурання Заходу,наближається до інших держав. До того ж ситуація в нашій країні не стає оптимістичнішою. На цих та інших факторах намагалися акцентувати увагу й ЗМІ: «Україна вже працює над поверненням Криму,- Порошенко» («УП»),«Україна не повинна утримувати окупований Донбас» («Главком»),«Прем’єр Латвії: російські солдати в Україні є,але Захід не піде на Третю світову» («ЄП»),«Харківська міськрада відмовилася розглядати питання про визнання Росії державою-агресором» (24tv.ua),« Бойовики продовжують спроби наступати: Піски,Мар’їнка,Адвіївка,Опитне» («УП»),«Росія перекидає військову техніку в район Маріуполя – «Азов» («ДТ»),«Під час Третьої світової загине Прибалтика» («Утро»), «Німецька контррозвідка заявила про активізацію російського шпигунства в Європі» (УНІАН),«Маріуполь готується до вторгнення проросійських терористів – Washington Post» («ДТ»),«Аваков вибачився за дії міліції під НБУ і звільнив начальника Печерського райвідділу» («Газета по-українськи»),«Росія піде далі,але в кожному місті вони втратять тисячі бійців» («ЛБ»),«Розвідка США: Бойовики навесні можуть взяти Маріуполь» («УТ»),«Війна триває» («УП»)…

Тому й весна-2015 має всі шанси стати ще суворішим випробуванням (як для пересічних українців,так і для політичної еліти). Як попереджає лідер фракції «Блок Петра Порошенка» Юрій Луценко (посилаємося на «5 канал»),«тепер включається план «Б». Це березень-квітень,коли Путін постарається організувати бунти в українській столиці,в Харкові,Одесі,інших великих містах… Треба відрізняти,де владу критикують і навіть змінюють її якісь елементи,і там де роблять замах на знищення державності… Ми повинні бути готові в кінці квітня – початку травня до плану «С» – відновлення широкомасштабних військових дій на сході».

Зрештою,про плани путінського імперіалізму відверто заявив і Президент України. Спілкуючись із Предстоятелем УГКЦ Блаженнішим Святославом,Петро Порошенко підкреслив,що «ворог України прагне не лише забезпечити собі військову перемогу,але й відкрити другий фронт всередині країни,посіяти ненависть,і слово Церкви,яка закликає Україну до єднання,сьогодні надзвичайно потрібне,можливо,як ніколи в нашій історії» (посилаємося на прес-службу Президента України).

Тож на нинішньому етапі розвитку ситуації в Україні дуже багато залежить від того,чи зуміємо не відкрити отой «другий фронт» проти своєї держави,прийдешнього дітей та внуків. Про це маємо повсякчас пам’ятати навіть за умов політичних дебатів,виборчих кампаній до місцевих рад і вірогідних позачергових виборів до парламенту вже в жовтні цього року (такий прогноз висловив народний депутат Микола Томенко).

А наостанок хочеться процитувати промовисте зізнання Віталія Портникова: «Найголовніше – Путін не може ні знищити Україну,ні змусити її підкорятися його гарячковому уяві… Україну можуть знищити тільки самі українці. Якщо будуть ідіотами. Якщо не віддадуть собі звіту в справжніх політичних цілях Путіна. Якщо не побачать стелі нинішніх можливостей власної влади і необхідності діяти в симфонії із західними союзниками. Якщо замість того,щоб чути биття власного серця – і голос свого розуму,що пояснює,що з цією країною не може відбутися ніякої трагедії – вони будуть слухати панікерів з соціальних мереж,нерідко проплачених ворогом,а часто просто дурних і неосвічених».

Зрештою,вже весна-2015 дасть нам шанс,аби продовжити свій історичний шлях як Українська держава,або… Утім,навіть найсуворіші випробування залишають шанс,якщо не здобути перемогу,то принаймні скласти їх гідно. Будьмо!