Оксана Забужко зазначає (цитуємо дослівно): «PSYCHOLOGICAL WARFARE AS IT IS. Дорогою в таксі з інтересом вислухала майже-годинну програму «РАДЗІАМЄЛОДЗІЯ» (фонетику збережено) – «пєсні а радном і любімом» (!). Нормальна така,серійна,вже наче й звична,після 15-ти рочків інформаційної окупації,рашин-пропаґанда – «савєцкая естрада» (Господи,яке ж убожество,аж жалко стало нашої загубленої юности!),«пісьма наших слушатєлєй» (географічно – все та сама «Новоросія»,пацани нєздаюццо: Харків,Маріуполь,Одеса,Запоріжжя…),і на цьому тлі,точковим ударом-вкрапленням – такий самий фальшиво-бодрєнький шансончик «Ми нє хатім вайни!» (та ви шо,правда?!) – пазітіффчік,чьо: піпл (в даному випадку таксист) хаває,нє?..А не дуже вже він і хаває. Вже й бабусі з яблуками при підземному переході обурюються побаченим «в тілівізорі»: «НАШІ ДІТИ ГИНУТЬ,А ВОНИ ГОЛИМИ ЖИВОТАМИ ТРЯСУТЬ!» (с) Воістину,краще не скажеш».

Вона ставить риторичне запитання: «Цікаво,чи дійшла б Червона Армія до Берліна,якби їй 4 роки (а перед тим іще 10!) крутили «Лілі Марлен»?». А відтак констатує,що наша «таки перемагає! Який же ми неймовірно сильний народ,і як мало ми про себе знаємо (подумала,вилазячи з таксі і струшуючи з вух «музикальную» русолокшину)».

На думку Забужко,«ось це й називається – «путінізація ЗМІ» (с) П.Ф.д`Аркаїс),яка в нас тихою сапою відбувалася від того самого 2000-го року. І доки не відбудеться ДЕпутінізація,і армія «українських журналістів» буде й далі 24 год на добу «трясти животами»,обслуговуючи російську зброю,- доти війні не кінець. І пора це зрозуміти. Всім».