«Нема мені коханої землі. Десь під грудьми пече гірка калина. Сміється божевільна Україна у смертнім леті на чужім крилі»,– зізнавався у неволі Василь Стус,прогнозуючи свою долю. Він помре у таборі ВС-389/36-1 за нез’ясованих обставин. За однією з версій – від переохолодження,за іншою – він простимульованої серцевої недуги. Не виключають і того,що у вени ввели так званий рідкий гіпс,аби вбити поета,оскільки режим не хотів допусти,щоб він став лауреатом Нобелівської премії (присуджують тільки живим). Хоча,на думку літературознавця Дмитра Стуса,навряд чи його батько мав шанс її отримати,оскільки Захід не хотів також конфліктувати з тодішнім господарем Кремля Михайлом Горбачовим.

Життя і творчість Василя Стуса,який народився на Вінниччині,а як особистість формувався в Донецьку,– засвідчують нездоланну потугу українства. Сумний парадокс його долі: під знаком Віфлеємської зорі поет народився 1938 року,а пост-різдвяного 12 січня 1972 року (у переддень Щедрого вечора) був уперше заарештований.

«ВП» нагадує,що серед духовно близький побратимів Василя Стуса – й ряд тих,чиї долі пов’язані з Волинню. Зокрема – Євген Сверстюк,а також поет і громадський діяч Михайло Масютко. Наші краяни (Юрій та Олег Покальчуки) взяли безпосередню участь у перевезенні з Пермського краю та перепоховані тіла поета у листопаді 1989 року на Байковому кладовищі в Києві. Літературної премії імені Василя Стуса удостоєний і волинський письменник Андрій Криштальський.

«ВП» інформує,що посмертно письменник удостоєний Шевченківської премії,Василеві Стусу також посмертно присвоєно звання Героя України (26 листопада 2005 року). Впродовж 2011 року здійснювалися спроби позбавити цього звання через суди. Громадськість,студенти і викладачі Донецького національного університету впродовж уже двадцяти років безуспішно намагаються добитися присвоєння цьому вишу імені Дмитра Стуса.