Хочете охарактеризувати його трьома словами – скажіть «Найсильніша людина світу». Хоча таких регалій для Василя Вірастюка явно замало. Заслужений майстер спорту України, актор, шоумен, який відомий своєю громадською та соціальною активністю. Народна любов до Вірастюка вражає.

Уродженець Івано-Франківська – бажаний гість в усіх куточках України. Частим гостем Вірастюк є й на Волині. Богатир полюбив тутешню риболовлю, з позитивними емоціями згадує Шацькі озера та задоволений роботою місцевого осередку стронгмену.

Інтерв’ю з Вірастюком відрізняється від розмов з політиками та посадовцями: богатир суворий, але щирий, не підбирає слів та не намагається сподобатися. Він відверто розповідає проблеми вітчизняного стронгмену, згадує власні успіхи та перемоги, а ще – ділиться секретом як можна виховати справжнього українського богатиря.

– Федерація стронгмену не вперше організовує турніри в Луцьку на День Незалежності. Ви та ваші побратими – люди відомі, впевнений, що у вас вистачало пропозицій організувати змагання, тим більше у такий святковий день. Чому обрали саме наше місто для змагань у День Незалежності?

– Ви знаєте, чесно, пропозицій було декілька, але вже дійсно склалася така традиція, що ми в цю дату саме в Луцьку. Це заслуга Валерія Пельца (голова федерації стронгмену Волині – прим. автора), тому що він нам забронював цю дату. Він очолює осередок федерації стронгмену на Волині і займається організацією турнірів, що відбуваються у Луцьку. Тому це заслуга виключно його, і ми цю дату вже собі підкреслюємо ще на початку року. Пропозицій же з різних регіонів провести змагання зі стронгмену вистачає.

Волинь асоціюється з Валерієм Пельцом і з рибалкою

–В нашому місті Ви не вперше. Впевнений, що мали нагоду познайомитися і з пам’ятками архітектури, і з місцевими жителями.  З чим, окрім Замку Любарта і Валерія Пельца, у вас асоціюється Луцьк?

– В мене взагалі Волинь відтепер асоціюється з Валерієм Пельцом, а ще – з рибалкою, тому що Валерій, як виявляється, затятий рибалка. Він нас минулого разу вивозив на озера. Ми там ночували в наметах і рибалили. Тому є така асоціація Волині з Шацькими озерами, зі Світязем. Окрім цього, були й на спеціальному озері, яке організоване для спортивного рибальства. Ту рибу, яку люди там виловлюють, вони не забирають, а просто рибалять заради спортивного інтересу. Тому у мене саме такі асоціації.

– Волинь – земля спортивна, однак відомих представників стронгмену, після того як виступи завершив Кирило Чупринін,  у наших краях немає. Інтенсивне проведення змагань зі стронгмену вирішить цю проблему?

– Я можу сказати, що Кирило Чупринін також не був вихованцем школи богатирства Волині. Він тут починав займатися легкою атлетикою і певний час проживав та тренувався в Луцьку. Це дійсно так. Але він здобув хороші результати в нашому виді спорту, коли вже жив у Києві. Тому не можна сказати, що Кирило за собою нікого не залишив, бо він і не починав тут кар’єру богатиря. Щодо Волині, то я, на жаль, поки не можу потішити вас іменами та прізвищами спортсменів, які б могли представляти Волинь, тому що осередок молодий, він тільки розвивається. У плані організації турнірів – працює добре, а от в спортсменів-богатирів поки що таких результатів немає . Сподіваюся, що це лише поки.

– Хочеться згадати і Вашу професійну кар’єру. Ті часи запам’яталися Вашими  протистояннями з Жидрунасом Савіцкасом і Маріушом Пудзяновським. Чи спілкуєтесь з цими спортсменами, з плеядою тих славетних богатирів, які колись були Вашими принциповими суперниками?

– Чесно кажучи, час від часу. Всі спостерігаємо один за одним в соціальних мережах, в інстаграмі або у фейсбуці, звісно якщо випадає можливість поспілкуватися наживо, то ми це робимо, тому що збереглися хороші відносини. З Маріушом ми крайній раз бачилися мабуть років три тому в Польщі, абсолютно випадково. Я приїхав до Варшави посвоєму питанню проконсультуватись. Ми дізналися, що змагання проходять і Маріуш був запрошений на них, то ж з польським богатирем мали можливість поговорити. З Жидрунасом також бачились. Мабуть, крайній раз років три тому. Це були змагання в Іспанії. Я туди їздив підтримувати наших хлопців, які там виступали. А так, якось часу і можливості немає, щоб десь їздити, зустрічатися.  Звісно, хотілося б зібрати всю плеяду, когорту тих спортсменів, з якими ми виступали. От сьогодні буде виступати Відас Блекайдіс з Литви. З ним ми виступали на міжнародних змаганнях ще починаючи з 2003-го року, і він ще й дотепер на дуже непоганому рівні знаходиться. Хоча я й піджартовую, що йому пора йти на пенсію, але він поки не збирається то робити.

Зараз в стронгмені період зміни поколінь

– Як щодо України? З однієї сторони є Новіков, Лашин, Конюшок й інші хлопці, з іншої – таких результатів як за Ваших часів вже немає. Стронгмен в Україні прогресує чи переживає так звану зміну поколінь?

– Звісно, зараз в стронгмені період зміни поколінь. Для прикладу, молодий спортсмен Олексій Новіков вже двічі виборював звання «Найсильніша людини України. Він це звання відібрав у Олександра Лашина, до того ж зробив це у нього вдома в Маріуполі. Сказати, що немає яскравих досягнень і перемог не можна. Ця тенденція можливо є в нашій суперважкій категорії, де виступає Олексій Новіков, але все ж потрібно згадати, що в березні Олексій виграв змагання серед аматорів і отримав профі-карту. В наступному році він матиме можливість виступати в профі-турнірах. Це вже величезний успіх, як для молодого спортсмена, якому 23 роки. У нас дуже сильна категорія 110 кілограм. Там зібралось декілька дуже серйозних спортсменів : Володя Рекша – двічі вигравав звання найсильнішого в цій категорії у світі. Ось буквально за два останні два роки суттєво прогресував Олександр Кочергін з міста Чернівці, який став чемпіоном світу. Павло Гайша в цій категорії  є також дуже сильним спортсменом і претендував на перемогу на цьому ж чемпіонаті світу, але через ушкодження зайняв друге місце, хоча дуже добре йшов по дистанції. В принципі, всі ставили на нього, а не на Кочергіна, але це спорт.  Отака в нас сильна трійка, яка може їхати на будь-які змагання світового рівня в категорії 110 кг, і, я думаю, буде займати призові місця. Є ще декілька спортсменів в цій категорії, які буквально тільки розпочинають свою кар’єру: Андрій Борденюк та Денис Бережник. Ось також два спортсмени, які через рік-два будуть прогресувати і піджимати наших лідерів. Є й категорія 95 кілограм. Вона взагалі заслуговує окремої уваги, тому що є рівні п’ять  спортсменів. Це і Сашко Сташенко, до речі, рідний брат Олексія Новікова, Олексій Мальцев з Закарпаття, Віктор Посудевський з Києва, Микола Василюк та Роман Грицеляк зі Львова. Це така п’ятірка дуже сильних спортсменів і цікаво завжди дивитися на зарубу в цій категорії.  Тому можна сказати, що поки що в нас ніби найслабше представлена категорія суперважка, бо є Олексій Новіков і ще декілька спортсменів, які помітно програють. Хлопці ростуть, прогресують. Будемо сподіватися, що за рік-два вони виростуть професійно. От приклад за цей рік: є Павло Кордіяка зі Львова, який дуже добре прогресував і показує хороші результати. Буде цікаво подивитися на завтрашню їхню зарубу з Новіковим, адже  завтра у місті Рівному в нас відбувається «Богатир року», де спортсмени розігрують звання «Найсильніша людина України». (Олексій Новіков захистив звання «Найсильніша людина України» – прим. Автора) Якщо підсумувати, то я впевнений, що ми не провисаємо: федерація працює і ця робота деколи здається нудною, довгою, але поспішати в цьому процесі неможливо, бо для того щоб спортсмени зростали – потрібен час.

Інколи є бажання знову покуражитися в стронгмені

– Завершивши спортивні виступи, Ви стали суддею змагань. Дивлячись як змагаються інші, немає бажання повернутися в спорт, знову пройтися прогулянкою фермера або позакладати кулі Атласу?

– Звісно, що інколи є бажання знову покуражитися в стронгмені. Я навіть деколи з нашими спортсменами укладаю парі. От з тим же Володею Рекшою, який є найсильнішим в світі в категорії 110 кг. Хоча через свою проблему з ногою, я, фактично, вправи на низ не роблю, не присідаю, але жими я роблю всі, тобто верх в нормальному стані. То ми з Рекшою інколи сперечаємось, хто сильніший в жимі, чи на тріцепс вправи робимо. Деколи отак куражимось. А знову на змаганнях виступати я не можу собі дозволити. По-перше, вже пройшло десять років, як я завершив кар’єру. По-друге, я не можу емоційно підходити до суддівства, тому що треба завжди тверезо дивитися на сам процес, приймати рішення. Якщо ти будеш куражитися або, не Дай Бог,  співпереживати якомусь учаснику, то вийде не зовсім правильно.

– З багатьма стронгменами, які продовжують змагатися, Ви змагалися з хлопцями, як спортсмен, з деким з них продовжуєте дружні відносини. Чи прислухаєтесь до думки інших під час суддівства?

– Я не прислухаюсь до думок спортсменів. Якщо є правила, то як я можу прислухатись до їхніх думок чи побажань? Треба дотримуватися правил, які написані чорним по білому. Все дуже просто.

Абсолютно нормально ставлюся до жартів та розіграшів

– Всім відомо, що Ви людина з хорошим почуттям гумору. Як ставитесь до розіграшів та жартів про Вірастюка, якими частенько користуються коміки та гумористи ?

– Абсолютно нормально ставлюся до жартів та розіграшів. Не гніваюся на них. Я дійсно людина з хорошим почуттям гумору, в мене воно присутнє. Часто люблю жартувати і сам, тому я не ображаюся на таке.

– Згадую ваше інтерв’ю на проекті «Реал Бодрит», де Ви потрапили в гості до пранкера Френка. Наскільки реальною це була історія?

– Ой, ми вчора його з хлопцями переглядали, так насміялися. І не тільки інтерв’ю зі мною, а й з з Леоненком, Джигурдою, Іво Бобулом.

– Тобто це була не постановка?

– Ні, я йшов на інтерв’ю так сам як кожен запрошений гість іде на розмову до журналіста. Я налаштовувався на звичайне інтерв’ю, сподівався, що будуть хороші змістовні запитання, але ми ніби почали, але як такого початку не було. Дві з половиною години ми проговорили ні про що, а я так і встав з думкою, що в нас інтерв’ю не вийшло. Я встав і пішов, сказавши йому: «Ну, пацан, я не знаю. Тобі на каналі там влаштують, бо ніфіга в тебе не виходить».

Спорт ніфіга не поза політикою

– Ви організовували змагання зі стронгмену для атовців, відомі своєю активною патріотичною позицією, однак в нашій країні часто звикли говорити, що спорт поза політикою. Погоджуєтесь з цією тезою?

– Ми дуже часто в нашій федерації останнім часом говоримо про цю фразу. Це вважається одним з головних правил олімпійського руху і спортивного руху вцілому. Дійсно так вважають і воно так би мало бути, але, на жаль, спорт вже давно не поза політикою. Спорт давно став політикою. Тому все залежить від ситуації. Деколи спортсмени дозволяють собі зробити якісь вчинки, поїздку. В цьому питанні дуже неоднозначно. Спробую пояснити: ми вживаємо цю фразу, хоча спорт ніфіга не поза політикою. З іншого боку – для нас Росія є країною-агесором, яка напала на нас, чи допомагає тим людям, які в двох регіонах України знищили конституційний лад . Наша федерація вирішила і всі спортсмени знають, що наша позиція – не їздити в Росію. Ми не робили офіційної заборони чи якогось звернення, не розміщували ніякої публічної інформації про це, бо в такому випадку ми порушуємо олімпійський принцип, але для себе внутрішньо вирішили, що ми туди їздити не будемо. Хоча в нас немає офіційної війни, але зараз не про це. Я, для прикладу, наведу ситуацію. Федерація боротьби України мала делегувати наших спортсменів на змагання в Санкт-Петербург. На цьому чемпіонаті Європи розігрувалися ліцензії на наступну Олімпіаду. Ніби шанс вибороти ліцензію і спортсмени мали б їхати, бо це їхній нагода, їхня робота, якою вони займаються. З іншого боку – наш теперішній міністр спорту Жданов ставить заборону виїзду спортсменів для змагань в Росії, тобто всі змагання на цій території є заборонені для українських спортсменів. Насправді, він зробив дуже політичне рішення. В цьому випадку, перебуваючи на посаді міністра, він не повинен був цього робити, бо для цього спочатку має бути позиція держави. Наша держава, поки  що немає ніякої позиції, бо війну вона офіційно так і не визнала. Так от цей міністр ставить заборону, під питанням поїздка борців на чемпіонат Європи.  За тиждень приходить лист з міжнародного олімпійського комітету, підписаний президентом МОК. Лист про те, що якщо у нас не відмінять оцю заборону в’їзду спортсменів в Росію чи будь-куди, то весь наш національний олімпійський комітет і всі федерації всіх видів спорту будуть дискваліфіковані. Тобто отакий парадокс. І як говорити тепер, що спорт поза політикою. Це так само як давати оцінку артистам, які їдуть в Росію співати. Я не можу сказати їм ні молодці, ні пожурити їх. Скажіть, будь ласка,  у нас що є офіційна заборона виїзду в Росію? Ходять автобуси «Львів-Москва»! Та це ж абсурд! Немає офіційної заборони, то як ми можемо давати оцінку цим людям? Ви спочатку через СБУ, я думаю, що воно має займатися цим питанням, має поставити заборону, але не тільки тим чувакам, що співають, а й всім роботягам! Подивіться, хто їде в цих поїздах на Росію. Це люди,  які як і до цього працювали в Москві, так і тепер там працюють. Скажу більше: у мене є знайомі, які були в Криму в цей час, через те, що вони там народилися і в них там залишилися рідні. Вони кажуть: «Ти будеш здивований, але в Криму можна побачити автомобілі з львівськими, тернопільськими, луцькими номерами». Тобто, народ туди їде і валили вони на всю ситуацію. Тому що немає конкретної позиції держави. Коли мені дзвонять і просять прокоментувати, що хтось засвітився в Росії, то чому я маю це робити? Яке я маю право його засуджувати або карати? Ніякого! Я можу відповідати тільки за свої дії.

– Стронгмен – спорт, що тримається на плечах ентузіастів чи все ж держава допомагає теж?

– В нас і тепер немає ніякого фінансування федерації. Вона була заснована в 2011-му році, вже 4 роки в нас є статус національної федерації. І тільки коли ми були засновані, нам міністерство виділило 15 тисяч гривень в рік. На нараді стронгмени прийняли рішення купити ксерокс і папір, щоб друкувати протоколи. І все! Це було перший і останній рік, коли ми отримували кошти від міністерства.

– Так було навіть в ті славетні часи, коли збірна ставала найсильнішою в світі, а ви – найсильнішою людиною?

– Зарплати я в міністерстві не отримував. Хоча вважаю, що якщо є міністерство і є федерація, то президент федерації, тренери, провідні спортсмени повинні отримувати заробітну плату як члени національної збірної. Я ніколи не отримував жодної зарплати взагалі. Відколи я займаюся цим видом спорту. Коли я займався легкою атлетикою, то там зрозуміло, що була зарплата членам національної збірної, тому що це олімпійський вид спорту. А в цьому випадку ніколи у нас не було такого.

–І на останок жартівливо-філософське питання.  Що потрібно, щоб виховати справжнього українського стронгмена?  Мати козацький дух і їсти сало достатньо?

– Звісно, що цього недостатньо. Сало навіть напевно і зайве в цьому списку. Для того, щоб виховати дійсно богатиря, сильну людину, треба не сало, а м’ясо, тобто білок. Дух? Так потрібен козацький дух, і бажання, і мотивація. Тому якщо виокремити три важливі речі для виховання богатиря – це харчування, дух і мотивація.

Розмовляв Андрій Мошкун

Фото: Андрій Петрушко

P.S. Перед початком інтерв’ю автор цих рядків завбачливо поспілкувався з працівниками кав’ярні, поцікавившись, чи можна скористатися послугами їх закладу під час розмови зі стронгменом. Отримавши ствердну відповідь, через декілька секунд почув уточнення, що замовлення потрібно робити біля каси. Чи то правила закладу мають властивість змінюватися, чи і поважна грізна постать Василя Ярославовича зробила своє, але лате і сік нам принесли за столик.