Як людина військова,вважаю,що події на майданах перейшли межу здорового глузду. Це дії некерованих молодиків,які бачать себе великими «командирами» і «солдатами». Сьогодні ці пацани,які ніколи не нюхали пороху,намагались поставити на коліна справжнього офіцера Олександра Башкаленка. Але вони не знають,що таке офіцерська честь і гідність. Це не порожні слова,це те,що відрізняє військових від «мирних» протестувальників. Їм не зрозуміти,що ніякі залякування,погрози рідним,фізичні і моральні знущання над людиною не в змозі зламати дух офіцера.

Те,що відбувається сьогодні – це вже не мирна акція. Це початок громадянської війни. Мені прикро,що мої колеги – військові – колишні і нинішні – знаходяться по різний бік барикад.У керівництва держави і лідерів опозиції повинно вистачити мужності сісти за стіл переговорів і врегулювати ситуацію в країні. Бо так далі жити не можна. Усьому є межа.

Я спілкуюсь з ветеранами Великої Вітчизняної війни,людьми шанованими у нашому суспільстві. Переважна більшість із них засуджують події на майданах країни. Колишніх бійців Червоної Армії можна зрозуміти,бо вони проливали кров за свободу України,воювали із фашистськими окупантами,а не з власним народом. Ветерани не розуміють,як можна йти брат на брата,українець на українця. Як можна розривати на шматки нашу багатостраждальну країну,незалежність і цілісність якої була здобута таким важким трудом.

Закликаю усіх до миру. Бо війни і революції безкровними не бувають. Вірю,що українці знайдуть порозуміння. Цим ми доведемо усьому світові,що ми велика європейська нація,а не дике плем’я.