Віталій Портников не сумнівається,що основна боротьба за пост нового Президента країни розгорнеться між двома давніми політичними суперниками – Петром Порошенком і Юлією Тимошенко. «Ще кілька місяців тому мало хто міг уявити собі таке протиборство,наголошує він. – Тимошенко здавалася надійно захована в лікарняну палату своїм головним супротивником – Віктором Януковичем… Порошенко теж не виглядав реальним претендентом: навіть під час Майдану його можливу участь у виборах президента сприймалося швидше як каприз бізнесмена».

При цьому,наголошує аналітик,Порошенко не став ні новим спікером (відповідальність за владу логічно лягала на «Батьківщину»),ні першим віце-прем`єром (у момент формування уряду думав вже про президентські перспективи). Та,на його думку,мабуть,найбільш важлива обставина,що допомагає передвиборній кампанії Порошенка – це страх перед Тимошенко ,випробовуваний великою частиною суспільства і – особливо – частиною так званих олігархів.

До того ж,зауважує Порников,Порошенко виявив здатність домовлятися,бути компромісною фігурою: хоч і претендував на посаду прем`єра при Ющенку,був змушений задовольнитися всього лише постом секретаря Радбезу; був міністром закордонних справ в останньому уряді Юлії Тимошенко і міністром економіки в першому уряді Миколи Азарова – при «висхідному» Януковичеві. «Так,це – безсумнівна гнучкість,але негнучка людина не зможе в Україні стати великим бізнесменом. Питання в тому,наскільки ця гнучкість триватиме на посту Президента парламентської республіки і чи не стане Порошенко,позбавлений власної серйозної опори в парламенті ,куди менш схильним до компромісу»,– роздумує експерт.

А після цього він,наголосивши на повній відсутність довіри серед основних гравців,підкреслює: «Конструкція «Порошенко за підтримки Кличка» з явним задоволенням сприймається представниками угрупування «РосУкрЕнерго» – і тому головний конструктор попереднього авторитаризму Сергій Льовочкін не посоромився навіть публічно підтримати це поєднання – але вже ясно,що те,що подобається Фірташу,не може подобатися Ахметову – і навпаки. І справа тут,як бачимо,не тільки в реакції на висунення Порошенка та у відмові від балотування Кличко – а й у тому ,що група Ахметова не допустила висунення ні Сергія Тігіпка,ні Юрія Бойка на пост президента від Партії Регіонів і віддала перевагу,фактично усунувши партію від реальної участі в боротьбі,кандидатурі Михайла Добкіна».

Таким чином,на його думку,справжня картині президентських виборів 25 травня – «це не боротьба Тимошенко і Порошенко. Це «дуель невидимок» – боротьба колективного Ахметова з колективним Фірташем».

Яким би не виявився результат електоральної підтримки з неминучістю гострого протистояння до і після виборів,Портников схильний говорити про «головний результат Майдану – це демонтаж кримінальної республіки і повернення до олігархічної держави. Питання про те,чи вдасться від олігархічної держави перейти до цивілізованої економічної,політичної і,що найголовніше – моральної моделі України – залишається відкритим».