Тому так багато схвальних відгуків отримали слова співака і громадського діяча Святослава Вакарчука,які він виголосив,отримуючи з рук Президента орден Свободи:
«Ми бачимо бажання всидіти на двох чи трьох стільцях. Ми бачимо страх: страх втратити посаду,страх втратити добробут,політичний вплив,поставити під удар себе чи свою сім`ю. Ми бачимо часом розумних,але швидше хитрих та цинічних людей,які завжди знаходять логічне пояснення,чому в Україні все не так – винна війна,ціни на нафту,політичні опоненти,минула влада. Ми чуємо і бачимо це кожен день. Але ми не бачимо подвигів. Не бачимо справжніх жертв. Нам не потрібні політики – звичайні люди.
Пам`ятаєте захисників Донецького аеропорту – кіборгів? Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують тільки ті,кому будуть ставити пам`ятники після смерті,а не ті,хто будує собі золоті пам’ятники при житті. Чому наші політичні очільники обирають особисте перед державним,спокій і страх за власне майбутнє міняють на політичні компроміси? Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі – де зміни в країні?
Я дуже хотів би завершити словами,що країна чекає змін,але правда в тому,що країна від влади вже нічого не чекає. Люди не вірять владі. Не тому,що влада погана. Тому,що влада така,як всі. А сьогодні нам потрібні люди,здатні на подвиги,надлюди».
Тут доречно згадати Лесю Українку і її безсмертне: «Не поет,хто забуває про страшні народні рани,щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани». Щоб відкинути будь-які підозри у прагненні посісти якусь посаду у владній ієрархії,Славко Вакарчук у тому ж виступі заявив: «Я говорю ці слова не з бажання облити когось брудом чи отримати політичні дивіденди. Ні влада,ні політична боротьба мене не цікавлять».
Знаючи,що він – один з перших,хто,не бачачи перспектив у політичній діяльності,добровільно склав ще за часів Ющенка депутатський мандат,можна не сумніватися: Вакарчук не лукавить. Американці вже,мабуть,пошкодували,що за свій кошт чотири місяці (з серпня по листопад 2015-го) вчили його у Школі лідерства при Єльському університеті. Вони ж бо просто так нічого не роблять. І багато хто з політологів уже почав всерйоз говорити про те,що Вакарчук може балотуватися на посаду Президента України. Адже,як відомо,всі (!) президенти США закінчували саме Єль. А вже згадувану стипендіальну програму цього університету (Yale Word Fellows),яка готує світових лідерів,свого часу пройшли Віктор Ющенко,Міхеїл Саакашвілі,російський опозиціонер Олексій Навальний.
Тим часом уже згадуваний нинішній голова Одеської ОДА активно розбудовує в Україні Антикорупційний рух. Причому якщо на перших порах він виступав як член команди Президента Петра Порошенка і не говорив про можливість перетворення руху в партію,то тепер недвозначно дає зрозуміти,що піде у похід у найвищу владу на чолі руху,який сам створив.
Саакашвілі,попри успіх його реформ у Грузії,доволі авторитарний лідер. Багатьом це подобається. Але чи реально його методами зробити життя українців заможним? Адже Україна – не Грузія,за територією і кількістю населення вона удесятеро більша за цю кавказьку країну. Проте бажання посісти своє місце в історії буде рухати цього політика вперед,і його наполегливість,за певних обставин,може вплинути на рішення Президента оголосити вже цього року дочасні парламентські вибори. Тим паче,що Петро Олексійович у цій ситуації нічим не ризикує. Згідно з законом про вибори до Верховної Ради,депутатом Саакашвілі в нашій країні стати поки що не може,бо не проживав в Україні останні п’ять років. Не може він бути обраним і Президентом (для цього треба проживати в Україні останні 10 років). А ось cтати прем`єр-міністром – цілком. Що,в принципі,Порошенку вигідно. Так він усуне з посади конкурента – Арсенія Яценюка.
Під час промови на Антикорупційному форумі у Харкові Саакашвілі розповів і про спосіб,за допомогою якого він має намір брати владу: «Ми,наш рух,зберемо мільйон підписів по всій Україні,не тільки за зміну уряду,а за те,щоб поміняти правила гри,повністю поміняти виборчу систему,щоб олігархи і корупціонери знову не купили собі місця у владі. Ми зберемо підписи,щоб всі ці кабальні закони скасувати і повністю звільнити бізнес від адміністративного тиску. Ми зберемо підписи за те,що податки повинні бути нижчі. Щоб не залишити жодних «дірок» для корупції».
Він наголосив,що збір мільйона підписів займе небагато часу. «І коли ми зберемо ці підписи,а це буде дуже швидко,я вас запевняю,ми прийдемо і скажемо: ось народ виніс вердикт,ухвалюйте рішення і дайте можливість новому поколінню замінити тих,хто 25 років протирає штани і перетворив Україну на найбіднішу країну Європи»,– додав голова Одеської ОДА.
Це – пряма вимога до Президента оголосити дострокові парламентські вибори. Щоб вони відбулися,потрібен формальний привід – розпад парламентської коаліції,яка нині й так існує хіба що на папері. Її ліквідація й оголошення дострокових парламентських виборів сьогодні вигідні «Батьківщині» і «Самопомочі». Особистий рейтинг Юлії Тимошенко,як і очолюваної нею політичної сили,сьогодні піднявся і вже зрівнявся з рейтингом Петра Порошенка (близько 20 відсотків),але вона не хоче бути могильником нинішнього складу Ради,тому вичікує,поки ініціативу розвалу парламентської більшості візьме на себе хтось інший. Наприклад,«Самопоміч». Керівник фракції «Самопоміч» у Верховній Раді Олег Березюк уже заявив,що голосувати за зміни до Конституції стосовно децентралізації і надання окремим районам Донбасу особливого сатусу (у прикінцевих положеннях змін до Конституції це названо «особливостями здійснення місцевого самоврядування»,що суті не змінює) його фракція не буде. Набрати 300 голосів за ці зміни,як того вимагає Конституція,без «Самопомочі»,«Батьківщини» і Радикальної партії Ляшка не вдасться. Розуміє це й Петро Порошенко. А його заява,що 300 голосів за зміни до Конституції в парламенті вже в першому півріччі знайдуться,радше зроблена для того,щоб її почула Європа і Росія.
Усі зусилля Президента сьогодні спрямовані на збереження миру на Сході і вдале завершення Мінського процесу. На цьому він наголосив,коментуючи приліт до Києва напередодні засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську нового куратора від Росії Бориса Гризлова і зустріч з ним. «Я підкреслюю,що я зустрічатимусь з будь-ким для того,щоб повернути додому українських героїв Савченко,Сенцова,щоб повернути українських заручників,які знаходяться як на окупованій території,так і на території РФ,щоб забезпечити режим повної тиші з припиненням обстрілів українських позицій»,– заявив Президент.
Змін до Конституції України,нагадаю,вимагають Мінські угоди. На необхідності чіткого дотримання їх Україною наголосив під час свого візиту до Києва в грудні 2015-го віце-президент США Джо Байден. Від цього залежить продовження у разі невиконання своїх зобов’язань Росією американських санкцій щодо неї,термін яких минає влітку цього року. Петро Порошенко,схоже,впевнений,що в разі виконання Україною своїх зобов’язань дотримається Мінських угод і Росія. Адже катастрофічне падіння на світовому ринку вартості нафти і тиск американських санкцій знищують її економіку,що загрожує нашому північному сусідові зниженням рівня життя населення і,як наслідок,зміною влади,що не входить у плани диктатора Путіна.
Але де взяти 300 голосів,які потрібні уже на цій парламентській сесії (так вимагає Основний Закон – зміни до Конституції можна вносити,проголосувавши за них протягом двох чергових сесій,причому на першій треба набрати «за» 226 голосів,а вже на другій – не менш ніж 300)?
Не маючи впевненості у наявності 300 голосів,в Адміністрації Президента придумали красивий хід – звернутися до Конституційного Суду,щоб він розтлумачив слова «чергова сесія» в Основному Законі. «Чергова сесія» – це наступна,що йде за тією,на якій проголосували за зміни до Конституції більш ніж 226 голосами,чи будь-яка наступна сесія? Можна не сумніватися,підконтрольний Президенту Конституційний Суд видасть вердикт: це будь-яка наступна сесія. А це означає,що голосування за зміни до Конституції можна відкласти й на осінь,дочекавшись,поки Росія під тиском санкцій Заходу виведе з Донбасу свої війська і дасть можливість Україні встановити на всій ділянці кордону з північним сусідом свій контроль. У це,звичайно,мало віриться,але виграти час,який сьогодні однозначно працює на Україну,у такий спосіб можна.
Свій варіант вирішення дискусії навколо змін до Конституції запропонував «Народний фронт». Прем`єр-міністр Арсеній Яценюк 24 січня поширив звернення,в якому закликав провести стосовно цього питання всенародний референдум. Він,очевидно,впевнений,що більшість за такі зміни не проголосує – не для того вмирали українські солдати,щоб дати можливість всяким захарченкам і плотницьким керувати українським Донбасом,а вчорашніх бойовиків,які грабували і вбивали місцеве населення,– перетворити на поліцейських.
Яценюк останнім часом,попри катастрофічне падіння його особистого рейтингу,викликане зубожінням населення і відсутністю реальних реформ (крім,хіба що,створення нової патрульної поліції),демонструє впевненість у своїх силах і час від часу лякає Президента виходом «Народного фронту» з коаліції,що неминуче призведе до нових парламентських виборів. Чого варта лише його заява,що «Арсен (Аваков) піде з уряду тільки разом з Арсенієм»! Так само жорстко виступає проти інших змін в уряді,які обмежують його повноваження і,навпаки,додають більшого впливу людям Петра Порошенка. Очевидно,Арсеній Петрович відчуває підтримку Заходу,а ще тих українських олігархів,які однозначно не будуть загравати з Росією,бо виступили на боці патріотичних сил в період початку російської окупації Криму й Донбасу.
Як тут не згадати слова бізнесмена і колишнього голову Дніпропетровської облдержавдміністрації Ігоря Коломойського про головну помилку Яценюка одразу після дочасних парламентських виборів 2014 року? В інтерв’ю інтернет-виданню «Левый берег» 30 листопада 2015 року Коломойський розповів,що він пропонував прем`єру Арсенію Яценюку наполягати на своїх умовах формування уряду після парламентських виборів. «Якщо говорити про те,які помилки зробив Яценюк після парламентських виборів,то найголовніша помилка… Він порушив обіцянки,дані виборцям,що уряд не буде коаліційним,за квотами»,– сказав Коломойський. Коломойський повідомив,що неодноразово говорив Яценюку,що той «підставляється» і « з самого початку ставить себе в явно програшну ситуацію,бо він буде нести відповідальність за уряд,незалежно від того,як він сформований». «Я йому сказав: якщо не затвердять вашу програму,не оберуть кандидатів на міністерські пости,значить,ви ідете у відставку і йдете на повторні вибори. Оскільки нової коаліції без вас не буде. За результатами ще одних виборів ви отримуєте вже не 22 відсотки,а всі сорок. Але у Арсенія Петровича були свої аргументи – країна,мовляв,не витримає ще одні вибори. Його аргументація: в умовах російського вторгнення не можна займатися політікантством і ставити країну на межу. Це було якраз після першого Мінська,напружена ситуація»,– розповів Коломойський.
Арсеній Петрович тепер,либонь,згадує ці слова і… роздумує про нові вибори. Це зараз у прем’єра близько одного відсотка підтримки. А якщо кожен день розповідати з телевізора,що він нічого не міг зробити,бо – з одного боку – міжнародні кредитори,а з другого – Нацбанк,Міністерство фінансів із непрофесійними керівниками від Петра Порошенка,то рейтинг не так вже й важко підняти. Адже в 2014-му,якщо ви пам’ятаєте,до того нікому не відомий «Народний фронт» потратив найбільше грошей на телевізійну передвиборчу рекламу. А якщо додати сюди підтримку власників найбільших в Україні медіа холдингів – Ігоря Коломойського і Віктора Пінчука!
Цілком можливо,що,укладаючи 22 січня цього року мирову угоду з Вікторем Пінчуком,за якою Ігор Коломойський спільно з Геннадієм Боголюбовим погодився виплатити конкуренту 500 мільйонів доларів у розстрочку,щоб не розглядати їх ділової суперечки у Високому суді Лондона,Коломойський домовився з Пінчуком і про політичні перспективи. Пінчук має великий вплив на Яценюка,бо саме його тесть Леонід Кучма вивів у перший ешелон української політики нікому не відомого зовсім юного Арсенія Яценюка,призначивши спочатку прем’єр-міністром Криму,а потім – заступником голови Нацбанку України. Коломойському сьогодні найбільше потрібні дострокові парламентські вибори,бо під приводом «деолігархізації» Петро Порошенко активно веде наступ на його бізнес,його бізнес-партнера і голову політради «УКРОП» взяли під варту і тепер вишукують приводів,щоб посадити у в’язницю. Своя фракція у парламенті може допомогти Коломойському чинити суттєву протидію репресіям,а залишення політичної сили Президента за бортом коаліції – взагалі перетворення України на реальну парламентсько-президентску республіку,а не президентсько-парламентську,якою вона сьогодні фактично є.
Арсенію Петровичу залишається знайти красивий привід для виходу з коаліції,що автоматично потягне за собою нові вибори. Бажано якнайшвидше,поки його конкурент Саакашвілі не розкрутив свій антикризовий проект і не встиг сформувати партійні структури на місцях. І таким приводом може бути відмова Президента оголосити всеукраїнський референдум про зміни до Конституції.
Петро Порошенко тим часом може піти не тільки на дострокові парламентські вибори,а й за прикладом Саакашвілі у Грузії – на дочасні президентські. Поки його рейтинг високий і є можливість виграти в Арсенія Петровича і Юлії Володимирівни,зіткнувши їх між собою лобами,Петро Олексійович навряд чи цим не скористається.
Що це може означати для Волині? Ще перед місцевими виборами кандидат на мера Луцька Олександр Товстенюк в одному зі своїх інтерв’ю заявляв,що член політради «УКРОПу» і бізнес-партнер Коломойського Ігор Палиця в разі оголошення дострокових виборів може балотуватися до парламенту. Але після обрання Ігоря Петровича головою Волинської обласної ради ситуація змінилася. І навіть якби не було дочасних виборів,а ЦВК просто оголосила проміжні вибори в окрузі №23,від якого свого часу обрали нині покійного Ігоря Єремеєва,Ігор Палиця на запитання журналістів заперечив можливість особистої участі в цих виборах.
«З цього приводу зі мною вже говорив Гройсман (голова ВРУ Володимир Гройсман – ред.),мовляв,він уже все зробив,чому ЦВК досі не оголошує вибори? Та мені здається,що поки я не став головою облради,вони ніколи не оголосили б їх. А зараз,думаю,їх оголосять прискорено,щоб я швидше пішов з облради. Проте на 99% я для себе вирішив,що не балотуватимусь по 23 округу»,– заявив Ігор Палиця.
І додав: «Знаєте,я – успішна людина,мені Бог дав можливість заробити більше. Утім я ніколи не торкався бюджетних грошей,не брав участі в тендерах,не брав хабарів. І зараз,коли я став головою облради,мені хочеться зробити для області щось таке,щоб моїм дітям було не соромно носити моє прізвище,аби вони ним пишалися».
Тому швидше за все в Луцьку від «УКРОПу» до Верховної Ради балотуватиметься голова благодійного фонду Ігоря Палиці Олександр Товтенюк. Тепер він – впізнаваний політик,не те,що на старті виборчої кампанії на міського голову. За нього віддали свої голоси 28 346 виборців,що чимало (Ігорю Лапіну для перемоги на позачергових виборах до Верховної Ради у 2014 році вистачило 24 245 голосів). До того ж,Олександру Віталійовичу сьогодні цілком до снаги підвищити цей результат. Без сумніву,«УКРОП» висуне своїх кандидатів і в чотирьох інших виборчих округах Волині. І найважче буде їхнім кандидатам тягатися з нинішніми нардепами-бізнесменами Степаном Івахівим (округ із центром у Ковелі) та Сергієм Мартиняком (округ із центром у Горохові),хоча шанси перемогти їх все ж є.
Також найближчим часом,як тільки стане зрозуміло,що дострокових виборів у парламент не уникнути,можуть замінити голову Волинської ОДА Володимира Гунчика. Про це,до речі,нещодавно написало,посилаючись на джерело в Адміністрації Президента,видання «Апостроф». Висновки щодо цього кадрового рішення випливають,першою чергою,з результатів президентської партії «Блок Петра Порошенка» на місцевих виборах,зазначив співрозмовник видання. А отримати на Волині на виборах до парламенту такий низький відсоток,як на місцевих,президентська партія не може собі дозволити.