Іван Примаченко зазначає: «Найгірша мода нашого часу – мода на розчарованість і цинізм. «У цій країні завжди так»,«нічого іншого й не очікував»,«вони всі однакові,нічого не змінюється». Бути цинічним і наперед розчарованим у всьому і всіх стало круто. Молоді циніки з насмішкою і легким презирством дивляться на цей світ: їх нічим не здивуєш,ледь спробувавши життя,вони вже розчаровані та стомлені ним на багато десятиліть вперед. Парадоксальним чином цинізм і тотальна розчарованість стали синонімами сили,тоді як вони є кричущими симптомами слабкості».
 
На його переконання,«розчарованість – це іржа душі,розкладає все,до чого торкається. Вона повільно,але вірно підточує сили і здатна знищити навіть найвидатніших людей. Цинізм – лише визнання своєї слабкості та поразки. Але популярність цих почуттів зрозуміла. Бути розчарованим у всьому і всіх легко – адже тоді і тобі самому можна нічого не робити. Вважати,що змінити нічого не можна приємно – адже тоді твої невдалі спроби щось змінити у своєму житті і світі були не провалом,а неминучим підсумком і можна не починати спочатку. Ось тільки наслідки таких настроїв неприємні: розчарованість заразна і вже дуже скоро охоплює і розкладає не тільки життя своїх носіїв,але і весь світ навколо. Так покрилося пилом століть безліч гідних людей,видатних компаній і великих держав».
 
Аналітик зізнається,що не зустрічав жодної по-справжньому видатної людини,яка була би глибоко розчарована життям. Водночас,він знає «безліч видатних людей,за зовнішньою прагматичністю і продуманістю дій яких лежить божевільний ідеалізм,вірність своїм дитячим ідеалам і романтичність у високому розумінні цього слова». Але при цьому,підкреслює Примаченко,він не знає,що здатне «допомогти перемогти тому,хто дозволив розчаруванню перемогти себе».