Саме в цей день 1986 року українці,й не лише вони,зазнали шкідливого впливу радіації,яка підірвала здоров’я багатьох. На той момент небезпеку становило все: навколишня весняна краса і навіть таке необхідне повітря. Однак найбільше постраждали ті,кому довелося ліквідовувати наслідки страшної аварії одразу,- пише Район.Рожище.
Не солодко довелося й ліквідатором,які поїхали туди значно пізніше. Роботи і вражень вистачало,та і радіації довелося «вхопити» чимало.
Рожищанин Руслан Огарков потрапив на Чорнобильську АЕС у травні 1987 року звичайним солдатом. Каже,куди їхав – знав,але повідомили місце призначення вже перед самим виїздом. Про радіацію знали не багато,але шкідливого впливу на організм не приховували. Втім,молоді люди тоді її й не боялися.
«Ми служили в Народичівському районі,в селі Нова Радча стояла наша частина. Привезли нас туди,а вже через добу повезли на АЕС. Перше,що кинулося в очі,– пустка. Ні,люди-самосели були,а решта народу виїхало. Нам видавали засоби індивідуального захисту – серед них були і звичайні маски. Всім видали по одній,а мені – аж п’ять. Я здивувався: чому? Товариші,хто був там довше,сказали: «Побачиш!». І справді,що ближче до станції – мене став мучити раптовий нежить,якого не було. Невдовзі маска стала мокра. Це продовжувалося десь добу. Вже потім мені пояснили,що то реакція на високу радіацію. Тобто я її не відчуваю,а от організм і відчуває,і реагує. Згодом той нежить минув,організм адаптувався»,- пригадує Руслан Олексійович. 

 
Втім,це було лише перше знайомство з Чорнобильською АЕС. Бійцям довелося працювати на даху третього,справного енергоблоку,очистити його від радіоактивних будматеріалів. Люди змушені були працювати там,бо техніка від високого вмісту радіації просто ламалася,не витримувала навіть найсучасніша японська апаратура – роботи. Працювали по 5 хвилин і регулярно замірювали радіацію дозиметрами.
«От дали мені сокиру в руки,я метр на метр вирубав толь і побіг – це буквально 3 хвилини. Наступний лопатою кидає в мішок,третій – бере мішок і зносить. Тобто там довго працювати не можна було. Радіація була настільки велика,що у кого були модні на той час електронні годинники – повиходили з ладу. А механічні нам рекомендували з собою не брати,щоб не набиралися радіації,бо в хаті може бути реактор (сміється – авт.). У нас були дозиметри,які ми регулярно провіряли на апараті. Добова доза опромінення – 0,5 бер. Якщо цю дозу на сьогодні «взяв»,то робота того солдата припинялася. Мав я 22 виїзди на «атомку»,а загалом пробув там 40 днів. Бували такі дні,коли нас не пускали на атомну,бо треба було відкрити саркофаг пошкодженого блоку і вивільнити те,що там назбиралося — там це називалося «випустити хмаринку». Бо коли в реакторі температура 1000 градусів,може знову статися вибух»,- розповідає про робочі будні Руслан Огарков.
Усували наслідки катастрофи військові з усього Радянського Союзу,подейкували,що навколо Чорнобиля було зосереджено 60 тисяч військових,задіяних на роботах,стверджує ліквідатор. На даху працювалося ще сяк-так,а от набагато гірше доводилося водіям автомобілів,які довгий час просиджували в техніці,насиченій радіацією.
Багато людей на той час і не усвідомлювали шкідливість радіації. Кому пообіцяли великі гроші за роботу,хто не вірив у шкідливий вплив,той намагався якнайдовше пропрацювати на об’єкті та заробити більше годин. Тоді дозиметр ховали під одяг,якнайближче до тіла.
Доводилося ліквідатору заміряти радіацію і в покинутому місті Прип’ять. Не обходилося там без сумних історій,дехто спокушався на радіоактивне,покинуте добро,що потім призводило до плачевних наслідків.
«Ми ходили по покинутих квартирах,вибивали двері і заміряли радіацію. Якщо була висока – відкривалися всі вікна,а добро викидалося з вікон на вулицю. Люди як втікали,то полишили все,що нажили. Був серед нас один нумізмат. Уявіть ситуацію: заходимо ми в квартиру,а там велика колекція старовинних монет. Отой чоловік таки спокусився і ту колекцію забрав собі,монети висипав в кишеню і завжди носив з собою. Невдовзі йому ампутували ногу – радіоактивний опік»,- розповідає про жахи Чорнобиля Руслан Огарков. 

 
Після роботи спецодяг доводилося скидати і йти в душ. На виході з бані ретельно провіряли дозиметром на допустимі норми радіації. Однак винахідливим військовим прийшла в голову ідея на дозиметрі перевірити і робочий одяг.
«Коли виходиш з бані,стоїть японська апаратура. Руку кладеш,а вона показує: якщо смужка зелена – помився добре,радіацію більш-менш змив. Якщо червона – відправляють митися знову. Одному,як тепер кажуть по приколу,захотілося покласти робу,в якій ми працюємо на території частини,на той апарат. Він видав червону смужку. Ми стали перевіряти і відмовилися одягати ту форму. То нам мусили видати нову»,- пригадує Руслан.
У Радянському Союзі порушували й законодавство,відправляючи на роботи тих,кому там перебувати не можна було.
«Коли зірвалася Чорнобильська АЕС,вийшов закон: на ліквідацію брати чоловіків від 45 до 55 років,які одружені і виховують двох дітей. Був полк з Прибалтики,там були саме такі чоловіки. А от нас,українців,і ще деяких представників інших республік,брали всіх підряд. У 1987 році мені було 23 роки і я не був одружений. Тобто закону вони не дотримувалися»,- каже ліквідатор.
Після жахів від побаченого,що спричинив «мирний атом»,статус ліквідатора Чорнобильської АЕС чоловіку дався не так легко. Навіть і зараз виникають деякі труднощі з виходом на пенсію,бо доводиться через суд доводити,що він працював на самому енергоблоці.
«Перше обстеження нам зробили у 1991 році. Лікар уже наперед знав симптоми – біль у спині,зіпсовані зуби,ускладнення в легені. З п’яти чоловік,які були зі мною,одного не має в живих. Ще одному товаришеві замінили серцевий клапан. Серед ліквідаторів Рожищенського району в мене найбільша доза радіації – 10,289 бер. Я ліквідатор 2-ї категорії,тож я працюю,отримую лише 200 гривень на посилене харчування щомісяця,яких вистачає на один-два походи в магазин,- коментує Руслан Огарков. – Маю пільги на квартиру – трохи безплатних кубометрів газу та кіловат світла. Раніше були безкоштовні путівки – зараз їх уже не надають. Пенсії у 52 роки для ліквідатора добитися дуже важко,доводиться судитися з Пенсійним фондом,бо у них свої «вказівки» зверху. Знайомий відстоював право піти на пенсію у 52 роки через суд. Певно,така ситуація чекає і мене»,- розмірковує Руслан Олексійович. 

Що ж,напевно,для державних мужів є значно важливіші завдання,окрім як допомоги тим,хто тоді віч-на-віч стикнувся з наслідками страшної трагедії людства: наприклад — підвищити зарплати держслужбовцям,щоб “могли жити пристойно і не брати хабарів”. Часто-густо участь владців у долі ліквідаторів обмежується видачею грамот та нагород у річниці аварії на ЧАЕС.
І хоча вже минуло 30 літ з дня катастрофи,для звичних людей,а особливо — для ліквідаторів,ці роки не пройшли безслідно. Чимало українців поплатилися здоров’ям,втратою домівок. Дехто відчуває вплив радіації й до сьогодні і ще надалі відчуватиме. На довгу пам’ять українцям лишилися зона відчуження,місто-привид Прип’ять та сама,вже не діюча,Чорнобильська АЕС.