«Що б там не було,Україна буде. Не змусиш річку йти назад»,- цю беззаперечну істину,висловлену майже століття тому Павлом Скоропадським,гетьманом Української Держави,підтверджує і сьогодення. Адже 24-річчя Незалежності,а фактично – відновлення державності,- це вияв історичної закономірності,наслідок багатосотлітньої боротьби.

Водночас ця дата,коли цинічний та лукавий ворог виявив своє лиховісну сутність,далека від переможно-святкових славослів’їв і фанфар. Нинішня війна,що триває проти України,очевидно,ще тільки на стадії свого кривавого,трагічного «заспіву». І на цьому етапі наближення до ще не невідомої «кульмінації»,коли «не змусиш річку історії йти назад»,так важливо змусити всі проукраїнські сили бути разом. Аби знову не потрапити на тотальне мінне поле україно-української війни. Адже саме передовсім завдяки цьому ворог і досягав успіху.

Свідченням того,наскільки динамічно розвивається вкрай складна ситуація,стало й те,що навіть у День найбільшого національного свята,24 серпня,Президент Петро Порошенко мусить терміново вилітати до Берліна,аби в особах Ангели Меркель і Франсуа Оланда залучитися підтримкою Європи в протидії російській агресії. Адже вже ніхто не сумнівається: Москва від своїх великодержавницьких шовіністично-месіанських планів не відмовиться. Тому й завтрашні випробування,крізь які доведеться пройти Україні,можуть бути драматичнішими,ніж сьогоднішні. І навіть,ніж ті,що зашилися в минулому,коли вершили «порядок» царат,радянська кривава комуністична імперія,гітлерівський націонал-соціалізм,зрештою – окупанти яких завгодно мастей.

Стратегія алогічної логіки,як засвідчила під завісу минулого тижня показова подія,коли російський «чудотворець» звершив черговий «подвиг»,матиме незбагненне продовження. Цього разу він не літав із журавлями (на планері),а опустився на дно Чорного моря (на німецькому батискафі). Дійство відбулося на узбережжі окупованого Криму,за участі в ролі статиста чинного прем’єра РФ. А попередньо «народознавець» Путін пообіцяв,що Україна буде з Росією,натякнувши на три мільйони біженців,за допомогою яких він,ймовірне,і здатен розпочати новий етап визволення України від українців.

Але не можна зламати народ,державу,які не відрікаються від свого шляху,даного Господом. І як би не сатаніли українофоби (і ті,що «Градами» вершать рукотворне пекло,і ті,що «освячують» зброю та вбивць),вони можуть знищити мільйони,та неспроможні вбити віри у неминучість торжества Вищої справедливості. Із цим сподіванням спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок кількох спекотних серпневих днів 2015-го,що вже стали надбанням історії.

«Російська агресія стала каталізатором нашого об’єднання»

Президент України Петро Порошенко,виступаючи під час проведення Маршу Незалежності 24 серпня 2015 року,заначив,що «двадцять п`ятий рік Незалежності мусимо пройти,як по крихкому льоду. Маємо розуміти: найменший необережний крок може стати фатальним» (тут і далі посилаємося на офіційний портал Глави держави). Він підкреслив: «Війна за Незалежність все ще триває. І перемогти в ній можна лише поєднуючи оборонні зусилля,дипломатичний хист,політичну відповідальність. І – залізну витримку».

Президент,роздумуючи з проводу подальшого розвитку ситуації запитав: «Чи означає все це,що ворог відмовився від ідеї прямого вторгнення чи наступу бойовиків вглиб України?» А відтак відповів: «Ні. Російське збройне угрупування поблизу нашого кордону на Сході сьогодні вже складає більше 50 тисяч осіб. На окупованих територіях також знаходиться більше 40 тисяч,в тому числі 9 тисяч кадрових військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації,які стоять на керівних посадах,тим самим формуючи підрозділи російської армії на наших територіях. «Москва-воєнторг» поставив бойовикам до 500 танків,до 400 артилерійських систем,до 950 бойових броньованих машин. Лише за цей тиждень три великі колони перетнули наш кордон в напрямку Луганська. Донецька,Дебальцевого». Однак,на його переконання,нинішня загроза не невідворотною,оскільки «ворог знає,що ми готові дати відсіч,і ціна ескалації виявиться для Росії надто високою. Тому вона має й альтернативну стратегію – розхитати ситуацію всередині нашої країни,а Україну – розсварити з її ключовими партнерами,залишивши сам-на-сам з агресором. Цьому плану,на жаль,підігрує дехто з українського політикуму».

Загалом же,як наголосив Президент України,«російська агресія стала каталізатором нашого об’єднання. Ми остаточно сформувалися як єдина українська політична нація. Нація,яка,говорячи словами відомого філософа-державника минулого століття В`ячеслава Липинського,«обіймає всі класи,мови,віри й племена Української землі»,всіх її громадян. Сьогодні ми сильніші,ніж учора. Нас не можна поневолити чи зламати. Ми народжені вільними на своїй землі. І боронити її ми готові до кінця,чого б нам це не вартувало».

«Так довго тривати не може»

Роздумуючи з приводу Мінських угод,перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук підкреслює: «Якщо ви можете мені назвати хоч один приклад,коли Мінські угоди призвели хоч до одного маленькому успіху України,я скажу: «Все,я знімаю всі свої питання. Хай живуть Мінські угоди». Після Мінських угод ми втрачаємо людей,втратили частину території,ми принижені» (тут і далі посилаємося на «Новое время»). Тому,вважає він,на лінії зіткнення ми маємо ставимо,незважаючи ні на які Мінські угоди,озброєння,яке вважаємо за потрібне. «І якщо хтось буде пхати носа за цю територію – ми будемо їх бити з усією українською ненавистю і говорити їм: «Не лізьте»,- говорить перший Президент. У той же час,він зазначає,що поки що Україна не відновлюватиме своєї територіальної цілісності за рахунок повернення окупованих Криму та Донбасу. «Ще не настав час звільняти. Прийде час – і ми звільнимо»,- зазначає Кравчук. А відтак наголошує,що «на своїй території ми повинні проводити реформи,вибори,будувати нове життя,боротися з корупцією. Досить плакатися всім і виправку військову показувати там,де не потрібно. Вже люди сміються. Треба робити справу,тому що втомилися вже від нашого неробства не тільки українці,а втомився і Захід. Так довго тривати не може». Він не сумнівається,що Україна повернеться до своїх кордонів на момент 20 лютого 2014. А відтак нагадує: « Історія мислить великими відрізками часу і великими категоріями. Проходить іноді сторіччя,а все повертається на круги своя. Зрозуміють,зрештою,і Захід,і США,що Росія сьогодні є небезпечною державою для світу». На його думку,«санкції будуть потрібні до тих пір,поки вони [в Росії] не зрозуміють,що треба жити або в співтоваристві цивілізованих держав,або бути на узбіччі. Не такі вже вони сильні,як вони себе видають». Висловлюючись про типову російську філософію,Кравчук констатує: «Для них війна – це їхнє життя. Якщо Захід зрозуміє це і почне ставитися до питання по-іншому,все стане на свої місця. І народ,який сьогодні аплодує Путіну в екстазі від Севастополя і Криму,буде жити в екстазі вже без Криму і Севастополя».

«Порошенко на таке не піде»

Як зауважує політолог Віктор Небоженко,зараз «Путін готує широкомасштабні провокації. Йдеться не про наступ. Будуть одночасні загострення ситуації по усій лінії фронту – порушення перемир`я. У них немає сил на просування далі по українській території. Вони прекрасно розуміють,що щонайменший неправильний рух поставить їх в незручне становище. Для них головне – створити видимість масового натупу (див. «Газету по-українськи»). За словами експерта,мета Путіна – змусити нас підписати якийсь додатковий протокол до Мінських угод. «Він хоче,щоб це зробили малозрозумілі кому-небудь особи з сепаратистських республік,наприклад Захарченко,і президент України Петро Порошенко. Але гендиректор однієї фірми не підписує документи з охоронцем іншої контори. Вони не рівні. Повинні ставити підписи люди одного статусу. Захід такий договір не визнає. Порошенко на таке не піде. Він не давав приводів навіть подумати,що може на подібне погодитися»,- наголосив Небоженко. Нагадаємо,ватажок бойовиків «ДНР» Олександр Захарченко заявив,що Мінські угоди зірвані. Він вважає,що сили АТО готові перейти в наступ.

«Це монстр,приречений…»

На думку політолога Сергія Дацюка,риторика Росії проявилася під час поїздки Путіна 17 серпня 2015 року в Крим сконцентровується на таких тезах: 1) «росіяни і українці – це взагалі один народ»; 2) Україна ганебно поставила себе під зовнішнє управління; 3) в уряді і в регіонах України ключові позиції займають іноземці; 4) все це принижує український народ; 5) «Україна встане на ноги і буде розвиватися позитивно,разом з Росією буде будувати своє майбутнє». Як переконаний експерт,«на тлі війни,яку Росія розв`язала проти України,анексувавши Крим і окупувавши частину Сходу України,така риторика виглядає хамською,знущальною,блюзнірською,брехливою і суперечливою» (тут і далі посилаємося на «Хвилю»). Він висловлює здивування з приводу того,за яким критерієм Путін розрізняє «один народ» або «іноземці»: за перебуванням в СРСР в недавньому минулому або за входженням у Російську імперію в більш давньому минулому. На думку Дацюка,«риторика Путіна не містить будь-якої єдиної логіки. Вона заснована на штампах російської пропаганди,які містять навіть не подвійні,а потрійні і більші стандарти: один стандарт для тих країн,хто був у складі Російської імперії до 1917 року (Фінляндія,Польща),інший стандарт для тих країн,хто був у складі СРСР,але не був у складі Російської імперії,увійшов в ЄС і в НАТО після розпаду СРСР (країни Балтії),третій стандарт для тих,хто був у складі Російської імперії і залишився в СРСР до його розпаду,а після розпаду прагне до євроатлантичних структур (Грузія,Україна). Зверніть увагу,що розрізнення стандартів відбувається не на підставі будь-якої культурної спільності,а на підставі різного формату імперської структури – Російської імперії та СРСР». Експерт зауважує,що для Росії в питанні позиціонування країни,яка перебувала у складі радянської імперії СРСР,має значення лише ступінь імперської інтеграції. «У цьому сенсі Україна як найбільш інтегрована в імперські структури Росії опинилася в складній ситуації,- резюмує Дацюк. – Саме зараз відбувається крах соціокультурних та економічних зв`язності України,які мають імперську природу залежності від Росії. Саме тому росіяни та українці більше не один народ,як би про це не брехав Путін». Він підкреслює,що заява Путіна,начебто «Україна разом з Росією буде будувати своє майбутнє,передчасна і нереалістична. Росія поки нічого не робить і навіть не має наміру робити для усвідомлення своїх імперських комплексів,тим більше – для позбавлення від них. З сьогоднішньою Росією в України немає ніякого майбутнього.

Сьогоднішня Росія це монстр,приречений на духовне вмирання як суспільство і на розпад як держава».

«…і почали чергове загострення»

Москва все зробить,аби розгойдати ситуацію на Донбасі. Так вважає політичний оглядач Олег Пономар. «Я недавно писав,що вікно можливостей для Росії закривається через кілька місяців,і тому вони кинуть все на стіл,щоб розгойдати ситуацію»,- зазначає він (див. «Главред»). А відтак уточнює: «Так- от,зараз я вважаю,що це вікно можливостей для дестабілізації закривається 28 вересня,коли стартує… До того часу в першому читанні приймуть зміни до Конституції,і після цього Путін може просто тихо зливати воду – жодних аргументів не залишиться». На його думку,у Путіна фактично залишився місяць і 10 днів для того,щоб руками бойовиків і руками своїх агентів впливу в нашому політикумі зірвати Мінськ-2 і зірвати конституційний процес. «Йому потрібен Мінськ-3,де вони зможуть продавлювати свої старі вимоги – занесення в нашу Конституцію федетивного устрою,позаблокового статусу і російського Криму»,- резюмує Пономар.

«Ось для цього орки і почали чергове загострення. Захарченко звинуватив Україну в порушенні Мінська-2,а Лавров заявив,що Росія хоче брати участь у роботі над нашою Конституцією»,- зазначає експерт. На його думку,«альтернативи Мінську- 2немає,і всі його умови повинні бути виконані до Нового року». Його прогноз залишається незмінним: «Дуже великого наступу орків і походу на Київ не буде. Немає ресурсів,і ціна за це для Росії буде безмежною. Нафта падає вниз,рубль йде вниз,економіка летить у прірву. Тільки зливатися».

«На тлі наростання агресії»

Костянтин Матвієнко,експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»,вважає: російський режим сам загнав себе у безальтернативний коридор продовження війни з Україною. Він наголошує (див. «Радіо Свобода»),що «1. Санкційне придушення російської економіки не буде зупинено,навіть у випадку цілковитого виходу російських військ з окупованої частини Донбасу,бо санкції рівною мірою запроваджено і через окупацію та анексію Росією Криму. 2. Якщо російські регулярні частини та російські банди підуть з Донбасу,то Росія зіштовхнеться з масовим бандитизмом та мародерством на своїй території,бо сама заохочувала їх до звірства. 3. Кремлівська пропаганда переконала російського обивателя у справедливості та переможності цієї війни – її припинення означатиме поразку не лише Володимира Путіна,а самої «російської ідеї»,що рівнозначно національній катастрофі». По-четверте,зазначає він,«російський самодержець над усе боїться допустити усвідомлення росіянами перемоги України у цій війні,а перемогою буде сам факт збереження України,навіть без тимчасово окупованих територій». І,нарешті,по-п’яте,«злочини,скоєні Росією (саме як країною і народом,а не як «режимом») за ці два роки в Україні є безпрецедентними за весь час після Другої світової. Країна,яка скоїла ці злочини,не має права на існування. Щоб зберегти себе як народ,росіянам доведеться відмовитися від нинішньої форми своєї державності та від усіх міфологем,що підживлювали її у російській свідомості. Разом з тим,росіяни не спроможні збудувати інакшої державної системи,ніж самодержавна. Програвши цю війну вони втратять Державу Російську». Тому аналітик наголошує,що «війна триватиме. Військові експерти сходяться на думці,що спроба прориву «кримським коридором» відбудеться близько до Дня незалежності. Тридцять п’ятий «гуманітарний конвой» вже зайшов до Донецька та Луганська. Свіжі кадрові російські військові частини – теж. По всій лінії фронту наростає інтенсивність артилерійських обстрілів,різко активізовано роботу диверсійно-розвідувальних груп та підривну роботу в українському тилу».

Матвієнка також насторожує той факт,що на фоні смертельної загрози для нашої держави,«в українській політиці ще домінує тема місцевих виборів та змін до Конституції». Його непокоїть,що «нинішня українська влада втрачає як внутрішніх,так і зовнішніх союзників,формуючи у такий спосіб Третій Майдан. І це на тлі наростання агресії Росії проти України».

«Якщо ми не вийдемо з цього зачарованого кола…»

Андрій Мегера,заступник голови ЦВК,констатує (див. «Лівий берег»): «Ми живемо в дуже непередбачуваних умовах. Депутати повинні розуміти,що,не дай Бог,завтра буде певний соціальний вибух,то найпростіший спосіб його погасити – призначити позачергові парламентські вибори. У випадку,якщо парламент так і не поспішить з ухваленням нових виборчих правил,доведеться використовувати стару систему,яку вони,до речі,зараз так активно критикують. Вочевидь,забули і про те,що однією з вимог Майдану,на хвилі якого сформована нинішня Рада,було ухвалення нового закону про вибори народних депутатів. Крім цього,в коаліційній угоді прописано його прийняття впродовж першої сесії. А з вересня розпочинається вже третя». Він також згадує,що на етапі розробки законопроектів про місцеві вибори заявляв: будь-який ухвалений закон буде кращий,ніж старий. А відтак зізнається: «На жаль,я помилився в своїх судженнях. Не міг уявити,що може бути прийнятий закон,гірший за той,за яким проводилися вибори у 2010 році». Хоча бачить і позитиви,яких виявилося,на думку Мегери,дуже мало. «По-перше,це – його коротка назва. По-друге,можливість обрання міських голів великих міст у два тури. І по-третє,в законодавстві з`явилась норма про гендерну рівність»,- наголошує заступник голови ЦВК.

Мегера вважає,що «чинний закон про місцеві вибори не закладає перешкод для зловживань під час виборчого процесу хоча б з однієї простої причини — він передбачає існування дуже дрібних виборчих округів,на яких відбуватиметься досить запекла боротьба». А згадуючи про недавній прикладі Чернігова,резюмує: «Якщо ми не вийдемо з цього зачарованого кола,то нічого позитивного в нашій країні очікувати не варто. Кожна людина повинна мати власну гідність і поважати себе,щоб не виходити за межі закону».

У той же час,Андрій Мегера позитивно оцінює зміни до Конституції в частині запровадження інституту префектів. «Критики президентського проекту,як на мене,дещо перебільшують,заявляючи,що під положеннями щодо префектів криється певна узурпація влади. Насправді це не так,- переконаний він. – Математичним рівнянням повнота функцій,наприклад,голови облдержадміністрації виглядає наступним чином: губернатор = префект + голова обласного виконавчого комітету». Заступник голови ЦВК пояснює,що зараз голова облдержадміністрації уособлює дві функції: «першу – контрольну (як представника президента) і другу – виконавчу. Шляхом внесення змін до Конституції ця посада розділяється на дві. Обласна рада створює виконавчий комітет на чолі з головою,до відання якого перейдуть питання бюджету,майна,виконавчої діяльності на території відповідної області. Тобто в руках виконкомів будуть реальні важелі впливу. Крім цього,вводиться посада префекта,який виконуватиме контрольні функції і лише сигналізуватиме Президентові про порушення в діяльності ради». А відтак підкреслює,що «жодного посилення центральної влади не відбудеться,оскільки Президент не впливає на формування виконкомів. Повторюсь,це роблять облради,склад яких формується шляхом виборів».

«…поганого кандидата замість мерзенного кандидата…»

Висловлюючись із приводу того,що БПП і «УДАР» об`єднуються в «УДАР-Солідарність»,Валерій Гончарук зазначив у виданні «Голос столиці»,: «Є різна природа об`єднань. «УДАР» не може подолати бар`єр в 5% в багатьох регіонах. По суті,у Києві є досить потужний «УДАР»,але зараз він практично розчинився в БПП. Залишилося прізвище Віталія Кличка. І як йому краще йти на вибори – від «УДАРу» або від БПП? Кличко чудово розуміє,що відштовхуючись від БПП,він може розраховувати на значно більше електоральне поле,а головне,так він зможе зняти потенційно сильного суперника». При цьому політолог нагадує: «Вибори в Чернігові показали,що хоч у БПП і є падіння рейтингів,але в ситуації,коли виборцю пропонують поганого кандидата та мерзенного кандидата,виборець обирає поганого кандидата». Загалом же факт об’єднання двох політсил засвідчує,що йдеться про «прагматичний союз,який був створений не сьогодні. Те,що партії зіллються,стало очевидно,коли Кличко зняв свою кандидатуру на користь Петра Порошенка на президентських виборах. При цьому з юридичної точки зору злиття не буде,будуть зареєстровані або «БПП-Солідарність»,або «УДАР». Україна знає дуже багато прикладів злиття політичних сил,наприклад,«Наша Україна» складалася з десяти партій,приєднувалися партії і до ПР. І зараз ми переживаємо черговий етап інтенсивного партійного будівництва,тому я б не робив далекосяжних прогнозів». Гончарук також підкреслює: «Зараз місцеві вибори,конкретний кон`юнктурний момент. Ледве Порошенко буде істотно втрачати в рейтингу,ні про які союзи не буде йти мови,і сьогоднішні лідери БПП будуть переходити в інші проекти. Це ж сталося і з «Батьківщиною»: Арсеній Яценюк,Олександр Турчинов та всі інші напередодні виборів створили свій проект «Народний фронт»,але буквально через два роки у них немає ніяких рейтингів. І ці ж лідери знову підуть під якийсь політичний дах».

«Сьогодні країна перебуває в патовій ситуації»

Роздумуючи про доцільність проведення виборів на Донбасі,Анатолій Кравчук офіцер ЗС України,зазначає: «На превеликий жаль,ситуація в країні,через тягучку вкрай неефективних реформ,настільки несприятлива,що конституційне волевиявлення громади може обернутись для влади величезними несподіванками. Саме тому і відбуваються ці намагання відсікти «неблагонадійні регіони»,оголосивши їх «ватними»,але,нагадаю,що саме так діяли «попєрєдніки»,і це було до Майдану,тому вважаю за неприйнятне,за будь-яких умов допускати порушення Головного Закону країни,якими б «несподіванками» це не погрожувало владі. Не за це Сотня відійшла у небо,щоб послідовники (можливо,наступники? – «ВП») були такі ж,як і «попєрєдніки» (посилаємось на «Обозреватель»). Водночас він наголошує: «Критикуючи бездіяльність влади,необхідно чітко усвідомлювати,що на сьогодні країна перебуває в патовій ситуації,і справа далеко не у війні,що нам намагаються постійно нав`язати. Мало в кого виникне сумнів,що наша влада,здебільшого діє неефективно і кволо,але пригадаймо,що нинішня опозиція,діяла так само,але ще й в унісон путінській політиці. Тому,коли лунають заклики до зміни влади,слід замислитись,хто прийде на зміну – вчорашня банда,путінські соколи? Ні,це не вихід,це – прірва». А. Кравчук переконаний,що «разом з конструктивною критикою,має бути й реальна робота. Кожного на своєму місці і,головне,– кожного в самому собі».

Поза сумнівом,скільки б не говорилося про українську політичну еліту,вона все-таки (нехай повільно,суперечливо),але доростає до рівня свого народу. Того,про який мовив поет Василь Симоненко: «Народ мій є. Народ мій завжди буде. Ніхто не перекреслить мій народ». Інше питання,що часу на «розколихування» і права на помилки (цей ліміт же майже вичерпано) нема. Тим паче,що в світі триває глобальна геополітична гра,що може завершитися його суттєвим переформатуванням.

Зрештою,до певної міри,майбутнє світу,принаймні континенту,сьогодні вирішується в Україні. І ті лицарі,які зі зброєю протистоять російській орді та манкуртам,рятують – не більше й не менше,а прийдешнє. Не тільки своєї держави,своєї багатонаціональної політичної нації,але й Європи.

На цих доленосний моментах і потенційних загрозах акцентували увагу,в міру свої можливостей,і ЗМІ: «Тактика розпалюваної війни» («Главком»),«Білий дім не дозволив Пентагону направити в Україну раніше обіцяні радари – The Wall Street Journal» («Тиждень»),«Глава МЗС Італії: треба за будь-яку ціну відвернути нову холодну війну з РФ» («ЄП»),«Генштаб: Біля Луганська могла трапитися трагедія,більша за Іловайську» («Хроника»),«Кримінал рветься до влади…» («ЛБ»),«Золоті роки» «Газпрому» позаду. Попереду суцільна ізоляція та крах – The Washington Post» (ТСН),«Саакашвілі: З Путіним ні про що домовлятися,він давно все спланував» («Обозреватель»),«Досі незрозуміло,хто наказав силам АТО заходити в Іловайськ,- Бірюков» («РБК-Україна»),«Правлінню режиму В.Путіна залишились лічені місяці – М. Джемілєв» («УНН»),«Рейган був правий» (УНІАН),«Автор «диктаторських законів» ініціює з Москви «революцію» в Україні» («DW»)…

Чи залишилися найсуттєвіші випробування для України у минулому? Можна сподіватися. Але при цьому гріх відвертати очі від суворої правди. Тому,очевидно,головні іспити для кожного з нас на право були й залишитися народом,мати свою Українську державу,– все-таки попереду. Зрештою,вони тривають щомиттєво. І на полі бою,і в ході боротьби дипломатів (до речі,на 26 серпня заплановане засідання контактної групи в Мінську),і в сесійній залі парламенту (він має намір зібратися у позачерговому режимі 31 серпня)…

Як справедливо зазначив у програмі «Погляд» на «5 каналі» посол з особливих доручень МЗС Дмитро Кулеба,«треба пройти всі ці пекельні випробування». І в цьому ракурсі немало залежатиме від кожного з нас під час осінніх виборів,коли,як зауважив Президент Петро Порошенко,«громадяни дадуть заслужену оцінку всім політикам». Але до виборів ще треба дожити. Будьмо!