Здається,що наш рятунок – і в кавалькаді ілюзій щодо нинішніх реалій.
Якщо це так,то не варто подивовуватися,чому свідому капітуляцію перед
ворогом називаємо витримкою та «розтікаємося мислію по древу» про
необхідність не спровокувати агресора-провокатора. А останній,тим
часом,цинічно вершить лиху справу,втілюючи в життя свою
багатосотлітню імперську стратегію.

Демонструємо дива героїзму,взаємознищуючи один одного,ми проте так і не виявляємо здатності протистояти окупантові.

Говоримо про вибори,хоча усвідомлюємо: вони вже навряд чи відбудуться. А тим часом сепаратисти,які захопили облдержадміністрацію найбільшого українського регіону,дякують людям в українських погонах за те,що вони начебто з народом (яким?). На цьому фоні керівники силових структур ( і вже зміщені,і чинні) продовжують сумлінно виконувати ввічливу обітницю мовчання,і чому Україна здала окупантові 51 військовий корабель,і чому не чиниться опір «зеленим» і не зовсім «зеленим чоловічкам» із путінських «освободительных отрядов»… Чого й надалі,за такої алогічної логіки (чи суперлогічної,цинічної стратегії),триває слухняна і тотально деморалізуюча естафета поразок і втрат.

Поза сумнівом,шанс на порятунок дає не ілюзія,а правда. У цьому ракурсі,вітаючи один одного зі святом Благовіщення,мусимо пригадати,що саме цей день став знаковим в історії людства. Адже воно,попри страшні гріхи,отримало звістку про майбутню з’яву,народження свого Рятівника. А ще в масштабнішому вимірі – переконання: Добро неодмінно торжествуватиме.

Тож саме у цьому переможному благодатному факторі відтепер і ми,в Україні сущі,не маємо права сумніватися. Щоб б там не говорив путінський «шестьора» Медведєв,побувавши в окупованому Криму (можливо,і не згадував про невипадковість «київської» долі російського прем’єра-українофоба Столипіна). Як би не увірував у себе та можливість перетворення світу в ядерний попіл і сам українофоб №1 разом зі своїм «русскомировским» ідеолого-релігійним забезпеченням.

Так чи інакше,мала рацію німецька начебто подруга «геноссе Владіміра» про недоцільність порівняння постатей господаря Кремля (очевидно,будь-якого) з біснуватим Алойзовчем. Адже скільки б лиха не приносили на українську землю гітлери,їм далеко до петрів вєлікіх,єкатєрін большіх,владіміров іллічєй та іосіфов віссаріоновічєй…. Тим паче,цілком очевидно,що нинішній кат України готовий «переплюнути» всіх свої попередників. Однак,власне,саме йому (хай навіть плани такого «діяча» підтримує якщо не 80%,то 74% його співвітчизників) маємо буди вдячними за здатність осягнути істину,хто не був і не буде жодним братом. Як і позбутися останнього сумніву про те,чи зло (про майже абсолютне втілення його вже,напевне,непогано знає навіть Янукович,якому доручається читати письмена безпутніх путінців) слід убивати.

Зрештою,спробуємо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії,аби вкотре переконатися: український хрест – важкий. Але він і водночас може стати рятівним,коли не відречемося його й нестимемо разом.

«…якщо Путіна не зупинити»

Колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов переконаний,що російський президент не припинить спроб збільшити Росію,поки не завоює Білорусь,країни Балтії та Фінляндію. Про це він висловився в інтерв`ю шведській газеті «Svenska Dagbladet»,пояснює журналіст Адам Уізхолл. Коли Ілларіонова запитали ,чи несе Путін загрозу Фінляндії найближчим часом,він сказав (цитуємо іnоpressa.ru): «Це не входить до путінського порядку денного на сьогодні або завтра,але якщо Путіна не зупинити,рано чи пізно питання буде піднято. Путін кілька разів говорив,що більшовики і комуністи здійснювали великі помилки. Він цілком може сказати,що в 1917 році більшовики зрадили національні інтереси Росії,надавши Фінляндії незалежність».
Цікавою виявилася його думка щодо спроб зупинити російську експансію. Ілларіонов сказав,що санкції швидше допомогли Путіну ,і заявив: « Єдина відповідь на неприховану агресію – проявити готовність до колективної оборони».

«Це – не боротьба Тимошенко і Порошенка»

Політолог і журналіст Віталій Портников,аналізуючи в «Лівому березі» специфіку боротьби за перемогу під час виборів Глави нашої держави,не сумнівається,що основна інтрига розгорнеться між двома давніми політичними суперниками – Петром Порошенком і Юлією Тимошенко. «Ще кілька місяців тому мало хто міг уявити собі таке протиборство,наголошує він. – Тимошенко здавалася надійно захована в лікарняну палату своїм головним супротивником – Віктором Януковичем… Порошенко теж не виглядав реальним претендентом: навіть під час Майдану його можливу участь у виборах президента сприймалася швидше як каприз бізнесмена». При цьому,наголошує аналітик,Порошенко не став ні новим спікером (відповідальність за владу логічно лягала на «Батьківщину»),ні першим віце-прем`єром (у момент формування уряду думав вже про президентські перспективи). Та,на його думку,мабуть,найбільш важлива обставина,що допомагає передвиборній кампанії Порошенка – це страх перед Тимошенко,випробовуваний великою частиною суспільства і – особливо – частиною так званих олігархів. До того ж,зауважує Портников,Порошенко виявив здатність домовлятися,бути компромісною фігурою: хоч і претендував на посаду прем`єра при Ющенку,був змушений задовільнитися всього лише постом секретаря Радбезу; був міністром закордонних справ в останньому уряді Юлії Тимошенко і міністром економіки в першому уряді Миколи Азарова – при «висхідному» Януковичеві. «Так,це – безсумнівна гнучкість,але негнучка людина не зможе в Україні стати великим бізнесменом. Питання в тому,наскільки ця гнучкість триватиме на посту Президента парламентської республіки і чи не стане Порошенко ,позбавлений власної серйозної опори в парламенті ,куди менш схильним до компромісу»,- роздумує експерт. А після цього він,наголосивши на повній відсутність довіри серед основних гравців,підкреслює: «Конструкція «Порошенко за підтримки Кличка» з явним задоволенням сприймається представниками угрупування «РосУкрЕнерго» – і тому головний конструктор попереднього авторитаризму Сергій Льовочкін не посоромився навіть публічно підтримати це поєднання – але вже ясно,що те,що подобається Фірташу,не може подобатися Ахметову – і навпаки. І справа тут,як бачимо,не тільки в реакції на висунення Порошенка та у відмові від балотування Кличко – а й у тому,що група Ахметова не допустила висунення ні Сергія Тігіпка ,ні Юрія Бойка на пост президента від Партії Регіонів і віддала перевагу,фактично усунувши партію від реальної участі в боротьбі,кандидатурі Михайла Добкіна».

Таким чином,на його думку,справжня картина президентських виборів 25 травня – «це не боротьба Тимошенко і Порошенка. Це «дуель невидимок» – боротьба колективного Ахметова з колективним Фірташем».
Яким би не виявився результат електоральної підтримки з неминучістю гострого протистояння до і після виборів,Портников схильний говорити про

«головний результат Майдану – це демонтаж кримінальної республіки і повернення до олігархічного державі. Питання про те,чи вдасться від олігархічної держави перейти до цивілізованої економічної,політичної і,що найголовніше – моральної моделі України – залишається відкритим».

«Ще трохи – і…»

Політтехнолог,директор компанії персонального та стратегічного консалтингу «Berta Communications» Тарас Березовець в «Українській правді» зазначає,що «завершення процесу подання на реєстрацію кандидатів у президенти залишає подвійне почуття. З одного боку,інтрига щодо другого туру практично відсутня. З іншого,через зовнішній тиск до кінця не полишає відчуття,що вибори таки відбудуться». Відтак він підкреслює: «Найбільша інтрига виборів полягає у тому,хто кого випередить у боротьбі за третє місце – Тигіпко Добкіна чи Добкін – Тигіпка. У Партії регіонів,яка довго хизувалася своєю монолітністю та відверто глузувала з чвар «помаранчевих»,настав час істини. З 4 своїми кандидатами (Тигіпко,Добкін,Царьов,Бойко) плюс Кузьмін та Королевська ПР впевнено перетворилася на Палату N 6 з найбільш буйним на чолі».

Натомість,переконаний експерт,«найбільший сюрприз виборів може створити Олег Ляшко,чий президентський рейтинг за останньою соціологією майже сягнув 5% і який може зайняти місце в першій п`ятірці лідерів за підсумками дня голосування 25 травня».Водначас,на думку Березовця,«найбільше розчарування виборів – безальтернативно це Віталій Кличко. Донедавна,ще якихось 2 місяці тому,він мав другий у країні президентський рейтинг після утікача Януковича. Саме проти нього партія влади спрямувала вістря двох законодавчих норм – 10-річного цензу проживання та змін до податкового кодексу. Тепер він навіть не балотується у президенти,а сором`язливо втретє (!) спробує шанси у боротьбі за титул мера Києва». Він зауважує: «Ще трохи – і стелею амбіцій лідера Удару стане посада глави Печерської райдержадміністрації. Адже ймовірна третя поразка поставить остаточний хрест на його політичній кар`єрі. Але навіть здобуття мерського крісла зробить Віталія заручником амбіцій власного поріділого оточення. Щодо партії «Удар»,то тут вже зараз можна ставити жирну крапку. Як проект вона виконала свою місію,подібно до відсіків космічного корабля,які від`єднуються по мірі підняття у космічний простір. Партію чекає швидке поглинання Солідарністю у разі перемоги Петра Порошенка або розчинення у випадку виграшу Юлії Тимошенко. Тепер же,судячи з останніх коментарів Віталія,замість кандидата,який виходив у другий тур та вщент перегравав Януковича,його місія – бути технічним кандидатом,від імені якого штаб іншого кандидата поширює заяви. До речі,саме це сталося і з Януковичем,який вже місяць підпрацьовує «технічним кандидатом» у Путіна. Гідний фінал для обох,чи не так? Sic transit gloria mundi». Акцентуючи увагу на тому,що найбільш сильна пара другого туру,за якою буде реально цікаво спостерігати – Юлія Тимошенко та Петро Порошенко,аналітик робить висновок: «Як не парадоксально,але зняття Кличка зробило найбільшим бенефеціаром саме Тимошенко,яка за рахунок перерозподілу електорату лідера Удару остаточно вирішила завдання виходу до друго туру виборів. Крім того,мені видається,що Порошенко не особливо потребував такого кроку. Адже сильні не потребують підтримки. Якщо вони справді сильні та переконані у своїй перемозі».

«Це вирок людства»

Російський політик,екс-депутат Держдуми Костянтин Боровой зауважує,що «з текстів виступів світових лідерів зникли пропозиції проводити переговори з Путіним». А відтак нагадує,що,окрім «собирателя русских земель»,«честі засудження Генеральною Асамблеєю ООН не удостоювався жоден з недавніх диктаторів,ні Чаушеску,ні Мілошевіч,ні Каддафі,ні Хусейн… Це не вирок суду,трибуналу або навіть Радбезу ООН. Це вирок Людства. Тепер будь-які дії проти російського диктатора припустимі і виправдані». На думку російського політика,розвиток подій приймає цілком певний характер. Він переконаний: «Подальшої агресії на схід України не буде. Кремль чудово розуміє,що тепер для відбиття агресії силами коаліції,НАТО,США ніяких спеціальних рішень Радбезу ООН не потрібно. Рішення Генасамблеї ООН,зобов’язує запобігати агресії Росії. Ще й армія України швидше очікуваного відродилася». Боровой вважає,що Кремлю радше варто побоюватися початку силових санкцій,що підуть за економічними. Він переконаний: «Ефект від пропагандистської кампанії,в брехливості якої поступово переконуються громадяни Росії і Криму,буде жахливим для диктатора. Всі 90% підтримки при зіткненні з реальністю швидко конвертуються в презирство і ненависть. Як і для Мілошевича,Гаага перетвориться на можливий притулок від гніву народу,а не у в’язницю». Нагадаємо,що Костянтин Боровой ще перед російською агресією проти України наголошував на неминучості розпаду РФ. Він як економіст підкреслював (див «Експрес»,2013,№123),що цей процес відбудеться в два етапи: «Спочатку реальна автономізація регіонів внаслідок економічної неспроможності центру. А потім – повне відділення всіх,хто виявиться на це здатним… Наразі ситуація більш-менш заморожена тільки завдяки відносно високим світовим цінам на нафту… Так,після Єльцина світові ціни на нафту скочили в кілька разів,і Путін мав змогу запропонувати громадянам своєрідну угоду – обмін свободи на відносну економічну стабільність. Але тринадцять років вельми специфічної стабільності добігають кінця. Модернізована модель радянського правління наближається до свого логічного фіналу». Боровой підкреслював,«Росія залишається імперією старого,консервативного типу – з колоніями. Але в сучасному світі така імперія існувати не може. Тому цілком закономірним розвитком подій є її розпад».

«…перед загрозою військового вторгнення з боку Росії»

Політолог,філософ,письменник Сергій Грабовський,роздумуючи з приводу президентської виборчої кампанії в Україні,констатує,що «беззаперечним лідером перегонів сьогодні є народний депутат Петро Порошенко,за якого готова віддати голоси вже у першому турі чверть усіх виборців і який є потенційним переможцем другого туру» («Радіо Свобода»). Відтак він посилається на Віталія Кличка,який відмовився від президентських амбіцій на цих виборах і зазначив,що оскільки «Петро Порошенко зараз має найбільшу підтримку»,то «Юлії Тимошенко не завадило б також взяти на себе відповідальність і підтримати Порошенка… Наша країна стоїть не тільки перед необхідністю реалізації величезних реформ,а й перед загрозою військового вторгнення з боку Росії». Грабовський також згадує і про бачить у Тимошенко «можливого руйнівника олігархії»,тоді як у Порошенкові – «можливого провайдера реформ». А після цього наголошує на взаємопов’язаності суб’єктів. Наостанок експерт,висловивши критичні зауваження щодо чинного очільника Кабміну,робить висновок: «Імовірно найліпшим справді було би,якби Юлія Тимошенко зняла свою кандидатуру на президентських виборах (що дало б змогу обрати Главу держави у першому турі). Водночас Тимошенко до парламентських виборів могла б очолити Кабмін,пересунувши Яценюка на посаду першого віце-прем’єра. Саме така конфігурація влади (хоча й не ідеальна) за чинних обставин мала б гарні шанси стати найефективнішою з усіх можливих».

«Це велике питання»

Глава Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках,генерал армії Микола Маломуж розповів для ЛІГАБізнесІнформ,що «нинішній Радбез недієздатний. Андрій Парубій далекий від розуміння ситуації,при всьому його патріотизмі і подвиги на Майдані. Якщо він проявив себе на Майдані ,то дайте людині Героя України,навіщо призначати на пост секретаря РНБО? Там повинен працювати потужний стратег,досвідчений координатор. У нас за вікном війна,а в РНБО керують цивільні особи,далекі від стратегії і розуміння організації оборони». Однак він загалом позитивно висловився щодо перестановки в керівництві Міноборони. А відтак наголосив,що російські імперіалісти спершу мали намір створити конфедерацію з центром у Москві. «Спочатку,до Майдану,російський сценарій був інший,- пояснив генерал. – Планувалося поетапне встановлення контролю над усією Україною – економічними,фінансовими,інформаційними методами. Цей сценарій не вдався остаточно ,хоча й почав реалізовуватися,особливо з грудня 2013-го. Але коли Майдан переміг Януковича,Росія відкрила карти і перейшла до силових дій. Путіна переконували,що в східних регіонах України у нього захмарний рейтинг,і тому мільйони українців піднімуться на підтримку Росії . Але цього не сталося навіть у Криму,і – я вас запевняю – для Путіна це стало сюрпризом». Маломуж спробував дати відповідь і на те,чому вже нова влада не відреагувала оперативно на кримські події з перших днів. «Коротко: нерозпорядливість,некомпетентність,незнання і невміння діяти в критичних ситуаціях,- констатував він. – На жаль,після Майдану в Україні сформувалося досить непрофесійний уряд. Особливо в сферах оборони і охорони порядку. Навіть якщо він і чесний… Наливайченко мав оцінити обстановку і запропонувати варіанти дій на випередження. СБУ не впоралося з першої ж загрозою національної безпеки і тероризмом». Екс-керівник зовнішньої розвідки не сумнівається,що президент Білорусі Лукашенко «до останнього буде займати стриману позицію ,балансувати. Воювати він не хоче,це очевидно. Але у випадку повномасштабного вторгнення,загрозу якого не можна виключати,Лукашенко нікуди не дінеться,і його армія встане пліч-о-пліч з російською». Висловлюючись про Правий сектор,Маломуж підкреслив: «У його структурі є різні сили і агенти впливу різних країн. Одні просто доповідають ситуацію всередині України своєму керівництву,інші – активно розпалюють обстановку… Всі вони давно перебувають у полі зору спецслужб,як українських,так і закордонних. Деякі завербовані,деякі перебувають на гачку правоохоронців,так як здійснювали кримінальні злочини,але свідомо не були покарані». Відтак він звернув увагу,що на Майдані «в моменти найбільш гострих зіткнень Правого сектора там не було… У Небесній Сотні переважна більшість – мирні громадяни,які не мають відношення ні до Правого сектору,ні до якоїсь партії».

Генерал також висловився з приводу таємності маршруту втечі Януковича з України. «А це взагалі не секрет. Київ – Харків – Донецьк – Крим – Росія. Спецслужбам були відомі всі точки зупинок Януковича ,і для його безпечного затримання були всі можливості. Особливо в Криму,- зізнався Маломуж. А після цього наголосив: – Чому Януковича не затримали ? Це велике питання». А наостанок наголосив: «Проблема в тому,що до влади після Майдану прийшли не нові люди,а ті,за ким тягнеться довгий шлейф відносин з різними політиками. А також тіньові зв`язки,залежності і домовленості».

«…щоб надалі фактично розчленувати нашу країну»

Заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар у коментарі Gordonua.com підкреслила: «Росія буде робити все можливе,щоб не допустити в Україні проведення президентських виборів. Ми вже чули заяви на найвищому рівні про те,що ці вибори не будуть визнані,про те,що в них хтось не зможе взяти участь. Все це ні що інше,як інсинуації,які демонструють спроби Росії зробити ситуацію в Україні неконтрольованою для того,щоб надалі фактично розчленувати нашу країну,чим росіяни і займаються,здійснюючи військову агресію». На її думку,для початку активної фази дестабілізації ситуації в Україні Росії потрібен привід. Крім того,розроблені найрізноманітніші схеми дестабілізації обстановки в Україні. «Їм потрібні причини для подальших агресивних дій по відношенню до України,мета яких – перешкодити нашому успішному європейському розвитку. Що стосується власне виборів,російською стороною будуть використовуватися найрізноманітніші схеми,починаючи з дискредитації кандидатів та експлуатації теми неучасті у виборах тих чи інших політичних сил. Сьогодні вже очевидно,що всі політичні партії зареєстровані,і цей закид не має під собою ніяких підстав»,- вважає Сюмар. Також варто,на думку експерта,очікувати найближчим часом активних проявів сепаратизму «в деяких регіонах на Сході та Півдні,проголошень якихось окремих республік і регіонів,рішень місцевих рад з ультиматумами на адресу Києва. Ці все розробки Москви зараз реалізуються не тільки проросійськи налаштованими політиками в Україні,але і безпосередньо російськими агентами».

«…запропонував світовому співтовариству такий собі новий Мюнхен»

На думку політолога та філософа Сергія Грабовського,Путін «дуже непогано за допомогою кваліфікованих консультантів вивчив історію нацизму і сьогодні свідомо копіює стратегію та конкретні дії Гітлера,щоб принизити західні демократії,позбиткуватися із немочі Заходу» (тут і далі посилаємося на «День»). Він нагадує,що «свої тоталітарні ідеологічні настанови Путін засвідчив ще на початку свого президентства,відновивши як гімн Росії сталінський гімн СРСР із ледь зміненим тим самим «гімнотворцем» Сергієм Михалковим текстом – і нічого. А між тим «у дівоцтві» це була пісня про партію більшовиків,«партію Леніна,партію Сталіна» з її планами світового панування». Аналітик констатує,що далі чинний російський лідер почав наполегливо впроваджувати не лише у масову свідомість росіян,а й у практику міждержавних відносин концепцію «співвітчизників» та їхнього захисту». Грабовський наголошує,що «ця концепція була практично повністю скопійована з відповідної нацистської концепції,на основі якої будувалася пропаганда НСДАП за кордоном та діяльність офіційного Берліну з приєднання цілої низки територій напередодні Другої світової війни». Експерт зауважує,що лютневий цьогорічний заколот у Криму – копія заколоту в Судетах у вересні 1938 року. А після того,як загарбання Криму стало фактом,«Путін запропонував світовому співтовариству такий собі «новий Мюнхен» – мовляв,нехай Україна визнає анексію Криму Росією,стає федеративною (як,до речі,Чехословаччина у 1938 році,що відкрило шлях до подальших анексій,і не тільки з боку Німеччини),конституційно фіксує нейтральний статус – їй тоді Росія гарантуватиме її нові кордони». Відтак він нагадує,що до анексії Судет Чехословаччина брала участь у так званій «Малій Антанті»,її військово-політичним союзником була Франція. Після Мюнхенської угоди вона на вимогу Німеччини стала нейтральною». Експерь також звертає увагу і на те,що паралельно з цими пропозиціями віце-спікер Держдуми Володимир Жириновський,тобто особа офіційна,«прозондував ситуацію зовсім в іншому плані,запропонувавши Польщі та Угорщині взяти участь у поділі України. Знову повторення ходів Гітлера: згадаймо,що ці держави 1938 та 1939 року за підтримки фюрера брали участь у поділах Чехословаччини». При цьому Путін намагався дещо вдосконалити досвід Адольфа Алойзовича,аби «навіть США втягнути у новий варіант Мюнхенської змови – мовляв,ми,великі держави,вирішимо без України всі головні питання її державного устрою та кордонів». Грабовський не приховує сумного здивування,згадуючи про настанову пані Меркель,що не можна порівнювати чинного президента РФ з одним із канцлерів Німеччини,кого фактично копіює «собиратель». «Цікаво,які ще кроки треба зробити Путіну,щоб на Заході,в тому числі і в Німеччині,не тільки інтелектуали,студенти чи журналісти,а й політики побачили нарешті свідоме копіювання ним Гітлера і збиткування з Заходу?» – ставить риторичне запитання аналітик.

Якими б гострими не виявлялися наші запитання щодо специфічної політики Заходу (як сучасної,так і попередньої),все одно найістотніші,найсуворіші мусимо адресати собі. Адже,як говорять і в приморських районах України (цього тижня їх ще не встигли здати),«порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих»). Іншими словами,окрім нас самих,ніхто не збирається заради нас «смертю смерть долати».
По-своєму,у багатьох ракурсах,у міру своїх можливостей намагалися сказати нам,хто є хто,і ЗМІ: «Путін і Тимошенко йдуть одним блоком» («Хвиля»),«Медведєв закликає заганяти росіян у Крим» («Обком»),«УПЦ КП може відмовитися від об`єднання з УПЦ МП» («Дзеркало тижня»),«Кримський розворот: лідери Меджлісу вирішили співпрацювати з «кремлівськими маріонетками» («Контракты»),«У разі війни з Україною 74% росіян підтримають керівництво РФ» («День»),«Inopressa. Цинічний поділ України: «Священний Грааль» Путіна» (NEWSru.ua),«Die Welt: Керівники великих німецьких концернів підтримали Путіна» (dw.de),«Путін не обмежиться Україною та пострається развалити Євросоюз – The Washington post» (УНІАН),«СБУ: Працівники ФСБ РФ брали участь у плануванні спецоперації на Майдані» (dt.ua)…

Безумовно,російські окупанти спробують знищити Україну. Інше питання,чи активізація цих намірів відбудеться через 3 – 5 днів,чи 9 або після 25 травня. Аби позбутися сумнівів,спробуймо почути принаймні головнокомандувача сил НАТО в Європі генерала Філіпа Брідлава («Reuters»),який стверджує,що РФ має «усе необхідне,щоб успішно вторгнутися в Україну,якщо таке рішення буде прийнято. Ми думаємо,що російські війська готові,і ми вважаємо,що вони можуть досягти своєї мети».

Звичайно ж,черговий апофеоз напруги з повторенням естафети втрат чергових регіонів країни може відбутися зовсім незабаром. Як зауважив секретар РНБО Андрій Парубій,«на кінець квітня планується обрання як паралельного органа влади президента південно-східної республіки під загальною концепцією того,що південний схід хоче в Росію». За його ж словами,активізація сепаратистських настроїв прогнозується на південному сході 1 і 9 травня.

Однак не відомо,чи вже доконаний факт,що все ж таки Путін і Гундяєв остаточно відмовилися зустріти Великдень-2014 у Києві? Про це навряд чи говоритимуть і нардепи,які (принаймні 250) виявляють готовність позасідати цього тижня. Вони,схоже,більше переймаються наслідками виборів,які 25 травня можуть не відбутися.

Тим часом,спробуймо ще почути попередження першого віце-Прем’єра,яке він оприлюднив для ЗМІ наприкінці минулого тижня. «Заспокоюватися нашому суспільству сьогодні немає ніяких підстав. За нашою інформацією,на початку травня,а це 9 і 1 травня,планується також ряд масових акцій,спрямованих на дестабілізацію ситуації в країні для того,щоб продовжувати акції Російської Федерації щодо України,не дати нам можливості стабілізувати ситуацію країні»,- нагадав Віталій Ярема. Відтак він навіть висловив думку про те,начебто Україна уже готова протистояти агресорам. Але якщо до цього часу окупантам фактично не чинився спротив,то чи не повториться такий же «подвиг» сьогодні та завтра?

Звісно ж,запитань наразі більше,ніж відповідей. Однак не відповісти на них навряд чи комусь із нас вдасться. Інше питання – наскільки успішно. І кожному зокрема,й усім разом. Будьмо!