Навряд чи Україна впадатиме у відчай з приводу того,що не вдасться спостерігати за клоунадою та п’єсами інших жанрів у політичному театрі,яким час від часу стає ВРУ. Тож до 6 вересня більшість нардепів розбудовуватиме Україну,швидше за все,за її межами. Хіба,можливо,не пошкодують своїх чи державних грошей,аби взяти учать в урочистому засідання з нагоди 25-річчя Незалежності.
 
Утім,як зазначив на сайті «Обозреватель» екс-депутат Микола Томенко,«парламент у нас теоретично є,він теоретично навіть працює. Але інтереси якої країни він представляє та інтереси якого народу він захищає – залишається загадкою!». До того ж,попри заяви впливових політиків,усе більше тенденцій переконують у вірогідності того,що Верховна Ради з кожним днем неухильно наближається до своєї «лебединої пісні» з перспективою дочасних виборів.
 
У цьому контексті,зважаючи на реалії та обіцянки соціологів щодо домінування екс-регіоналів (Опоблоку) та «Батьківщини»,Юрій Бойко навіть «блефонув»,заявивши (див. УНІАН),що «Опозиційний блок» готовий «здати 43 мандати,і нам потрібно ще 80 з копійками для того,щоб цей парламент перестав існувати,люди обрали новий склад парламенту». Відчуваючи політичну кон’юнктуру з цілком прогнозованими соціальними наслідками «реформаторського курсу» Уряду Гройсмана та стабільним курсом Кремля на руйнацію всіх українських державних інституцій та підриву довіри громадян до нинішньої вітчизняної політичної еліти,він вдається до пієтету: «Давайте будемо чесними перед виборцями,парламент не відбувся,давайте саморозпустимся,і хай люди обирають такий парламент,який потрібен для них».
 
Чи означає це матеріалізацію привиду реваншу? Однозначно відповісти наразі навряд чи хтось здатен (хай навіть це буде сам кум Путіна). Однак,зважаючи на те,що РФ фактично вступила у держдумівську виборчу кампанію,Кремлю («кабы чего не вышло»),щоб заспокоїти шовіністично зазомбований електорат,потрібна ще одна українська капітуляція. Тож процес розхитування ситуації в Україні,у рамках гібридної війни,може вже незабаром сягнути свого апогею.
 
Безсумнівно,для свого наступу Москва не гребуватиме й «церковним фронтом»,маючи вірне «воїнство в рясах»,яке не запідозриш у жодній проукраїнськості. На такі чи подібні думки цілком прозоро натякає заклик «молитвеника» Онуфрія до «мирного походу» на «мать городов русских». Хоча навряд чи все відбуватиметься так,як запрограмували московські господарі онуфріїв і павєлів: у самій УПЦ МП все-таки значна частина вірян і душпастирів усвідомлюють себе християнами-українцями,а не рабами лиховісної путіно-гундяєвської імперії зла. Та й українські силові структури,швидше за все,зуміють не допустити трагічної вакханалії.
 
Але так чи інакше,вірогідність загострення ситуації довкола України та всередині нашої держави тільки зростатиме. Це підтверджували й події тижня,що став надбанням історії.
 
«Тут стикаються дві стратегії»
 
Політолог,директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко зазначає (див.«ГОРДОН»): «Якщо населення незадоволене тим,що відбувається в країні,воно прагне зміни влади. Тут стикаються дві стратегії. Президент,генпрокурор і лідери коаліції заявляють,що перевибори приведуть країну до катастрофи. Це пов`язано з тим,що влада зосереджена в їхніх руках,і вони не хочуть її втрачати. А опозиція і населення наполягають на тому,що Україною повинні управляти інші люди. Населення знову може помилитися в своєму виборі,але за діючу владу вже не проголосує».
 
У той же час,він вважає,що для Президента України Петра Порошенка вигідніше було б провести вибори Глави держави найближчим часом.
 
«Розмови про дострокові вибори будуть завжди. Або про президентські,або про парламентські. Я б на місці Порошенка провів дострокові президентські вибори,поки у нього ще зберігаються шанси на перемогу. Зараз рейтинг у нього коливається в межах 10%,і якщо він ще опуститься,то другого терміну для чинного глави держави домогтися буде вкрай складно. Тому до виборів,думаю,готується не тільки опозиція,а й влада. Говорити про якісь конкретні терміни їх проведення поки що передчасно»,- підкреслив він.
 
Небоженко констатував,що «у всіх органів влади дуже погані рейтинги. Верховна Рада не показує ніяких результатів,щоб заручитися підтримкою населення. Оскільки влада сконцентрована у президента Порошенко,то всі перемоги і поразки Києва впливають на рейтинг саме цієї персони. Якщо говорити про Кабмін,то своєю незадовільною роботою він теж може наблизити проведення дострокових виборів».
 
«Стали на шлях звинувачень»
 
На переконання дипломата Богдана Яременка,екс-генконсула України у Стамбулі,голови «Майдану закордонних справ»,Польша змінила вектор політики щодо України. «Ми жили мирно (усі взаємні прощення і примирення,які ми пережили на усіх рівнях),і раптом в польському парламенті з`явилися сили,які просто наплювали на прогрес останніх десятиліть»,- констатує він (див.«Новое время»). А відтак резюмує: «Звичайно,у них немає ніяких намірів вести примирливий спокійний діалог з Україною,українським парламентом чи українським народом. Вони вже стали на шлях звинувачень,а сходити з нього – за це і спонсори грошей не дадуть,і перед виборцями обличчя втратиш».
 
Яременко вважає,що «більш-менш прийнятним способом реагування українського парламенту могла б бути організація серйозної наукової конференції щодо історичних проблем українсько-польських відносин. Зважений і спокійний аналіз істориків міг би за результатами конференції лягти в основу звернення до парламентів обох країни. І на основі думки та порад науковців можна було б пробувати шукати подальші кроки примирення чи розв`язання конфліктної ситуації,створеної Сенатом Польщі».
 
«З георгіївськими стрічками ідуть на Київ»
 
Кремль намагається дестабілізувати ситуацію в Україні,використавши священнослужителів і вірян Московського Патріархату. Про це йдеться в публікації Ростислава Демчука «Провокація ФСБ: 10 тис «паломників» з георгіївськими стрічками ідуть на Київ» у Фейсбуці. За його інформацією,«кількість учасників Хресної ходи адептів «Русского мира» на сьогодні становить понад 10 тисяч осіб,«паломники» вже підняли Георгіївські стрічки,прапори Російської імперії,портрети царя Миколи 2-го». Ростислав Демчук зазначає: «Не думаю,що у зв`язку з цим ГПУ,МВС і СБУ сидить склавши руки і нічого не робить для запобігання небезпечних рецидивів цієї гігантської провокації ФСБ та інших спецслужб Росії. Те,що за Хресною ходою стоять спецслужби Росії – не виникає сумніву. Бо на відміну від стабільно кострубатої,грубої,непрофесійної роботи ГПУ,МВС та СБУ,у цих людей все чудово організовано». Він констатує,що «харчі,вода,дощовики,парасолі,медичне забезпечення,автомобілі швидкої допомоги,реанімобілі,автомобілі підтримки,охорона – хлопці у камуфляжі і з раціями,хлопці у спортивних костюмах… Все це є і добре й злагоджено працює. «Паломники» вже підняли георгіївські стрічки,прапори Російської імперії,портрети царя Миколи 2-го». За версією Демчука,«добре поставлене й інформаційне забезпечення на тлі повної тиші про це майже у всіх центральних українських ЗМІ. Інформаційно-агітаційну кампанію Хресної ходи «заради миру,любові і молитви за Україну» очолює особистий спікер Кучми – В`ячеслав Піховшек. За його ж словами,кількість учасників Хресної ходи,які йдуть з усіх куточків України до Києва,вже налічують понад 10 тисяч осіб. До 27 липня число «паломників» зросте втричі».
 
«Не перша церковна спецоперація гібридної російської агресії»
 
У вигляді православної ходи,очевидно,в Україні проводиться спецоперація Кремля. Такі версії висловлюють аналітики,попереджаючи про справжню мету (див. публікацію «Хресна хода: чи вірою однією?» у виданні «День»). Зокрема Валентин Торба попередньо зазначає,що «митрополит Онуфрій,який торік примудрився показово не вшанувати українських воїнів у Верховній Раді,закликав із 9 липня усіх вірних Української православної церкви (Московського патріархату) взяти участь у так званій молитовній ході». А відтак він підкреслює,що «самому ж Московському патріархату давно варто пригадати його роль як у політичних спекуляціях всередині України (наприклад,освячення портретів Януковича та відверта агітація за проросійських кандидатів),так і про те,як певні його батюшки закликали ввести російські війська. І це вже не кажучи про факт перетворення Церкви на бізнес-структуру з армією фанатичних адептів,які бояться штрих-кодів на продуктах і сліпо агітують за «русский мир». Безумовно,йдеться не про всіх вірян Московського патріархату,але,приміром,чи не збирається Онуфрій відлучити від Церкви низку попів-сепаратистів на Донбасі та в Криму,прізвища і гіркі справи яких досить відомі? Яка позиція щодо цих конкретних представників своєї пастви у Онуфрія? Поки що нічого виразного від нього ніхто не почув».
 
А Олеся Дубовик свої роздуми-відгук на публікацію «Хресна хода: чи вірою однією?» в газеті «День» назвала «Всеукраїнський хресний хід за мир» чи «Крестно-звездный марш за «русский мир»?». Вона переконана,що наївно сподіватися на можливість успішної виховної роботи з організаторами дійства,оскільки «там же під кожною попівською рясою – феесбешник. І це вже не перша церковна спецоперація гібридної російської агресії проти України. Під виглядом мирного хресного ходу звичайних вірян приховано агресивний «крестно-звездный» марш необільшовицьких опричників,із серпами й молотами замість хрестів,за «воссоединение православных в пределах «русского мира»,оперезаного московським омофором і колоніальним кордоном».
 
На переконання Олесі Дубовик,«не толерувати треба тим московським опричникам у рясах,а спровадити їхній марш з України прямо на Москву. І відкрити людям правду,що РПЦ – християнсько-чекістська екстремістська організація,яка має філії в усіх монастирях і парафіях свого підпорядкування по всій Україні. Тож кому потрібна в Українській державі антиукраїнська підривна релігійно-військова структура з центром у Києво-Печерській лаврі? Тільки не народові. А тільки колоніальній адміністрації,яка зобов’язана тримати народ у страхові й покорі. Тобто всі «хрестно-звездные» марші планують у метрополії й спускають колоніальній адміністрації на виконання».
 
«…ідеологічно руйнуючи українську державність»
 
Волонтер Юрій Касьянов зазначає (див.«Газету по-українськи»),що «хресна хода на Київ – очевидна операція Кремля. І ще більш очевидний провал українських спецслужб,і всієї інформаційної політики уряду України». На його переконання,«ми втратили Крим,тому що всі роки фіктивної «незалежності» в Криму не проводилося української,національної політики. Ми втратили частину Донбасу,тому що влада не знайшла,що сказати жителям Сходу,одурманеним російською пропагандою».
 
Відтак волонтер Касьянов зауважує,що зараз «в Україні в умовах війни існує і активно діє П`ята колона з добре підготовлених агентів ФСБ,церковних агентів впливу,і десятків,а може й сотні тисяч людей,просочених великодержавною,шовіністичною,псевдоправославною московською ідеологією. Ці «віруючі» не вміють думати,не хочуть думати; налаштовані агресивно,і готові на все – «за віру,царя і отєчество». Москва використовує цих людей,їх почуття проти України. Кремль веде хитру,тонку гру,не литтям так катанням,не військовою силою,так ідеологічно руйнуючи українську державність,викорчовуючи острівці свободи і незалежності». А наостанок Касьянов висловлюється категорично: «СБУ – червона картка за профнепридатність. Це вам не контрабанду кришувати,не Лісника у власній квартирі завалити і не цинк із патронами у солдатів на передку відняти. Проґавити багатотисячний антиукраїнський марш – це точно зрада».
 
«Штайнмайєр і Олланд – два путінські агенти»
 
На переконання російського громадського діяча і політолога Андрія Піонтковського (див. «Обозреватель»),у Декларації після саміту НАТО всі речі названі своїми іменами: російська агресія,порушення міжнародного права. У ній – стурбованість «дестабілізацією і погіршенням умов безпеки в східній частині України» та заклик до Росії «припинити агресивні дії і використовувати її значний вплив на бойовиків,щоб забезпечити виконання ними зобов`язань в повному обсязі,зокрема забезпечити спостереження за режимом припинення вогню,здійснення заходів зміцнення довіри і роззброєння». У той же час,він вважає,що такі політки,як «Штайнмаєр і Олланд – це два путінські агенти,які чинять постійний тиск на Україну в прийнятті його плану по впровадженню в ракової пухлини України (так званих «ДНР» і «ЛНР»,- ред.) у тіло політичне».
 
Андрій Піонтковський вважає,що «конфлікт на Донбасі все-таки завершиться падінням путінського режиму. Поки Путін перебуває при владі,він не вилізе з Донбасу і не відмовиться від Криму. А владу він втратить тоді,коли всьому його оточенню і так званої еліти,буде ясно,що Захід не хоче мати ніяких справ з їх керівником. Існувати без Заходу вся ця еліта,яка тримає там всі свої статки,навчає дітей,користується їх медициною,не зможе. Відповідно,керівник,який не може здійснювати якісь робочі відносини з Заходом,буде непридатний». Він уточнює: «У цій заяві звучить чіткий посил путінському оточенню. Мовляв,хочете так званого мирного існування з Заходом і продовження своєї комфортного життя там – звільніться від цього маніяка. По суті,це основний сигнал,який декларація НАТО посилає кремлівським мешканцям. Україні ж вона посилає сигнал,що ми підтримуємо ваше розуміння мінського процесу,Росія винна у відсутності прогресу і ні в якому разі не піддавайтеся тиску Штайнмайера і Олланда,які хочуть змусити вас прийняти путінські умови і спокуситися ілюзією територіальної цілісності».
 
Піонтковський підкреслює,що «Донбас – це тимчасово окупована територія,і повну відповідальність за неї повинні нести окупаційні війська. Київ зараз має домагатися від західних союзників забезпечення лінії перемир`я і припинення вогню. Щоб Україна могла спокійно розвиватися поки без цих територій,які після падіння путінського режиму до неї повернуться».
 
«…до істотної дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні»
 
Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський не поділяє сподівань,начебто режим Путіна пославить тиск на Україну. «Агресор розуміє мову з позиції сили,а не умовлянь»,- резюмує він. Але,наголошує аналітик,Захід не готовий «до доведення такої конфронтації на рівень прямого військового зіткнення з ядерною державою» (тут і далі посилаємося на «Главред»). Водночас,констатує він,те,що «НАТО починає нарощувати свій потенціал і перетворюється в реальну силу,Путін знає і без саміту у Варшаві. Варшавський саміт підтвердив наявність солідарності всередині Альянсу,що для пана Путіна насправді могло стати сюрпризом. Перенести цього він не зможе і буде шукати «віддушину»,на кому б зірвати злість. Дуже боюся,що в ролі цієї «віддушини» Україна опиниться».
 
Вірогідність повернення України до кордонів 2013 року Сунгуровський називає «провокаційним питанням». Зокрема він наголошує,що,зокрема,повернення Криму в склад України – це питання,яке в основному залежить від Росії. «В України сьогодні немає ні військового,ні політичного,ні економічного потенціалу,який можна порівняти з Росією,- підкреслює він. – Тому в таких умовах повернення Криму можливе не раніше,ніж наступного 1954 року – тобто добровільна передача Криму до складу України,що можливо при зміні режиму в Росії. Але за цей час в Криму буде виховане нове покоління людей,на нових підручниках,на промиванні мізків через телескриньку,через роботу силових структур. Тому виникає питання – що і кого повертати? Якщо таку мету насправді ставити,то основний акцент повинен ставитися на підтримку культурних зв`язків і правової підтримки кримчан,лояльних до України».
 
Роздумуючи про ситуацію на Донбасі,Сунгуровський пояснює,що насправді «текст Мінського угоди писався в Кремлі,а не на Банковій. Оскільки в другому випадку це можна було б вважати здачею національних інтересів. При тому,що комплекс передбачених заходів взагалі то відповідає міжнародній практиці вирішення конфліктів,технологія їх імплементації веде до поглиблення конфлікту і внутрішньої дестабілізації країни-жертви,в даному випадку – України. Як правило,алгоритм вирішення конфліктів,напрацьований в процесі безлічі миротворчих місій,полягає в 1) припинення вогню і розведенні воюючих сторін,2) роззброєння,демобілізації і реінтеграції колишніх комбатантів,3) забезпечення безпеки на пост конфліктній території,4) запровадження зовнішнього управління над нею ,5) підготовці виборів і їх проведення і 6) власне,в переході до мирного співіснування. Залишається незрозумілим,чому лідери західних країн,які билися над тим,щоб цей алгоритм дотримувався практично у всіх конфліктах по всьому світу,так легко вирішили від нього відмовитися в умовах українського конфлікту».
 
На переконання експерта,«реалізація закладеного в Мінському протоколі алгоритму може привести до істотної дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні,аж до силових протестних акцій (зміна Конституції,особливий статус ОРДЛО,амністія бойовиків). Небезпека для України криється не тільки в кінцевих результатах реалізації Мінського протоколу,але і в самій технології його реалізації. Оскільки на проміжних етапах – тобто після передбачуваного проведення виборів,відмови від амністії,переслідування терористів – формально визнані «ЛНР» і «ДНР» можуть звернутися за військовою допомогою до Росії. У цьому випадку Росія отримує в руки важелі не тільки політичного,а й,власне,військового тиску,з більш широким використанням всіх можливостей своїх збройних сил». Він уточнює,що «особливо актуально це напередодні призначених на вересень цього року виборів до Держдуми. Причому небезпека застосування Росією військової сили може бути використана як шантаж,як спосіб примусу України,так і Заходу,піти на поступки з боязні розширення конфлікту».
 
Сунгуровський також наголошує,що «цілі Путіна з моменту приходу його до влади не змінювалися і полягають у зміцненні позицій Росії на світовій арені як супердержави,зміцненні домінуючої ролі в Європі,а також в тому,щоб залишити на орбіті свого впливу пострадянські держави». Прогнозуючи подальший розвиток ситуації,він зазначає: «Тому хоча б маленька,але обов`язково переможна війна потрібна російському режиму,як повітря. За нею не видно тих внутрішніх труднощів і тієї непроглядній брехні,в яку занурив Росію кремлівський режим… Не хочу засмучувати наших читачів,але в найближчі півроку-рік,якщо навіть не буде загострення конфлікту на Донбасі,тим більше,масштабної агресії,то серйозного поліпшення ситуації навряд чи можна очікувати».
 
«Воєнна загроза з боку Росії не зникне ніколи»
 
Росія може в будь-який момент розв’язати повномасштабну війну проти України. На цьому в статті «2017-й: далі буде…» (див. «Дзеркало тижня») наголошує директор Національного інституту стратегічних досліджень,радник Президента України,академік НАНУ Володимир Горбулін. Він також висловлюється про вірогідний розвиток ситуації в нашій державі. На переконання Володимира Горбуліна,«зараз Україна перебуває в точці біфуркації,або перед своєрідним «моментом істини» у нашому конфлікті з Росією». Він попереджає,що «сприйняття ситуації як «затишшя» криє в собі макронебезпеку. Насправді ми спостерігаємо лише зміну парадигми розгортання цього довгострокового конфлікту. Ба більше,формується тривожне відчуття «тиші перед бурею»,особливо зважаючи на ту активність,яку продовжує розгортати Росія на території «ДНР/ЛНР»,а також Криму (про який багато хто регулярно забуває). Перспектива масштабних бойових зіткнень увиразнюється на обрії дедалі чіткіше».
 
Директор Національного інституту стратегічних досліджень наголошує,що «велика війна»,до якої чимдалі наполегливіше готується і яку провокує Росія,цілком може стати реальністю». А відтак наголошує: «Ми повинні чітко розуміти,що для України воєнна загроза з боку Росії не зникне ніколи. Причому ймовірність зростання цієї загрози (і перехід її до активної фази) тим вища,чим менш успішною буде робота Росії з дестабілізації України іншими методами».
 
Підкреслюючи,що «у випадку прямої масштабної воєнної агресії Росії проти України наші шанси вистояти в ній мінімальні»,Горбулін зауважує: «Наше основне завдання – створити умови,щоб не допустити такої війни. Це включає в себе всі дії,спрямовані на послаблення РФ (дипломатичні,економічні,інформаційні),посилення нашого потенціалу стримування агресора (зокрема переозброєнням армії та політичною консолідацією суспільства) і зміну самого підходу до осмислення загроз,а також до реагування на них. Утім,багато тут залежить не тільки від нас,а й від наших європейських партнерів,які про свої відносини з РФ дедалі частіше висловлюються досить двозначно».
 
Він зазначає,що «концепція «Русского мира» де-факто перетворилася на відверто нацистську й шовіністичну»,вважає,що її «слід заборонити на міжнародному рівні – так само,як свого часу заборонили нацистську… Адже насправді,говорячи про практичне вираження концепції «Русского мира»,ми стикаємося зі справжнісіньким «православним ІДІЛом» – на Сході України діє (або діяли) відразу кілька різних «православних армій»,що творять такі безчинства,які навіть бойовикам ІДІЛу не спадали на думку».
 
На випадок радикалізації конфлікту,наголошує Горбулін,«ми повинні бути готові до різких,непопулярних,але конче потрібних кроків: до запровадження воєнного стану на всій території України й оголошення стану війни». Аналітик ще раз наголошує,що «Росія (якщо тільки не станеться чогось екстраординарного,що не вписується в загальний прогноз розвитку ситуації) буде нашим довгостроковим дестабілізуючим супутником,що постійно підводить нас до межі масштабної війни,за якою цілком може вибухнути й «велика війна». А відтак попереджає,що «в разі загострення військово-політичної ситуації ми можемо виявитися не просто беззахисними перед ворогом – наша недалекоглядність призведе до найтяжчих наслідків для країни. І до нових людських жертв. А це те,чого ми собі дозволити просто не можемо».
 
Звісно ж,прогноз подальшого розвитку ситуації – справа невдячна. Та,з іншого боку,наскільки б ретельно не планувалося путіно-гундяєвським «Русским миром» та контрольованими Кремлем європейськими ура-шовіністами (зокрема – і в Польщі) пекло для нашого народу та для нашої держави,цього сповна не вдасться втілити.
 
Хоча те,що період тимчасового «затишшя» (насправді таким воно і не було – ворог на Донбасі продовжував убивати наших співвітчизників) закінчується,- аксіома. Не варто плекати жодної ілюзії,що Москва відмовиться від «последнего и решительного»,вибравши для цього період,коли українська владна еліта спробує скористатися правом на відпочинок у вигляді чергових відпусток.
 
На вірогідності нових суворих викликів,які зумовлені реалізацією давнього імперського курсу на «обустройство Украины»,фактором роз’єднаної Європи,заграванням Заходу з Москвою,складною соціальною ситуацією в Україні,наголошували й ЗМІ: «Україна і Польща. Небезпечні ігрища навколо трагедії двох народів» («Радіо Свобода»),«План «Б» («День»),«У Кремлі повідомили результати розмови Путіна,Меркель і Олланда» («Тиждень»),«Балканські фантоми над Україною та Польщею» («ЛБ»),«26 липня в Києві можливі масові провокації від Кремля – Парубій» («Ліга»),«Хто йде і яка мета хресної ходи» («Обозреватель»),«Депутати не планують працювати все літо – Найєм» («Газета по-українськи»),«Сорос назвав Україну найбільшим активом Євросоюзу» («Подробности»),«Все буде простіше: Петренко пояснив,як буде працювати судова система в Україні» («Обозреватель»),«Опоблок» погрожує скласти мандати,щоб ВР розпустили» (УНІАН),«Ситуація на сході України стала гіршою,- ООН» («Еспресо»),«Інфляція смерті» («УП»)…
 
На «екваторі» літа-2016 стало зрозуміло,що «липневі заготовки» спрацюють і в близькій,і в далекій перспективі. Наяву «парад парадоксів»: Європа,що «захлинається» від міграційних потоків; НАТО,яке хоче діалогу з Росією й готове захистити країни Балтії та Польщі від ймовірної агресії аж…чотирма батальйонами. А ще ж – подальше наростання імперських амбіцій Кремля й активізація його п’ятої колони в ЄС; еверести українофобії – на радість Москві – у Варшаві; вірогідність нових геополітичних союзів з контексті «перерозподілу світу»…
 
Тим часом,доки українські політики «міряють» рейтингами довіри,суспільство все відчутніше піддається наслідками «епідемії» недовіри до владних інституцій,апатії. А це – благодатний ґрунт для чергових «рятівників»,імена яких пройшли перевірку в Кремлі.
 
Але,всупереч усім потугам,Український шлях продовжується. Попереду – нові суворі випробування. Як і неминучість нашої спільної перемоги. Адже Україна – Богом бережена. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ