На фоні де-факто вже трирічної війни, яку в буквальному розумінні веде Росія проти України, світ поступово починає занурюватися в прірву нестабільності, непередбачуваності. Наяву – чергове «велике переселення» народів; тероризм без кордонів; Європа, яка «задихається» від біженців і реанімує прагнення «відгороджуватися» за національними ознаками (хвиля квазінаціоналізму); корейська «вибухонебезпечна суміш»; поділ світу на сфери впливу між головними геополітичними гравцями… У контексті останнього фактора – і минуло тижневий американський сигнал для РФ, яка фактично утримує своїми ЗС режим Асада в Сирії: 59 крилатих ракет «Томагавк» стерли з лиця землі авіабазу під приводом відповіді на хіматаку проти мирного населення. Після цього, очевидно, темп розвитку подій доведеться характеризувати призабутим терміном «прискорення».
 
У контексті майже апокаліптичних тенденцій (згадаймо й терористичні акти в РФ, які, не виключено, може організовувати проти своїх же громадян сам Кремль для нагнітання шовіністичної імперської істерії – як було перед початком війни проти Чечні-Ічкерії) Україна отримала оптимістичну візію. Минулого тижня Європейський парламент на пленарному засіданні в Страсбурзі проголосував за введення безвізового режиму для громадян України в країнах Євросоюзу. За відповідне рішення проголосували 521 депутата ЄП з 647. Проти були 75 осіб, а утрималися – 36. Згідно зі встановленими процедурами, після голосування в Європарламенті документ повинна формально затвердити Рада Євросоюзу на рівні міністрів. Законодавчі зміни будуть опубліковані в Офіційному журналі Євросоюзу після того, як їх підпишуть президент Європарламенту, а також відповідний представник країни-голови Ради Євросоюзу (Мальта). Рішення вступить в силу через 21 день після публікації. Орієнтовно, за сприятливих обставин, – вже в другій половині червня. Тож українські громадяни, які є власниками біометричних паспортів, зможуть подорожувати до країн ЄС на 90 днів у період кожних 180 днів. Водночас українці зможуть їздити без віз до чотирьох країн, що не належать до ЄС, проте є членами Шенгенської зони – Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії.
 
До оптимістичних факторів можна віднести й надання МВФ чергового траншу. Але самі умови з боку Міжнародного валютного фонду для продовження співпраці (зокрема – «запуск» ринку землі) та перспектива «боргової ями» стали каталізатором гострого внутріполітичного протистояння в Україні. За умов фактичної війни, масштаби якої нарощує РФ, наша держава може опинися перед трагідраматичним вибором з песимістичною перспективою «розіграшу української карти» головними геополітичними гравцями з використанням послуг сусідніх країн (Польщі, Угорщини, Румунії).
 
Але український політикум давно втратив право на повторення фатальних помилок минулого. Про цю аксіому вкотре нагадували й події та тенденції тижня, що став надбанням історії.
 
«Час прокинутися!»
«Немає сумніву: зараз важкі часи. Ми все ще шукаємо відповіді на низку складних викликів. Звісно, усі проблеми не вирішити відразу. Проте, ми знаємо, яка сила перетворює їх на зброю. Криза в Європі є боротьбою двох протилежних ідей Європи: свободи та тиранії. І лише одна з цих ідей в результаті отримає перевагу», – зазначив Президент України Петро Порошенко у своїй промові під час 10-го Київського форуму «Старі конфлікти та нові динаміки: стратегії для світу, що змінюється» (див. офіційне інтернет-представництво Глави Української держави).
 
Він нагадав, що Тімоті Снайдер, написавши у 2015 році статтю «Межа Європи, Кінець Європи», пішов далеко в історію, щоб зрозуміти відмінність між Україною і Росією, суть якого полягає в постійному протистоянні українського універсалізму та російського провінціалізму – свободи та тиранії. «Українці завжди дивилися на світ крізь призму універсальних ідей визволення, свободи, поваги до людської гідності та верховенства права, – підкреслив Петро Порошенко. – Ми так робимо і сьогодні. Ось яким ми бачимо наше майбутнє – європейським. І в цьому відмінність між Україною та Росією. Росія шукає своє майбутнє в імперіалістичному минулому».
 
Роздумуючи про реалі та тенденції, Президент України нагадав, що зараз «російські олігархічні «Невідомі батьки» докладають усіх зусиль для створення альянсу з євроскептиками та націоналістами. Кремль готується до президентських виборів у 2018 році. Стає більш агресивним, щоб приховати свою слабкість». На його переконання, «Росія продовжує дотримуватися абсолютно неконструктивної позиції. Її ключове завдання – дестабілізувати Україну. Вона активізує репресії в Криму, щоб змусити мовчати дисидентів. Москва брутально спробувала зіштовхнути Польщу з Україною. Вона почала з підпалу українського прапора та вандалізму над українським пам‘ятником у Польщі. Пізніше такий же ж цинічний сценарій був повторений в Україні. Але дружба та партнерство між нашими державами є значно стійкішими».
 
Петро Порошенко зазначив: «Росія продовжує мілітаризацію та грає м’язами, намагаючись відволікти увагу від своїх власних внутрішніх проблем. Саме тому Росія і надалі продовжуватиме продукувати безпековий вакуум в Європі… Росія демонструє, що є агресором, який стає все більш неконтрольованим. І було б помилкою сподіватися, що агресор продемонструє добру волю. Цей агресор ані схильний до співпраці, ані передбачуваний». Він переконаний, що «шлях до покращення відносин з Москвою, чи то Заходу в цілому, чи то США або ЄС зокрема, пролягає через Київ. І обхідного шляху не існує! Ми маємо це чітко розуміти, замість того, щоб очікувати на добру волю Росії».
 
Петро Порошенко закликав: «Час прокинутися! Чим більш нерішучими ми є сьогодні, тим більше викликів отримаємо завтра. Маємо обрати проактивний підхід замість того, щоб реагувати на чергові провокаційні кроки Москви. Росія вже розвіяла ілюзії про свою добру волю… Захід має усвідомити, що сьогодні безпека України – це безпека Європи і, якщо ширше, безпека Трансатлантичної спільноти». Сьогодні, наголосив він, « наше протистояння є боротьбою не лише за українську незалежність, але й за майбутнє Вільного Світу… Якщо програє Україна, програє і демократія».
 
«Це тільки початок …»
Зазначаючи, що Росія використовує не тільки своїх військових, але й впроваджує гібридні матерії пропаганди та застосовує різні технології у власній агресії, аналітик Роман Реведжук наголошує (див. «Детектор медіа»): «Ми це бачимо на власному прикладі, тому не потрібно недооцінювати роботу спецслужб та інформаційну політику». Відтак він пояснює, які проекти активно втілюються РФ в Україні. За інформацією аналітика, «1. «Яндекс Таксі» – збір контактів, для того, щоб використовувати їх задля інформаційної розсилки.2. Соціальні мережі, через які ведеться масова пропаганда. Наприклад, гра «Синій кит», яка призвела до масових суїцидів дітей, також була впроваджена через соціальну мережу «Вконтакте». 3. Прихована форма пропаганди через цитати «великих» людей, пишуть їх фахівці «ідей русского міра» російською мовою. А вони працюють на підсвідомому рівні глядачів».
 
На переконання Реведжука, «зараз Росія готує тактичний зовнішній конфлікт, який може бути зав’язаний через ведення фальшивої пропаганди РФ на території Польщі. Все базується на тому ж націонал-патріотизмі, але вже використовується шовіністський трюк: «бандерівці, націоналісти» тільки в збоченій формі, він подається ніби з боку поляків (Волинська різня, Територіальні запити, борги Українців перед Польщею) і т.д.».
 
У цьому контексті, вважає він, «рішення Польщі про тимчасове закриття дипломатичних установ було абсолютно емоційним та безглуздим. Люди не отримують віз, Польща недоотримає звиклу порцію заробітчан на полуничний сезон, відповідно, українські заробітчани привезуть менше зароблених грошей в Україну. Маю припущення, що це тільки початок провокацій. Польща прекрасно розуміє, з ким маємо справу. Тому в цей час ми повинні не емоційно приймати рішення, а виважено, обдумувати всі кроки та залучати в інформаційне середовище авторитетів громадськості, котрі в напрямку народної дипломатії будуть працювати з населенням, гаситимуть вогонь зла та сіятимуть зерно любові. Механізм інформаційної народної дипломатії повинен бути задіяний по обидві сторони, щоб працювати на випередження. В Україні сьогодні й без того проблем вистачає, і Польщі поводитись як наляканому дитинчаті – не личить». Загалом, переконаний експерт, «зараз розпалити конфлікт проти України з боку Європи – це питання життя і смерті для Р
 
«…після звіту уряду»
На переконання Голови Комітету економістів України Андрія Новака (див. УНІАН), «співпраця з МВФ для нашої країни – це лише один із каналів принципової політичної підтримки України як держави, яка сьогодні, по суті, реально стримує російську агресію, не пускаючи її далі – в Європу». Він зауважує, що певна затримка у співпраці з МВФ, яку ми спостерігали, пояснюється лише внутрішніми політичними проблемами в нашій країні (гучна справа з затриманням і позбавленням посади керівника Державної фіскальної служби України, порушення кримінальні справи проти керівництва Національного банку України тощо).
 
«Для України важливим є не стільки цей 1 мільярд доларів траншу від МВФ (особливої погоди він нам зараз не зробить), скільки принциповий факт продовження співпраці з Фондом, – пояснює аналітик. – Тому що саме на нього орієнтуються інші міжнародні гравці. Так, наприклад, після 1 мільярду доларів від МВФ буде надана попередньо узгоджена сума від Єврокомісії – 600 мільйонів євро. Далі можна розраховувати ще на 1 мільярд доларів урядових гарантій від Сполучених Штатів Америки. Далі також продовжиться співпраця з іншими нашими партнерами, зокрема, буде розблоковано фінансування, яке наприкінці минулого року заблокував Світовий банк, і ця кредитна лінія продовжиться. Тобто, наші міжнародні партнери, побачивши, що МВФ надав транш, продовжать далі співпрацювати з Україною».
 
Новак зазначає, що, як правило, всі транші МВФ надходять на рахунок НБУ, а практично ці кошти використовуються для макроекономічної стабілізації. Один напрямок – це поповнення золотовалютних резервів Національного банку. Другий – розв’язання найгостріших бюджетних проблем уряду. А відтак резюмує: «Тому й зараз не варто особливо себе заспокоювати, що транш МВФ надійшов, і гривня стабілізується або, тим більше, почне зміцнюватися». Він пропонує «подивитися на практику останніх трьох років», коли (після цього) «на жаль, у нас не було зв’язку між наданням траншу і стабілізацією курсу гривні. Транші надходили, а гривня продовжувала девальвувати. Тому й зараз не варто особливо себе заспокоювати, що транш МВФ надійшов, і гривня стабілізується або, тим більше, почне зміцнюватися. Це навряд чи станеться».
 
Андрій Новак спробував відповісти на запитання, чи можуть і надалі бути паузи у співпраці з Фондом. На його думку, «зараз МВФ буде чекати внутрішньополітичного рішення парламенту після звіту уряду, який має відбутися наступного тижня. Фонду потрібно зрозуміти, з ким він має справу – з чинним урядом, або ж цей уряд буде відправлений у відставку і почне формуватися інший. Тож, як мінімум, у МВФ чекатимуть наслідків річного звіту уряду у парламенті».
 
«…за черговий транш МВФ розпродавати безцінну українську землю»
«Не так давно був у єдиному музеї Липинського на Волині, думав потраплю на могилу – з’ясувалось, ніхто не знає, де вона. У 70-х роках місцевий п’яничка за пляшку самогону втрамбував могилу бульдозером. Страшно уявити, що такі речі могли відбуватись. Однак тоді, слухаючи історії директора музею – я думав: іще страшніше, що уже в Незалежній Україні ми так і не спромоглися усвідомити помилок, які привели до втрати української державності, до знищення чи виселення в Сибір справжніх господарів, до масових репресій, до Голодомору врешті-решт», – пише політик та економіст Віталій Скоцик (див. «Лівий берег»). А відтак радить «нашим урядовцям і політикам почитати головну працю Липинського – «Листи до братів-хліборобів». Там є не лише важливі ідеї для аграрної реформи, а й фундамент для будівництва нашої держави».
 
Він нагадує, що В`ячеслав Липинський (1882-1931) «був етнічним поляком. Але став духовним українцем і присвятив життя творенню української держави. Багато в чому випередив свій час. Коли Україна отримала невелике вікно можливостей наприкінці Першої світової війни, він був одним із перших і найбільш послідовних прибічників її незалежності. І виступав за об’єднання всіх народів, що живуть в Україні, в одну політичну націю». Скоцик зазначає, що у час великого хаосу (період визвольних змагань 1917-1921 років) Липинський, можливо, був єдиним, хто розумів, що земельне питання є ключовим для виживання України, тому й закликав: «Не руйнуйте земельної підстави, без якої нема й не може бути Української Держави, нема й не може бути Української Нації». Але, констатує аналітик, «головна опора новонародженої держави – селянство – врешті піддалася на примітивну агітацію більшовиків. У підсумку – крах України і нове закріпачення селян, у яких землю відібрали в процесі колективізації».
 
На думку Скоцика, «коли сьогодні наша влада, прикриваючись вимогами МВФ, намагається поспіхом відкрити ринок землі, вона робить ті самі помилки, яких сто років тому припустилися її попередники. Бо без цивілізованої реформи землю буде втрачено, а довіра народу до держави зникне остаточно».
 
Він закликає почути і слова із трактату «Листи до братів-хліборобів»: «В цілім світі йде тепер боротьба не на життя, а на смерть двох законів: закону землі й закону капіталу. Це боротьба двох непримиримих світоглядів. Людини, як голови власного сільського господарства – й людини, як члена анонімного акційного товариства; хлібороба – й біржового игреця». Скоцик нагадує, що хоч «це сказано століття тому, але сказано і про наш час, коли великий капітал хоче узурпувати українську землю, як уже узурпував промисловість». На його думку, українці досі не усвідомили послань Липинського. «Якби наші політики знали історію, Україна б не дійшла до такого зубожіння. Якби знали, не ходили би з простягнутою рукою по світу, ладні за черговий транш МВФ розпродавати безцінну українську землю», – підкреслює Скоцик.
 
«…тільки з допомогою США»
Роздумуючи про перспективу врегулювання ситуації в Україні, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні Ян Пєкло констатує (див. LB.ua): «На жаль, «мінський формат» вже просто не працює. І ми не знаємо, що думає Путін про подальші дії на Сході Україні. Ми думаємо, що, скоріше за все, це буде агресивний підхід. Правда, не знаємо, який: чи включення «ЛНР» і «ДНР» до Росії, чи визнання їх як Осетії і Абхазії. Але все одно це тест для Дональда Трампа і нової адміністрації Білого дому у Вашингтоні».
 
Він також висловився щодо доцільності включення США в новий або в старий, «мінський формат». Посол підкреслив: «Ми не знаємо, як це можна зробити. Але як каже наш міністр Вітольд Ващіковський всі конфлікти в Європі – і Перша світова війна, і Друга світова війна, і війна в колишній Югославії – все можна було вирішити тільки з допомогою США. На жаль, іншого виходу нема».
 
Не оминув Пєкло і проблеми безвізового режиму для України. «По-перше, дуже соромно, що Україна ще не отримала безвізовий режим. Всі критерії для цього виконано. Я думаю, що це просто політичний скандал. Це показує, що ЄС не працює так, як треба, в них якісь внутрішні справи, – наголосив він. – Скажімо чесно, Нідерланди зробили з цього проблему. Вони спланували референдум і спробували завадити цьому процесу». На думку пана посла, «якщо Україна не отримає безвізового режиму, наприклад, через позицію Франції – то це буде просто скандал. І позиція Польщі та інших країн ЄС полягає в тому, що Україні безвізовий режим треба дати. Грузія от вже отримала безвізовий режим! А ви, українці, які найбільшу ціну платили за так звані європейські цінності… Ні, це просто неможливо, щоб ви не отримали безвіз! Я думаю, що процес пішов і що буде рішення. І вже в червні ви будете їздити в Європу без шенгенських віз».
 
Дипломат прокоментував і факти зростання антиукраїнських настроїв у Польщі. «У нас в Польщі теж переживають через них. Бо в країні мільйон українських громадян, які приїжджають заробити гроші, навчатись чи інвестувати. І це дуже добре для Польщі, а також дуже добре для України. Вони мирно живуть в Польщі. І нам треба про це думати», – підкреслив він. На думку посла Польщі в Україні, антиукраїнські марші організовують «маргінальні групи. Так само як у вас «корисні ідіоти» працюють, так і у нас. Як у вас працює російська агентура, так і у нас також працює російська агентура. На жаль». Пекло зазначає, що треба боротися як з антиукраїнськими, так і антипольськими настроями. «Це потрібно робити спільно. По-перше, можна наприклад створити групу польсько-українських журналістів, які могли б розслідувати приклади таких провокацій і потім готувати статті для польських і українських ЗМІ. І такі проекти мають бути двосторонніми», – резюмував він. .
 
«Змови за спиною об’єкта переговорів…»
Україна може стати жертвою змови геополітичних гравців. На цьому наголошує (див. «Український тиждень») аналітик Ігор Лосєв і попереджає про те, що запрограмовані кілька варіантів оборудок з «неминучими важкими наслідками для нашої державності». Відтак він наголошує: «Побоювання українських експертів можна зрозуміти, адже змови за спиною об’єкта переговорів є прикрою особливістю реальної політики. Отже, так цілком могло статись і в цьому випадку. Жодних міжнародно-правових запобіжників тут не існує, крім добрих побажань та пропагандистських гасел. Тим більше у світі, де все вирішують сила й готовність її застосувати… Та й у нинішній демократичній Європі вистачає Даладьє і Чемберленів, які хочуть забезпечити її жителям мир чужим коштом. І славетне місто Мюнхен нікуди не поділося».
 
Попередньо аналітик нагадує про найпоширеніший варіант – «передачу України в зону впливу Москви» (чого наразі, після березневої зустрічі Дональда Трампа й Анґели Меркель, не трапилося). Він також констатує, що «у всіх угодах такого ґатунку є одна ланка, без якої справи не буде або ж вона піде інакше, ніж планували організатори. Досвід ХХ століття показує, що в подібних дипломатичних (і не зовсім) змовах обов’язковою є співучасть жертви, формальна чи фактична. Без неї вони перетворюються на скандал. А той може покликати до життя нові обставини й поплутати карти учасникам».
 
При цьому Лосєв акцентує увагу на недопустимості повторення в Україні «традицій» Мюнхенської змови 1938 року між Німеччиною, Італією, Францією та Великою Британією, яка «виявилася такою вдалою, швидкою і загалом майже безпроблемною для учасників, бо жертва – Чехословаччина – практично не пручалася. Чехословаки змирилися з нав’язаною їм долею. Понад те, коли німці не зупинилися на Судетській області, а рушили далі, постмюнхенський геть деморалізований президент Чехословаччини Еміль Гаха на вимогу Третього Рейху формально дозволив Вермахту ввійти до Праги».
 
«Можна вважати перемогою України»
Вже в червні цього року безвізового режим для України запрацює, оскільки за це рішення проголосував 521 європарламентар. Хто від цього виграв і хто програв? Своїми думка поділився Петро Кралюк – філософ, письменник, публіцист, доктор філософії, професор, заслужений діяч науки і техніки України, перший проректор Національного університету «Острозька академія» (див.«Радіо Свобода»). Серед тих, хто у програші, – передовсім, на його думку, «керівництво нинішньої Росії. Воно чимало зробило для того, щоб зупинити євроінтеграцію України… Виявилося, що «клуб любителів Путіна» в Європарламенті не такий і великий – лише 75 депутатів голосували «проти». Це голосування можна вважати своєрідним референдумом. Парламентарі Євросоюзу продемонстрували, що вони підтримують Україну». На переконання професора, «натомість український безвіз показує, що Україна не така вже й пропаща».
 
Втратять на безвізі, наголошує аналітик, і наші західні партнери, «оскільки консульства держав Євросоюзу й візові центри заробляли (і не такі малі!) гроші на оформленні віз».
 
Натомість у числі переможців, зазначає Кралюк, – українська влада, оскільки «безвіз для неї – це виконання однієї з головних євроінтеграційних обіцянок. Правда, залишається ще справу довести до завершення. Для початку провести інформаційну кампанію, аби цю подію не подавали як «зраду» – а саме це робить російська пропаганда та її агентура в Україні. Тут одним зверненням Петра Порошенка не обійтися. Варто через мас-медіа чітко пояснити, що означає безвізовий режим, як отримати біометричний паспорт, як із цим паспортом пересікати кордон».
 
При цьому, констатує він, «безвіз, звісно, «підніме ціну» українського паспорта. Це не означає, що українці, які мають паспорти країн Євросоюзу, відмовляться від них. Адже «євросоюзівський паспорт» дає більше прав, зокрема в плані працевлаштування, ніж «безвізовий» паспорт український. І все ж у багатьох людей зникне потреба виробляти собі паспорти інших держав». Петро Кралюк наголошує: «Зростання ціни українського паспорта може змусити замислитися тих жителів окупованих територій Криму й Донбасу, які підтримують «русский мир». Український паспорт тепер дає їм можливість змінити цей «мир» на світ європейський». Загалом, на його думку, «безвіз можна вважати перемогою України. Він піднімає її престиж. І дає певний шанс. Залишається лише цим шансом розумно скористатися».
 
Безумовно, «строкатий» український політикум далеко не одностайний в оцінці майбутнього безвізу. Скажімо, народний депутат від «Опозиційного блоку» Олександр Вілкул назвав у соцмережі безвізовий режим для України «фетишем». З цього приводу навіть колоритно відреагував коментарем у Fаcebook мер Дніпра Борис Філатов, назвавши нардепа «просто твариною. З покаліченою психікою».
 
Тим часом, поки вітчизняні політики чубляться навіть з приводу беззаперечного українського успіху, наші спортсмени під завісу минулого тижня подарували дивовижне, феноменальне відчуття перемоги. Відразу три українські боксери (Олександр Гвоздик, Василь Ломаченко і Василь Усик) стали головними героями вечора боксу в передмісті столиці США Вашингтона – Меріленді. «Український бокс наступає на вершини профі-рингу», – резюмував спортивний аналітик Кирило Стадніченко.
 
Тож вітчизняним політикам є в кого вчитися, як тримати удар. Тим паче, що попереду – не просто бої, а продовження доленосної битви за Україну та її прийдешнє. На цьому в міру своїх можливостей акцентували увагу і ЗМІ: «Перемир`я не буде: Путін може готувати на Донбасі криваву провокацію» («Апостроф»), «Freedom House: Україна прогресує на шляху демократії» («Радіо Свобода»), «МВФ: Україна не може дозволити собі затримувати всеосяжну пенсійну реформу» (УНН), «Україна та Канада підписали домовленість про оборонну співпрацю» («День»), «Між Трампом і Путіним намагалися створити таємний канал зв`язку – WP» («УТ»), «Капітан корабля, який тоне…» («Апостроф»), «Україна наша, феодальна!..» («Обозреватель»), «Росія призупинила дію меморандуму з США щодо уникнення інцидентів у Сирії» («Тиждень»), «Якщо Путіну вдасться захопити Україну, то вона не буде останньою – Полторак» («Укріноформ»), «П’ятдесят дев’ять «Томагавків»: шлях до миру чи війни?» («ЛБ»)…
 
Останній передвеликодній тиждень має достатньо шансів нагадати і про українську хресну дорогу. Не тільки у контексті минувшини, але й у рамках нинішніх реалій. У тому числі – внаслідок загострення внутрішньої соціально-політичної ситуації (тут і перспектива чергового «накручування» цін у вигляді реформування газової галузі, і протистояння щодо земельного питання, й інформаційні викиди щодо діяльності НБУ та його шефині, й небезпечні відцентрові тенденції, що демонструють регіональні еліти, і т. д.). Та найбільш небезпечний виклик з усіма можливими наслідками – утому, що, як зауважив у «Лівому березі» народний депутат Ігор Гринів, «народ нікому не довіряє. Такого в Україні ще не було».
 
До того ж активізація російських бойовиків на Донбасі може стати «преамбулою» до ймовірних масштабних наступальних дій. Агресія з волі кремлівського диктатора Володимира Путіна має шанс активізуватися через невдачі з хімічною атакою в Сирії і показовий «ляпас» від Дональда Трампа. Про це попереджає в ефірі каналу «24» військовий експерт Олег Жданов. На його думку, Путін захоче відігратися на Донбасі, збільшивши кількість обстрілів, щоб все-таки змусити Україну приймати політичні рішення, які принесуть вигоду в першу чергу Росії. Тобто, «царю», який за найкоротші терміни встиг програти двічі, потрібно хоч десь стати тріумфатором та консолідувати свою, заражену вірусом імперського шовінізму, націю.
 
На думку Віктора Ющенка, третього всенародного обраного Президента України (посилаємося на «HARD з Влащенко» телеканалу ZIK), «щоб ситуація в Україні, принаймні, почала змінюватися, потрібно нарешті все назвати своїми іменами. Адже те, що відбувається на Сході країни – це, звісно, не АТО, і навіть не просто війна, а національно-визвольна війна, а, зокрема, 24-та війна України з Росією». Будьмо!
 
Автор публікації Віктор ВЕРБИЧ