Зазначаючи,що Росія звинувачує Україну та її владу в тероризмі,Євген Магада підкреслює: «Крим у цьому випадку був обраний не випадково,адже таким чином Росія намагається легітимізувати свою владу на півострові.
 
Обливання брудом – це нормальна практика Кремля. Росіяни настільки звикли до цього,що забули,що Крим став фактично військовою базою,і говорити про напад на туристичний курорт – це смішно». На його думку,«це не має дивувати,оскільки Росія не виконала своїх зобов’язань за Мінськими угодами і виконати їх наміру не має. Тому сьогодні ключовим завданням Путіна є перекидання на Україну відповідальності за провал мирних переговорів щодо конфлікту на Донбасі. Нагадаю,що логіка,якою керувався російський істеблішмент,зводиться до переконання,що в Україні Росія змагається зі Заходом,отже,відповідний сигнал Москви мали б прийняти у Вашингтоні,Брюсселі та Берліні».
 
Політолог,нагадуючи,що Київ і Москва публічно погрожують одне одному розривом дипломатичних відносин,припускає: «В разі реалізації такого сценарію багато громадян України,котрі нині працюють в Росії,будуть частково депортовані або частково будуть змушені долучитися до сепаратистів. Кремль сподівається використовувати їх як чинник дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні».
 
На його думку,«сценарій військового вторгнення на територію України наразі є значно менш правдоподібним,ніж спроби ззовні дестабілізувати ситуацію над Дніпром. Українські збройні сили помітно розрослися й зміцніли – якісно та кількісно – порівняно з 2014 роком. На сьогодні вони краще оснащені і готові дати відсіч агресору. А чи російське суспільство готове заплатити ціну у вигляді великого числа людських життів для реалізації путінських амбіцій? Нині це питання риторичне. Окрім того,атака України призведе щонайменше до запровадження проти Росії додаткових санкцій. А цього Москва не може собі дозволити».
 
Загалом же,резюмує Магда,«плани Кремля видаються доволі зрозумілими – російська сторона прагне максимально дискредитувати Україну,а потім внаслідок залаштункових перемовин зі західними політиками знову втягнути її у свою сферу впливу. Донбас та Крим у цьому випадку є лише інструментами для досягнення цієї мети. Залишається сподіватися,що політики на Заході добре вивчили урок,який витікав з спроб уласкавити агресора напередодні Другої світової війни,і не скрутять свого батога в намаганні повернутися до тактики відносин з Росією business as usual».