Відлуння тижня (11.02 – 18.02)

Судові процеси, що відбувалися минулого тижня, навіть до певної міри переключили увагу частини українського суспільства з виборчої проблематики. Хоча, звісно, інтереси провідних  гравців (хай опосередковано) можна було побачити і під час розгляду Шевченківським  районним судом  столиці справи щодо причетності очільника Херсонської обласної ради Владислава Мангера (а донедавна – й голови обласної організації ВО «Батьківщина») до вбивства активістки Катерини Гандзюк.  Так само, як і в ситуації з відстороненням від виконання обов’язків  міністром охорони здоров’я України Уляною Супрун. Якщо у першому випадку повну ухвалу планують оприлюднити на початку тижня, що розпочався, то у другому окружний адміністративний суд Києва начебто поставив уже крапку. Тож відсторонення реформаторки  Супрун від посади скасовано та роботу Міністерства розблоковано. Але, зважаючи на інтереси бізнесу та політики, сподівання, що там все відбуватися у відповідності з закликом «хлоп’ята, живімо дружно»,  марна справа.

А справа щодо побиття оперуповноваженим Василем Мельниковим (біля Подільського управління поліції у столиці) учасника протестної акції навіть  дала можливість двом кандидатам залучитися підтримкою проросійськи налаштованого електорату. Оскільки Печерський  райсуд Києва на час слідства вирішив згадуваного поліцейського (який нібито лупцював потерпілого, гукнувши: «Лежать, Бандера») взяти під варту на два місяці, за нього заступилися два діячі, внісши необхідну грошову заставу. Глава профспілки МВС України, лідер Соціалістичної партії, кандидат у президенти України Ілля Кива при цьому пояснив свій вчинок  у Facebook: «Я уверен, что стражи закона и порядка имеют право на применение силы против тех, кто не знает меры своему «активизму» и превращает его в противоправные действия. Подобные решения судов дискредитирую правоохранительную систему и превращают обычную работу полицейских в шоу во время предвыборной кампани». Водночас заставу у розмірі 115 тисяч гривень  за поліцейського Василя Мельникова вніс і глава парламентської фракції «Опозиційний блок» та кандидат у Президенти Олександр Вілкул. Таким чином, він теж добавив собі симпатиків з числа електорату, який, очевидно, навряд чи можна назвати «бандерівським». Можна не сумніватися, що в перспективі для рішучого поліцейського запропонує місце у прохідній частині партійного списку (під час майбутніх парламентських виборів)  одна з прокремлівськи зорієнтованих  політичних сил.

Але це вже – справа майбутнього. Наразі ж Україна живе в умовах війни,  від якої РФ не збирається відмовлятися. На цьому акцентували увагу аналітики, згадуючи, що  12 лютого минуло чотири роки, коли у столиці Білорусі за участю президентів України, Франції та Росії Петра Порошенка, Франсуа Олланда і Володимира Путіна, а також канцлера Німеччини Ангели Меркель було підписано Комплекс заходів з виконання Мінських угод, які ще називають «Мінськ-2». Якщо одні експерти називають мінські домовленості подією, що допомогла Україні принаймні виграти час, щоб де-факто створити збройні сили, то інші стверджують, що це пастка. Останні нагадують про  напрацьований в Кремлі так званий особливий статус  Донбасу, коли контрольований окупантами регіон зможе повністю перекреслювати зовнішній і внутрішній курс України.

Минулого тижня тема України піднімалася і на майданчиках 55-ї Мюнхенської безпекової конференції. «Світова безпека – це розбитий пазл», який нікому зібрати, вважають автори звіту. Україна, на їхню думку, найбільше постраждала від падіння безпекового порядку в Європі, котрий склався після Другої світової війни. Тим не менше, світ ще й досі не усвідомив реальності загрози від імперської силової політики кремлівського режиму.

Однак, аби наблизитися до усвідомлення  реальної картини сьогодення (у контексті минулого тижня), перегорнемо декілька аналітичних сторінок.

«Мрія про об’єднану Європу  може перетворитися на кошмар»

Про  це попереджає Джордж Сорос, американський фінансист, інвестор, засновник  мережі благодійних організацій «Фундації відкритого суспільства». Його статтю «Європо, прокидайся, будь ласка» опублікувало видання «НВ». Сорос констатує: «Напівсонна Європа прямує у небуття, і європейські народи повинні прокинутися, поки не стало надто пізно. Якщо ж вони не прокинуться, то ЄС піде шляхом Радянського Союзу 1991 року. Здається, що ні лідери, ні звичайні громадяни не усвідомлюють, що ми переживаємо революційний момент і спектр можливостей дуже широкий, а тому кінцевий результат є вкрай невизначеним».

На його думку, «переломним моментом будуть вибори до Європейського парламенту в травні 2019 року». Але вже зараз, зважаючи на реалії, Соросу «складно уявити, як проєвропейські партії можуть вийти переможцями на травневих виборах – хіба вони поставлять інтереси Європи вище своїх власних. Ще досі можливо здійснити спробу зберегти ЄС, аби кардинально переосмислити цей проект. Але для цього потрібні зміни в ЄС. Нинішні лідери нагадують політбюро у часи краху Радянського Союзу, де продовжували видавати укази, наче вони ще досі мали значення».

Аналітик переконаний, що «перший крок до захисту Європи від ворогів – як внутрішніх, так зовнішніх – це усвідомити розмах загрози, яку вони собою представляють. Другий крок – пробудити сплячу проєвропейську більшість і мобілізувати її ради захисту цінностей, на яких постав ЄС. Інакше мрія про об’єднану Європу може перетворитись на кошмар ХХІ століття».

«…тільки набирає  обертів»

Помічник президента РФ, куратор окупованого Донбасу Владислав Сурков заявив, що «політична машина Путіна» буде визначати обличчя Росії на найближче століття. Про це йдеться у його статті, опублікованій «Независимой газетой». На думку Суркова, «впавши з рівня СРСР до рівня РФ, Росія валитися припинила, почала відновлюватися і повернулася до свого природного і єдино можливого стану великої, що збільшується і щороку збирає землі спільності народів». Він також назвав РФ «державою Путіна», назвавши її однією з основних моделей держави в історії Росії поряд з царством Московським, Російською імперією та СРСР.

«Велика політична машина Путіна тільки набирає обертів і налаштовується на довгу, важку і цікаву роботу. Вихід її на повну потужність далеко попереду, так що і через багато років Росія все ще буде державою Путіна, подібно до того, як сучасна Франція досі називає себе П’ятої республікою де Голля, Туреччина (при тому, що при владі там зараз антикемалісти) як і раніше спирається на ідеологію  «Шести стріл» Ататюрка, а Сполучені Штати і понині звертаються до образів і цінностей напівлегендарний «батьків-засновників», – написав Сурков. Попередньо він висловив сподівання «органічно складена модель політичного устрою явиться ефективним засобом виживання і піднесення російської нації на найближчі не тільки роки, але й десятиліття, а швидше за все і на все майбутнє століття».

«Намагається не просто зупинити історію, а повернути її назад»

Росіяни  починають розчаровуватися в чинному режимі. Вони втомилися від  брехні, зубожіння, постійних військових конфліктів і ракетних мультиків. Так вважає Слава Рабинович, російський блогер і фінансист. Про це він пише  для  «Апострофа». За версією Рабиновича, «Путін відібрав у людей останні крихти і повністю змінив порядок денний – почав війну в Україні, здійснив захоплення Криму. Все це було підкріплено жахливою пропагандою в засобах масової агітації, в які були перетворені колись вільні ЗМІ 90-х років. Ця пропаганда дійшла до такого рівня, який не знають у всьому світі. Своєю пропагандою Путін переплюнув навіть геббельсо-гітлерівську Німеччину».

Однак, підкреслює він, «зміна порядку денного зіграла тимчасову роль для путінського режиму – його рейтинг на псевдопатріотичному чаді на якийсь час пішов вгору. Але, як і очікувалося, потім рейтинг Путіна пішов вниз і зараз летить немов каменюка… Десятки мільйонів росіян є жебраками, більше половини населення Росії є просто бідними… Крім усього іншого, Путін поставив величезну масну крапку в так званих контрактах зі своїм населенням, коли оголосив про так звану пенсійну реформу, яка не має нічого спільного з реформою. Це ніщо інше як пенсійна афера, де відбувається два акти насильства над власним народом…Звичайно ж, ніхто не забув про те, що Путін неодноразово говорив – поки він президент, то пенсійний вік підвищуватися не буде. І тепер уже ніхто не буде заперечувати того, що Путін бреше».

Блогер констатує, що вже зараз «все більше і більше людей виходять на демонстрації проти цієї влади. Це сніжний ком, який неможливо зупинити, але можна сповільнити. І це робиться більш і більш жорсткими репресіями, які будуть ставати кривавими». А відтак резюмує: «Найголовніше – Путін, як і деякі інші діячі в історії світу, намагається не просто зупинити історію, а повернути її назад. Але закон історії такий, що ніколи і нікому ще не вдавалося повернути історію назад на тривалий час. Це не вийде і у Путіна».

«Три категорії»

На  думку аналітика Марини Шашкової (див. «Апостроф»), «усіх претендентів президентських виборів можна розділити на три категорії: реальні кандидати;ті, хто бажає заявити про себе перед парламентськими виборами;технічні кандидати». За її версією, «до першої категорії відносять шість кандидатів – Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Андрій Садовий, Олександр Вілкул та Юрій Бойко. Останній втратив досить багато електорату після конфлікту всередині Опозиційного блоку».

До наступної категорії, переконана аналітик, «можна віднести чи не половину списку кандидатів, і навіть лідерів президентських перегонів. Для кожного з них дуже важливо здобути перемогу і на парламентських виборах. Мати свою фракцію при владі означає мати опору під час голосувань за потрібні законопроекти. Тому на парламентські вибори сподіваються і Порошенко, і Тимошенко, і Гриценко з Садовим, які планують об’єднатися до виборів в Раду. Не менш важливі осінні вибори для роздробленого Опоблоку».

І, нарешті, констатує Шашкова,  «третя категорія – технічна. Поза всякими сумнівами до таких кандидатів можна віднести Юрій Тимошенка і Юлію Литвиненко. На президентських виборах їхня головна мета – відібрати голоси у Юлії Тимошенко. Дана схема розрахована на людей, які можуть поставити галочку за цих кандидатів через співзвучність з прізвищем Юлії Володимирівни. У випадку з Тимошенком Юрієм – унікальної подібності».

«Це дзвін по вас. Це жовта картка демократії»

Наскільки реальний сценарій, згідно з яким після виборів Президентом буде Петро Порошенко, Головою ВР – Віктор Медведчук, Прем’єр-міністром –Юрій Бойко? Свою думку з цього приводу висловив у виданні «Газета по-українськи» третій всенародно обраний Глава держави Віктор Ющенко. Його запитали  журналісти цього ЗМІ: «Один із обговорюваних сценаріїв для України після виборів: Петро Порошенко – Президент, Віктор Медведчук – спікер, Юрій Бойко – Прем’єр. Наскільки ймовірний?» Відповідаючи, Ющенко підкреслив: «Це фантазія. Тоді через три години Майдан буде. У нас настільки розвинутий суспільний контроль, що краще й не гадати про таке». На думку третього всенародно  обраного Президента України, «хоч із ким би Росія межувала, вона боротиметься за вплив. Путіну потрібно мати в Україні Президента, який не може сказати «ні». Тоді це та політика, яку Москва підтримуватиме. Але такої вже не буде. Українська нація не може народити колабораціоніста».

Він також висловився про сучасну ситуацію. «Путін не має мотивів припинити війну. Йому потрібно, щоб в Україні була рана, яка кровоточить. Бо, якщо ми поранені, нам буде важко реалізовувати цілі. В таких умовах важко говорити про членство в Євросоюзі, мати успішну економіку», – пояснює Ющенко. А відтак нагадує: «Країна довго не мала державності. У нас розхристана, різносортна нація. Одна до Москви хоче, друга – до Брюсселя. Третя – українською мовою, четверта – російською. П’ята хоче в московську церкву ходити, шоста – кланятися Павліку Морозову, Чапаєву, Щорсу, Сталіну. Інші ставлять пам’ятник Степану Бандері. Нація складна. І не тому, що вона недолуга. А тому що в нас не було радості жити у своїй державі останні три століття. Дайте нам спокій. Дайте нам одне покоління – і ви побачите іншу націю, об’єднану».

Віктор Ющенко також наголошує, що наразі «ми не довели пересічному європейцю розуміння, що кожен літр бензину чи кубічний метр газу російського виробництва, який він купує, є основним ресурсом фінансування окупації України, Грузії, Нагірного Карабаху, Молдови». На його переконання, «світу й Європі треба донести: те, що відбувається на Донбасі, а ширше – на сході Європи, це дзвін по вас. Це жовта картка демократії. Путін боїться, щоб ми в Україні не навчилися говорити одним голосом. Щоб Європа не стала говорити одним голосом».

«…щоб спробувати підірвати країну зсередини»

Якими способами Кремль втручається та втручатиметься в українські вибори, розповів «Апострофу»  ветеран зовнішньої розвідки України генерал-лейтенант Василь Богдан. При цьому він нагадав про наявність російської агентури як в українських, так і міжнародних структурах. Василь Богдан, розмірковуючи з приводу загроз від Росії на виборах,  підкреслив: «По-перше, загрозою є сам путінський режим. Це агресивний режим, що проводить політику реколонізації земель, які колись належали романівській імперії, потім Радянському Союзу, а сучасна Росія одноосібно і незаконно визнала себе правонаступником Радянського Союзу».

По-друге, на його думку, «в ситуації, коли Путіну вже стало зрозуміло, що наскоком Україну не взяти, він вирішив скористатися ситуацією, пов’язаною з президентськими і парламентськими виборами, щоб спробувати підірвати країну зсередини і провести на ключові політичні посади тих людей, які б кардинально змінили вектор зовнішньополітичної діяльності України в бік Росії, що сприяло б подальшій експансії путінської Росії на Захід».

Генерал нагадав, що «російським спецслужбам додатково виділено 350 мільйонів доларів для проведення інформаційно-підривної пропагандистської і диверсійно-терористичної діяльності в Україні – їх метою є створення зон і осередків соціальної напруженості, вкидання різноманітних дезінформаційних і компрометуючих матеріалів на певних політиків та політичні сили». А відтак висловив занепокоєння з приводу того, що  наша держава дозволяє  ворогу активно проводити свою підривну пропагандистську діяльність. «Взяти того ж Віктора Медведчука, який на придбаних через своїх посередників каналах проводить брутальну антиукраїнську політику. Фактично він є рупором Кремля, резидентом Путіна в Україні», – наголосив Богдан.

Генерал підтримав заборону  російським спостерігачам бути присутніми на виборах. «Однак я не сумніваюся, що на виборах будуть спостерігачі, які працюватимуть і на росіян – бо спецслужби РФ активно працюють над придбанням агентури у міжнародних інституціях. Та й ОБСЄ має дуже потужний російський вплив. Навіть якщо на виборах в Україні не буде російських спостерігачів, то будуть люди, які виконуватимуть завдання спецслужб РФ», – зазначив він.

«Позиціонує себе як представник проросійського табору»

Про що свідчить минулотижневий інцидент біля Подільського райвідділу поліції?  Про це розмірковує  голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у публікації «Бандера як мірило самодостатності» на сайті УНІАНу. На його думку, «нещодавній інцидент за участю поліцейських, коли під час побиття правоохоронцями активістів пролунав вигук «Ложись, Бандера!», продемонстрував, наскільки поведінка українських поліцейських далека від тої, на яку сподівалися українці після реформи поліції. Для багатьох у нашому суспільстві картинка, яку вони побачили біля Подільського райвідділу, де правоохоронці не просто кладуть на асфальт можливих правопорушників, але й б’ють лежачих, нагадала те, як діяла міліція та сумнозвісний «беркут» у 2013 році. А вигук «Ложись, Бандера!» лише додав до цієї картинки такого звучання і схожості».

В’ятрович нагадує, що «слово «Бандера», як лайку і певну негативну характеристику, використовували і використовують, у першу чергу, росіяни щодо українців. Адже для них Бандера – це той, хто протистоїть їхнім діям». А відтак підкреслює: «Якщо поліцейський використовував слово «Бандера» саме у такій конотації, то очевидно, що він, принаймні, підсвідомо, позиціонує себе як представник проросійського табору, а не українських правоохоронних органів».

Та, зважаючи як  цей інцидент сприйнято значною  частиною  суспільства, деякими патріотично налаштованими представниками поліції, «це свідчить про те, що більшість українців уже розуміють, ким був Степан Бандера – символом боротьби за незалежність». На думку В’ятровича, «дана ситуація є дуже важливою і цікавою ще й тому, що вона показує, що Бандера перетворюється на певний показник того, наскільки самодостатніми ми є, наскільки ми готові самі відстоювати свою історію, не озираючись на сусідів, яким вона може не подобатися… І, якщо засуджувати якихось українських діячів, то робити ми це маємо самі – за ті вчинки, які ми вважаємо неправильними, саме з нашої точки зору. А не засуджувати їх тільки тому, що вони не подобаються комусь десь у Росії, Польщі чи Ізраїлі».

Оскільки українське суспільство у значній мірі політично поляризоване (досі, після п’яти років воєнних дій, щонайменше третина наших співвітчизників не бачить факту російської агресії), цим фактом спробують за максимумом скористатися апологети промосковського реваншу. Причому на користь стратегічного ворога можуть зіграти і сили, що імітують український ультрапатріотизм.

Очевидно, маючи достатньо інформації про напрацьовані алгоритми дестабілізації, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков наголосив (посилаємося на телеканал ICTV): «Ніхто з наших кандидатів не заслуговує бути обраним у результаті маніпуляцій». Він  пообіцяв, що 31 березня,  у день виборів Президента України, на чергування вийдуть 130 тисяч правоохоронців – співробітників Національної поліції і військовослужбовців Національної гвардії. «Що стосується спроб увірватися на виборчі дільниці і втрутитися в процес виборів в масках або атакувати виборчу документацію – тут ми проявлятимемо граничну жорсткість. Жодні люди в масках, жодні парамілітарні утворення не визначатимуть порядок», – зазначив очільник МВС.

Але водночас не підлягає жодному  сумніву і те, що Кремль, скориставшись виборчою кампанією в Україні, спробує  докласти максимуму зусиль для дестабілізації ситуації в нашій державі. На цьому акцентували увагу і ЗМІ: «Перед виборами в Україні Росія може вдарити на різних «фронтах» – Едвард Лукас» («Апостроф»),  «Вибори-2019: поліція повідомляє про виявлені факти підкупу виборців» («Радіо Свобода»), «Вбивство Гандзюк: як чинник Мангера вплине на передвиборчу кампанію» (УНІАН), «РФ використовує колишнього українського омбудсмена у гібридній війні проти України – Геращенко» («ДТ»), «Постмайданний стресовий розлад» («ЛБ»), «Землетрус після виборів: наскільки він реальний?» («УП»), «Епідемія прямого ефіру» («НВ»), «Чи загрожує світовій економіці нова глобальна криза» («ЄП»), «Передвиборча кампанія в Україні – полігон для перевірки Росією методів втручання для подальшого застосування в Європі та США, – Расмуссен» («Цензор. НЕТ»), «Афганський синдром постмайданної України» («УП»)…

Тим часом, наша держава – у «полоні» виборчої  кампанії. Тонни макулатури (даруйте, паперових  обіцянок 44 кандидатів) щоденно роздають на  майданах. Соціологічні  служби «добивають» електорат новітніми «найправдивішими» рейтингами. Дороги «ряблять» білбордами  з закликами від гравців, що пропонують українцям свої шляхи та манівці. Тож далі, поза сумнівом, всім нам спокій тільки, у кращому разі, снитиметься.

Внутрішня ситуація суголосна і з зовнішньою, оскільки  Європа у значній мірі (попри санкції) підіграє Росії і підтримує проект «Північного поток-2», стаючи енергетичним заручником Кремля. У цьому сенсі промовиста констатація німецького канцлера Ангели Меркель: «Я на боці пана Порошенка, але питання, пов’язані з «Північним потоком-2», також лишаються для мене важливими… Геостратегічно Європа не має права розривати усі відносини з Росією». Про наслідки  такого курсу попередив віце-президент США Майкл Пенс на Мюнхенській безпековій конференції. «Ми не можемо гарантувати мир на Заході, якщо наші союзники залежать від Сходу», – підкреслив він.

Такі реалії та тенденції ще в більшій мірі актуалізують виклики для України. Адже, як заявив голова Верховної Ради України Андрій Парубій під час круглого столу за участі депутатів Європарламенту, «вплив Російської Федерації – це не тільки танки, це і ведення інформаційної війни, це ведення енергетичної війни, це намагання розбалансувати українське суспільство зсередини, і на тих умовах нам доводилось працювати весь цей період». Будьмо!

Віктор Вербич