Ось уже позаду і свята всіх закоханих,Стрітення Господнього,і поминальна субота. Попереду – «празднічек»,який в сусідній держави називають «днем защитника Отечества». Вітатиме цьогоріч вояків та колишніх служивих лицар боїв у парламенті,а вже кілька днів – міністр оброни України росіянин Саламатін (по-своєму чесно буде,що в силу переконань і здібностей,говоритиме,очевидно,рідною мовою). Правда,в Україні,яка не знає,як догодити «братам»,– день російських ЗС назвали Днем захисника Вітчизни. Хоч те російське більшовицьке військо,яке начебто 23 лютого 1918-го здобуло свою першу вагому перемогу,потім потопило в крові Україну,знищивши (не без допомоги з дозволу сказати своїх) її державність. Навіщо Леонід Данилович зробив таку послугу,аби призовники та вояки вже українських ЗС відзначали чуже свято,слухали словесну локшину «о славе русcкого оружия»,в принципі,зрозуміло. Як і чим продиктована недавня новація,аби й українські ВМФ уже відзначали своє свято в той же день.

Очевидно,що впродовж і нинішнього,й наступних тижнів вистачить потужних структур та вершителів доль,які робитимуть чергові подарунки для Кремля. Хоча скільки б не дарували,Москві буде завше мало. Доти,доки є хай вже далеко не в повному розумінні Українська держава. Доти,доки на її поки що території залишиться хоч одна людина,яка вважатиме себе українцем.

Аби добити не тільки економічними факторами,очевидно,готується і ревізія (з вилученнями) цілої низки документів. За умови,коли парламентарі відпрацюють законопроект №8755 «Про внесення змін у «Закон про архівний фонд і архівні установи»,згідно з яким підлягатимуть вилученню «документи,які втратили культурну цінність,дублетні документи і непоправно пошкоджені документи,які не підлягають відновленню». Навряд чи варто сумніватися,які документи зобов’язуватимуть знищувати члени відповідних комісій (як,скажімо,директор-комуніст Інституту національної пам’яті). Після цього вже,за такою логікою,можна переходити й до бібліотечних фондів. Адже віднедавна українська історія – це та,яку продиктували в Кремлі. Задля цього ж сумлінно трудиться не тільки Дмитро Володимирович. Хоч й він теж «порожняк не гонить»,вирішивши скасувати у школах предмет «Історія України».

Чи можна вваважати,що де-факто Українська держава – вже сьогодні не відповідає своїй назві? Цим запитанням навряд чи переймаються і ті,хто «там,нагорі». У їх числі – відправлений у «політичне заслання» на посаду секретаря РНБОУ вже колишній перший віце-прем’єр Андрій Клюєв,переведена на посаду віце-прем’єра – міністра охорони здоров’я Раїса Богатирьова (подруги двох друзів – Віктора Андрійовича,й Віктора Федоровича),й борці за колишнє крісло Клюєва… І тим паче,зазвичай уникають такої глобальної постановки питання принаймні 40 мільйонів співвітчизників (не кажу українців,бо це ображає тих,кого заразили вірусом українофобії болдирєви та їм подібні): вони сумлінно борються за виживання.

Утім,спробуймо зробити уявний екскурс у минулий тиждень,аби позбутися сумнівів щодо того,яким буде завтра.

«Ті самі схеми»

Під час чату на «Главреді» архієпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря) зауважив,що «проти керівництва УПЦ МП застосовуються ті самі схеми відсторонення від влади,які 20 років тому застосовувалися проти Патріарха Філарета». Він також уточнив: «За тими подіями,які ми бачимо,УПЦ МП розділена вже давно. Хвороба митрополита Володимира стала лише поштовхом до активізації дезінтеграційних процесів,формальний початок який було покладено,на мою думку,в 2007 році,коли було засуджено «політичне православ’я» – діяльність навколоцерковних груп,яка підтримувалася з Москви,але наносила шкоду репутації УПЦ МП». На думку владики,«на жаль,нам ще певний час доведеться бути свідками все нових і нових скандалів,пов’язаних із розподілом влади в УПЦ МП».

«За загальним переконанням…»

«Очевидно,український Інтернет очікують нелегкі часи»,– прогнозує в публікації «Реальна віртуальність» («Українська правда») Михайло Дубинянський. Чому у лицарів віртуальних розвінчувань і перемог така перспектива? Автор розвідки вважає що це зумовлено уявленням,начебто «український Інтернет вважається квінтесенцією всього прогресивного,активного і креативного. Тут народжуються найсміливіші надії та найгучніші заклики. За загальним переконанням,саме тут зріє новий переможний Майдан». Тож за таких реалій неминуче «закручування гайок» владою. Це має сенс,оскільки в носіїв інтернетного хаосу вистачає потуги,аби руйнувати,при цьому відображаючи ті чи інші корпоративні інтереси. «Глибокі смисли,які з легкістю перетворюються в популярний лубок,– ось краще,що здатен народити український Інтернет»,– з достатньою дозою песимізму резюмує Дубинянський,пригадуючи провокативне та нікчемне «Убий…». Відтак констатує: «З таким багажем можна зруйнувати стару систему,тим більше,що вона успішно руйнується зсередини. А ось збудувати нову – навряд».

«Ні від яких навальних жодного добра нам чекати не варто»

Російська «блогерно-інтернетна» опозиція в ставленні до України вірна шовіністичним традиціям. Не виняток – і ті її представники,які мають українське коріння. Ігор Лосєв («День») вважає: «Навальний продемонстрував звичайні для більшості росіян,тобто дикі,погляди на Україну. Гість («Інтера». – В.В.) був абсолютно переконаний,що є єдиний народ Росії й України й нам слід прагнути «інтеграції». Повне й вельми небезпечне для нас нерозуміння й неуцтво. Узагалі,ні від яких навальних жодного добра нам чекати не варто». Він також нагадав,що Росія (незалежно,хто при владі чи хто готується її отримати) веде «тотальну всеосяжну війну проти України – економічну,політичну,духовну,інформаційну,релігійну,окрім війни в прямому розумінні слова. Мета – ліквідація нашої державності й нашої нації,що відрізняється від російської. Не було б сиру,знайшли б щось інше,Кремль невичерпний в антиукраїнських вигадках».

«Правда може бути незаконною»

«Волинський Монітор» у публікації «Корупція під секретом» коментує постанову Конституційного Суду України,«згідно з якою не можна оприлюднювати розмір сімейних статків чиновників». Видання вважає,що «таким чином,влада заборонила журналістам і будь-кому в Україні розповідати,демонструвати на відео- та фото зображеннях,наскільки заможними з року в рік стають вітчизняні політики,депутати». «ВМ» уточнює,що є виняток: «оприлюднювати інформацію можна,проте після згоди самих чиновників». Видання попереджає про перспективу для працівників ЗМІ: «Говорити правду нині стає шкідливо не лише для здоров’я,але й власної волі (3 – 5 років в’язниці)». На думку автора публікації,«найвищий судовий орган країни прийняв антинаціональне,антиморальне рішення,що легалізує корупцію тих,хто мав би з нею боротися». Тож відтак,саркастично резюмує «ВМ»,«виявляється,що правда може бути незаконною».

«…зв’язок згаданих осіб зі «стратегічним партнером» з північного сходу»

Олександр Михельсон у публікації «Кадри вирішують все: нові призначення свідчать про недовіру Президента кадровому резерву Партії регіонів» («УТ») висловлює думку,що є «підстави говорити про завершення першої фази взяття держави в «сімейний підряд». На його думку,«Дмитро Саламатін у ролі міністра оборони шокував не тільки армійський генералітет. Схильний до рукоприкладства скандаліст родом із Казахстану,за деякими даними,досі не позбувся російського громадянства (та й українське отримав невідомо коли)». Аналітик акцентує увагу на тому,що в «призначеннях впадає в око саме генетичний зв’язок згаданих осіб зі «стратегічним партнером» з північного сходу. Колишній офіцер КДБ Калінін (чиї колеги про себе кажуть,що не бувають колишніми). Саламатін,мало знайомий як з українською мовою,так і з реаліями армії». Михельсон нагадує: «За нині чинної Конституції,стратегічною метою для Банкової є вирішення проблеми 2015 року. 2012-й – лише ланка у цьому процесі,і якщо досягнути потрібного результату восени не вдасться,а голосування зафіксує рейтинг ПР на рівні,не вищому 20 – 25%,пріоритетом для Януковича стане зміна конфігурації у владі – через дистанціювання від Партії регіонів та спроби позиціонування над партіями й таборами».

«Є для нас ніби подарунками Божими»

Роздумуючи про нинішню владу в Українській державі,історик Ярослав Грицак робить у газеті «Експрес» парадоксальний висновок: «На переконання деяких політологів,Україна ще ніколи не мала такого слабкого режиму,як теперішній. Знаю одного закордонного посла,котрий кілька місяців тому зателефонував нашому міністру закордонних справ привітати його з великим «досягненням» – з тим,що Україна за дуже короткий час зуміла ізолювати себе водночас від Москви,Брюсселя та Вашингтона. Посол сказав: «Таке ще нікому не вдавалося – ви зробили справжній переворот у міжнародній політиці». Влада так активно ізолює себе від власного суспільства і зовнішнього світу,що не надивуєшся,як швидко вона втрачає інстинкт самозбереження». При цьому він не нагадує,що народ заслуговує такої влади,яку обирає. Грицак не сумнівається,що «і поразка Ющенка,і перемога Януковича є для нас ніби подарунками Божими: вони дають нам шанс помудрішати. Треба перестати довіряти лише лідерам і почати довіряти собі».

«Соціальний армагеддон запланований на червень»

Так стверджує газета «Вечерние вести»,вважаючи,що «грошей на зарплату бюджетникам у казні залишилося на півроку». Олександр Карпець,автор публікації у згадуваному виданні,не приховує песимістичних прогнозів: «У процесі формування регіональних бюджетів виявилося,що вже через лічені місяці можуть бути повністю заморожені соціальні виплати,в тому числі – й грошове утримання вчителів,медиків,працівників комунальних підприємств,служб і організацій». «ВВ» висловлюють також занепокоєння,що,незважаючи на доручення Президента,Азаров «не поспішає перекроювати головний фінансовий розклад. Дірка настільки велика,що кроїти просто нема з чого». Видання констатує,що вже зараз «на субсидування комунальної сфери не вистачає як мінімум 11 млрд грн. На компенсацію тарифної різниці в сфері ЖКГ – 7 млрд грн. На покриття соціальних пільг,включаючи проїзд у транспорті,– 1 млрд грн.».

«…перед вирішальним боєм»

На думку Назара Бойка (див. «Проба сил,або Про що говорять проміжні місцеві вибори» в «УП»),«чим ближче до парламентських змагань,тим більшою буде увага саме до проміжних місцевих виборів. Адже вони слугуватимуть площадкою для застосування й перевірки різних моделей виборчої поведінки». Аналітик констатує: «Владна адміністрація й надалі намагатиметься вигравати по максимуму,одночасно перевіряючи – наскільки далеко можна зайти у використанні адміністративного ресурсу й прямого тиску у виборчому процесі». Він вважає,що «опозиція,тепер уже об’єднана,також повинна включитись у гру і не марнувати нагоди перевірити свій фізичний стан перед вирішальним боєм… Знехтувавши цією можливістю,опозиція не лише ускладнить життя собі,але й значно полегшить його владі». Назар Бойко нагадує,що ця проба сил запрограмована на 18 березня,коли загалом в Україні відбудеться 59 (із них на Волині – 4) виборчих кампаній сільських,селищних,міських голів.

Що б не говорили песимісти,Україна – феноменальна держава. Вона доводить свою здатність існувати навіть за умов,коли біля важелів ключових владних структур – неукраїнці. Ні етнічно,ні,очевидно,навіть і політично. І чим більше таких стає,тим більш ображається Кремль. За що? За те,що найвища в світі ціна за газ ще мала; за те,що Крим не хочуть здати РФ (це ж говорить неговірливий кіношник Говорухін – керівник штабу «залізного Володимира»,уточнивши,– тепер за такий гріх треба здавати всю Україну)…

Так що,якими б вагомими (чи капітулянтськими) не були майбутні подарунки після 4 березня президенту РФ,Євразійського Союзу (чи як він зволить назвати реанімовану імперію),все одно не минути й «дарунків» від північно-східного сусіда: і під час Євро-2012,і весь час,аби в Україні (навіть уже фактично не українській) запановував тотальний хаос (аби,на жаль,не сумніватися,не обов’язково переглянути й проаналізувати фільм «Замах на Росію»). А після цього,за допомогою своїх друзів із берлінів-парижів,вкотре «допомогти» позбавитися Української державності.

Звичайно ж,це програма-максимум вічних «братів». А досягатиметься вона тактичними кроками. У тому числі – вже й,вірогідно,21 лютого,під час термінового засідання Синоду УПЦ,аби зробити внесок у ліквідацію і так неповної автономії цієї Церкви,усунувши прихильників блаженнішого (спочатку – архієпископа Олександра,секретаря Предстоятеля) та втілення в життя стратегії «Русского мира». Адже не можна не погодитися з Ігорем Лосєвим,що війна проти України стабільно й успішно ведеться у всіх напрямах: економічному,політичному,релігійному…

Навряд чи буде простішим найближче майбутнє. Про наближення до чергового в загальноукраїнському масштабі екстремального періоду волали назвами публікацій ЗМІ: «Політолог: навіть донецькі бізнесмени не стануть друзями Кремля» («Proksimaiform»),«У Москві будуть судити українку за синьо-жовтий прапор над «Газпромом» («Сегодня»),«Арбузов і Хорошковський – «short list» на місце Клюєва»(«УП»),«Патріотизм зростає,коли Росія атакує» («Rzeczpospolita»),«Чи будуть в Україні зищувати архівні документи?» («Главред»),«Інвестори тікають з України в Мозамбік» («УТ»),«Критикуєш міліцію? Закриємо!» («Експрес»)…

Тож викликів вистачить для кожного не тільки щодоби. Не виняток – і цей ще лютневий тиждень. Однак,готуючись до гіршого,навряд чи можемо себе позбавити можливості ще втішитися тим,що є,що завтра може бути втраченим. Утім,«весна обов’язково прийде». Не піддаючи сумніву аксіоми,хіба пригадаємо,що її авторка – за гратами. А нагадування про недоцільність відрікатися і від тюрми,і від суми нині може стосуватится абсолютно всіх,суспільства загалом. Залишається в міру своїх можливостей не зректися від себе,покладаної місії. Тому,товариство,будьмо!