Останній тиждень у параметрах ще зимового часу відлунюватиме і вибухами на складах зберігання боєприпасів неподалік від міста Балаклія Харківської області; і смертельними для втікача з РФ – екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова пострілами в центрі Києва; і все потужнішими артилерійськими, мінометними, ракетними обстрілами проросійських бойовиків українських позицій на Донбасі; і гуркотом бронетехніки, яку Росія «перекидає» до українського кордону на території Ростовської області; і… Цей перелік подій можна продовжувати і продовжувати. Та при цьому неодмінно доведеться усвідомити невипадковість та синхронну, майже резонансну узгодженість навіть начебто випадкових збігів. «Ці події, які сталися в Харківській області та вбивство колишнього депутата Держдуми Росії, підпадають під план (російської агресії), і, на жаль, взаємопов’язані», – наголосив радник голови СБУ Юрій Тандіт.n nОчевидно, ця взаємопов’язаність набагато масштабніша, ніж репутаційний удар у переддень чвертьстоліття з нагоди створення Служби безпеки України. Як підкреслив Президент Петро Порошенко під час виступу на урочистостях з нагоди 25-ї річниці СБУ, «все видно по почерку: Луб’янка з часів Сталіна і Берії накопичувала досвід політичних вбивств ворогів режиму, які опинилися за кордоном. Найсвіжіші приклади трапилися в Лондоні не далі як минулого десятиліття – вбивство Литвиненка». А відтак він звернув увагу на «реальні зовнішні загрози Україні, зокрема активізація антиукраїнської діяльності російських спецслужб, що наочно проявилася останніми днями».n nНа жаль, фактор зовнішніх загроз починає ставати все актуальнішим не лише зі Сходу, Півдня та з Півночі (зокрема після останніх подій у Білорусі, яка цілком опинилася у фарватері кремлівської політики), а й з Заходу. Якщо щодо Польщі ілюзій уже нема (нічим особливо не здивувала показова відмова влади цієї нібито дружньої країни від вшанування пам’яті про депортованих 70 років тому українців у рамках операції «Вісла»), то «удар» від Угорщини став, на нинішньому етапі, суворим попередженням. Офіційний Будапешт минулого тижня устами віце-прем`єр-міністра Жолта Шем`єна виступив за автономію для угорської громади на території України. Такі пропозиції – це не випадковість, а радше майже не завуальовані територіальні претензії. Вони зумовлені не стільки тим, що Угорщина та Польща опиняється під визначальним впливом крайніх націоналістичних сил, скільки внутріукраїнськими реаліями. У міру послаблення українських державних інституцій, наростання відцентрових тенденцій у вигляді пропозицій щодо федералізації та конфедералізації, подальшого розхитування ситуації, нарощування масштабів російської окупації, західні партнери України (передовсім сусіди) виявлятимуть все відвертіше свої «апетити» і готовність «взяти під захист» і «східні креси» (Польща), і Закарпаття (Угорщина), і Буковину (Румунія)…n nАле, не будучи фаталістами, мусимо розуміти: Україна вступає у, можливо, вирішальний період боротьби за збереження свого державного статусу.n n«…підготовлено цілий ряд провокаційних дій»n nАналітик Вадим Довнар (див. «Апостроф») нагадує: ще недавно, 27 січня, Олександр Лукашенко, дратуючи Росію, стверджував, що Україна воює за свою незалежність, а раніше обіцяв Петру Порошенку всіляку підтримку. Однак у вівторок, 21 березня, він фактично звинуватив Україну у підготовці диверсантів, метою яких є «скинення президента». Та, резюмує політолог, «в авторитарній РБ неможливо створення ніяких підпільних «таборів»; по-друге, будь-який помітний опозиціонер перебуває під пильним контролем спецслужб, що виключає подібні контакти з іноземцями; по-третє, Захід якраз навпаки – уже кілька років сприймає Білорусь як менше в порівнянні з Росією зло, зняв з РБ санкції, вклався в центри для мігрантів і зовсім не зацікавлений у дестабілізації ситуації там. Бракує їм проблем, зокрема з Україною». На його переконання, у сентенції Лукашенка щодо провокаторів шукати логіку марно, оскільки «цей політ думки адресований зовсім некомпетентним місцевим людям і, не виключено, дуже компетентним діячам у Москві».n nА редактор білоруської версії сайту Inform Napalm Денис Івашин вважає: «Заяви Лукашенка чітко свідчать про те, що його режимом імовірно підготовлено цілий ряд провокаційних дій, у випадку реалізації яких у апарату спецслужб будуть розв`язані руки щодо опозиційних громадських активістів та представників засобів масової інформації». Адже, на його думку, «для пропаганди тут досить буде згадки України, щоб задіяти підготовлені вже штампи своїх «старших кремлівських товаришів» про «українську загрозу».n nЗагалом же, наголошує білоруський політолог Алесь Логвинець, Лукашенко лише повторив традиційні з Майдану-2004 страшилки, бо «коли йому здається, що всередині країни назріває більш широкий протест, його звичайний рефлекс: звинувачувати Захід і найближчих сусідів у підготовці перевороту». А лідер Руху солідарності «Разам» В`ячеслав Сівчик наголошує, що Лукашенкові заяви – це «маячня переляканого диктатора. Також треба трактувати випади не тільки у бік України, але й Литви, Польщі. Лукашенко накинувся на потенційних союзників Білорусі так само, як і на опозицію та учасників вуличних акцій. По всій країні відбуваються арешти активістів опозиції». На його думку, саме День Волі, що відзначався 25 березня (на честь проголошення у 1918 році незалежності Білоруської Народної Республіки), став відповіддю на питання про те, чи «тимчасова це хвиля репресій, антиукраїнської і антизахідної риторики влади, або Лукашенко остаточно капітулював перед Путіним напередодні спільних російсько-білоруських військових маневрів».n n«Хоча ризики збільшуються»n nНародний депутат Дмитро Ярош в телеінтерв`ю зазначає (див. журнал «Країна»): «У нинішній ситуації я не прихильник виборів. Знаючи наш політичний бомонд, це буде стільки крику, галасу та іншого непотрібного під час війни. На місці Росії я б цим скористався». Водночас він «не думає, що якась трагедія станеться, якщо дострокові вибори все ж будуть».n nА відтак ділиться враженнями про нинішній парламент. «Я дивлюся на це шоу у Верховній Раді, коли депутати знімають себе на мобільники, красуються, тут же транслюють. Мені дико. Більше двох годин там знаходитися не можу. Це шоумени, а не політики, не державні мужі. І так у всіх фракціях, і позафракційні. Влада під час війни мала б себе поводити абсолютно інакше», – каже Ярош. Він наголошує: «Як будуть вибори — відіграємо. Думаю, втримаємо ситуацію. Хоча ризики збільшуються».n n«…прискорює процес розколу України»n nЗа версією аналітика Берндта Йоганна (див.«DW»), «не тільки на Сході України, але й у Києві деякі політики вже давно вказують на те, що Україна робить замало для того, щоб повернути людей на Донбасі на свій бік. І виглядає на те, що Київ дедалі більше віддаляється від цієї мети». На його думку, оголошення економічної блокади фактично підриває позицію Німеччини та Франції, які «у рамках Мінського процесу виступають за збереження територіальної цілісності України, а тому завжди налаштовані проти будь-яких заходів, які можуть загострити конфлікт».n nЕксперт відтак підкреслює, що «тільки Росія, яка після анексії українського Криму розбурхала конфлікт у Східній Україні, швидше за все тішитиметься крокам Києва. Нещодавно Кремль ухвалив рішення про визнання так званих «паспортів», виданих сепаратистами в самопроголошених республіках. Таке визнання прискорює процес розколу України. Рішення ж Києва про економічну блокаду ще більше підштовхує Донбас в обійми Росії. Відділення Донбасу від України наближається».n n«Місцеві бандформування малюватимуть на виборах будь-який результат»n nАналітик Денис Казанський (див. «Тиждень») нагадує: «Як відомо, в українській політиці не буває нічого неможливого. Події, які ще вчора здавалися неймовірними, раптово стають реальністю. Утворюються найнесподіваніші союзи. Люди, які ще вчора здавалися політичними лузерами та маргіналами, різко злітають до вершин і навіть починають претендувати на владу в країні. А сама влада часто приймає дивні рішення, які важко пояснити». У цьому контексті, зазначає він, – і раптове рішення РНБО підтримати блокаду вантажоперевезень на Донбасі, яке стало сюрпризом для всіх, «адже Президент багаторазово заявляв, що блокада завдає державі серйозних збитків, а люди, які її організували, фактично діють в інтересах Росії».n nТакож за його словами, захоплення українських підприємств «знищило Україну на Донбасі». Разом з тим, підкреслює експерт, «не можна не відзначити, що влада не надто заважала активістам блокувати залізничне сполучення». А після цього він намагається пояснити, чому так сталося. «Є підстави вважати, що ситуація, що склалася, вигідна і самому Порошенку, – зауважує Казанський. – Захоплення українських підприємств в ОРДЛО фактично поставило переговори у патову ситуацію, і дало можливість офіційному Києву перекласти відповідальність за зрив Мінська на російську сторону та сепаратистів. Очевидно, що після «націоналізації» українських підприємств і розриву економічних зв`язків ОРДЛО з Україною, можна говорити про остаточне затвердження курсу на заморозку конфлікту».n nНа думку експерта, «Донбас занадто незручний для українських політиків, щоб його повертати. Адже очевидно, що після всіх подій, населення ОРДЛО навіть на чесних і демократичних виборах не буде голосувати за ті сили, які декларували український патріотизм. У кращому випадку там проголосують за Опозиційний блок або іншу, ще більш радикальну проросійську силу. Це означає, що ні Порошенко, ні Тимошенко, Садовий та Ляшко не зацікавлені в тому, щоб повертати цей електорат і підігравати своїм суперникам. Тим більше, швидше за все, повного контролю над ОРДЛО в разі перемир`я у Києва вже не буде, і регіон перетвориться на таку собі українську Чечню, де місцеві бандформування малюватимуть на виборах будь-який результат».n nТаким чином, резюмує аналітик, «немає нічого дивного в тому, що Україна фактично відкидає створене Росією Придністров`я». Тим паче, що стосовно долі «віджатих» сепаратистами виробництв, то тут прогнозувати щось поки важко. На його думку, «Можливо, незабаром повертати Україні буде вже нічого. А це означає, що перерветься ще одна нитка, що пов`язувала зону АТО з країною. І у суспільства з`явиться ще одна причина не хотіти повернення Донбасу». Наостанок Казанський риторує: «Адже кому потрібен розграбований, бідний та депресивний регіон?».n n«Буде зроблено спробу усунути уряд Гройсмана»n nЗараз у політичних колах заговорили про два ключові сценарії, які нібито розробляються на Банковій (див. видання «Politeka»). «Я вважаю, що буде зроблено спробу усунути уряд Гройсмана, – пояснює політик і громадський діяч Тарас Стецьків. – Але мені відомий і інший план, який виношується в Адміністрації президента. Планується викинути з коаліції «Народний фронт». Суть така: завести в коаліцію Ляшка, розколоти «НФ» на дві частини, одну забрати під себе (Банкову, – ред.). Також планується розколоти «Опозиційний блок» на частини Ахметова і Льовочкіна. Додаємо до цього групи «Воля народу» і «Відродження» – та виходить більшість. І ось така клаптева коаліція існуватиме».n nЯк наголошує аналітик Наталія Ромашова, другий сценарій, про який нам розповіло джерело у пропрезидентській фракції, полягає в тому, щоб залишити у прем’єрського керма Володимира Гройсмана, де-юре не включати в коаліцію фракції Олега Ляшка, який, до того ж, голосуватиме «як треба» синхронно із БПП і «Народним фронтом». За такого розвитку подій отримуємо 242 парламентських «багнетів» на користь більшості. Напохваті є ще депутатські групи «Відродження» (26 парламентаріїв) та «Воля народу» (19 осіб), які не один раз підставляли плече коаліції. На її переконання, перший план для президентської команди є пріоритетним.n nНа думку Ромашової, це зумовлено такими факторами: «По-перше, ні для кого не секрет, що в суспільстві зростає невдоволення діями виконавчої влади загалом, і окремих її представників зокрема. Наприклад, такими, як голова МВС Арсен Аваков, за якого горою стоїть «Народний фронт» із напівживим рейтингом. По-друге, позбувшись від НФ, пропрезидентська фракція одночасно позбавляється негативного репутаційного шлейфа, який тягнеться за соратниками колишнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. По-третє, очевидно, що за відставку Гройсмана (у разі відповідної вказівки Порошенка) проголосують усі фракції і групи, за винятком «Народного фронту». У знаменнику, навіть без урахування підтримки позафракційних депутатів і «Самопомочі», з якою у вищої влади зараз вкрай натягнуті відносини, отримуємо 269 голосів».n nЕксперти зазначають, що відправивши у відставку чинний уряд, Банкова виб’є й козирну карту, яку нині активно розігрує Юлія Тимошенко і при кожному зручному випадку говорить про потребу відставки Гройсмана. Як зазначає Наталія Ромашова, «на користь сценарію відставки Гройсмана (що автоматично спричинить відставку всього уряду) свідчить і той факт, що в останні місяці між Президентом і Прем’єром пробігла чорна кішка. Причина – не захмарні політичні амбіції Володимира Борисовича, а його вперте небажання ділитися з оточенням Порошенка доходами, одержуваними з добре апробованих «потоків»… В АП на посаді голови Кабміну бажають бачити технократа-професіонала, у якого відсутні політичні амбіції. Такого, наприклад, як Юрій Єхануров». А відтак нагадує, що «14 квітня спливає річний імунітет, що захищає Володимира Гройсмана і його міністрів від відставки. Яку ставку в загальному підсумку вирішить зробити Петро Порошенко – покаже час».n n«…може скинути на Європу атомну бомбу»n nПісля офіційного візиту федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель до Москви (його заплановано на 2 травня) відбудеться спроба створити нову систему відносин. Так вважає російський політолог Дмитро Орєшкін (див. «Новое время»). Оскільки, на думку Орєшкіна, американський проект Путіна закінчився поразкою,улюбленцю росіян потрібно домовлятися з Європою. Хоча й господар Кремля вже «не ставить на перемогу Меркель в цьому році, хоча вона цілком ймовірна». Однак, зазначає політолог, чинний канцлер Німеччини навряд чи запропонує Путіну припинити займатися підтримкою екстремістських структур у Європі, оскільки той «зайшов занадто далеко. Він може зробити вигляд, обдурити, розвести. Але йому вже не повірять». Відтак аналітик констатує, що «в Європі Путін втрачає статус політика і набуває статусу вигнанця. Хоча преса спробує подати факт приїзду Меркель до Москви у якості доказу могутності Путіна. Але він могутній у негативному сенсі. Змінити ситуацію на краще він не може, оскільки ресурсів не має. Може лише погіршити». При цьому, роздумуючи про коридор можливостей Путіна, Орєшкін резюмує: «Звичайно, він ще може скинути на Європу атомну бомбу (чим, до речі, теж лише погіршить ситуацію), тому з ним доводиться домовлятися. Але рівень взаємовідносин з кожним разом знижується».n nВодночас господар Кремля фактично сам загнав себе в глухий кут. «Якщо ж Путін почне покращувати ситуацію, він почне програвати, адже що Росія може запропонувати крім гасу? А гас падає в ціні. І хто взагалі з ним буде говорити, як з господарем нафтової лавки? Він же не саудівський монарх», – резюмує Орєшкін.n n«…поки ця війна триває»n nНародний депутат Андрій Артеменко на своїй сторінці у Facebook опублікував основні тези скандального «мирного плану» з врегулювання ситуації в Україні. Хоч ряд аналітиків ставить під сумнів авторство оприлюднених ним пропозицій, сам Артеменко їх називає «Мій план». На думку поки що нардепа, екс-«радикала», його «мир з Росією можливий лише після переходу від взаємних образ до пошуку компромісів. Мир можливий лише шляхом компромісу з питань, які для нас менш важливі, з метою досягнення поступок з боку Москви щодо питань, які є для нас головними». Яка ціна цих компромісів, стає зрозуміло (після пасажу про те, що суверенітет і територіальна цілісність у кордонах 1991) з його пропозицій, які можна трактувати як капітуляцію: «Нам потрібна згода РФ на повернення до формального суверенітету над кордонами 1991 року. Включно з Кримом. Якщо є політична воля, то експерти і дипломати за декілька днів визначать потрібні для цього параметри – перехідна міжнародна адміністрація, подвійний суверенітет, подвійне громадянство, передача максимальних повноважень на місцевий рівень, квоти в органах влади».n nНа переконання «миротворця», потрібно «чесно визнати – Німеччина, Франція, більшість європейських країн і навіть США сьогодні нас не бачать у НАТО і не візьмуть, поки ця війна триває, а війна не зупиниться, поки політики брешуть українцям про наш шлях до НАТО. Потрібно проголосити агресивний озброєний нейтралітет України. Ми маємо покладатися на власну армію, авіацію, флот, сильну економіку і заможне суспільство – а не на міф про вступ в НАТО».n nНа його переконання, «в США готові бути не спостерігачем, як це було за часів Обами, а партнером України у мирному врегулюванні конфлікту з РФ». Артеменко зазначає, що після гіпотетичного втілення його плану, «до влади у нашій країні прийдуть нові люди, які запропонують практичний шлях виходу з кризи, а не безкінечні прохання і брехню, – ми побачимо нову адміністрацію США, яка буде готова до спільного обговорення нових гарантій безпеки Україні, більш надійних, аніж Будапештський меморандум. Чи це будуть переговори у форматі 5+1 – п’ять постійних членів РБ ООН, чи це буде трикутник Вашингтон-Москва-Київ, – не так важливо».n nНардеп підкреслює, що його «ключова ідея – це компроміс, який би відображав національні інтереси України, але дозволив би вийти усім сторонам з конфлікту із збереженим обличчям. Головна мета – збереження кордонів 1991 року та вихід з непроголошеного стану війни з РФ. Мінський процес не може привести до цього, лише 9% наших громадян його оцінюють позитивно».n nА відтак «миротворець» пропонує перезапустити процес реформ в Україні. Суть цього плану – «це нова Конституція нашої держави… Нова Конституція має зняти з суспільства кайдани пострадянського тоталітарного режиму, гарантувати права і свободи громадян, а не робити їх піддослідним матеріалом для невдах-політиків. Останній приклад – історія з подвійним громадянством. Українці мають право жити і працювати там, де хочуть, і при цьому далі любити свою країну. Право на один, два чи декілька паспортів вже давно стало елементом сучасного глобалізованого світу». Нагадаємо: ще 19 лютого видання «The New York Times» опублікувало статтю, в якій повідомлялося про те, що Андрій Артеменко передав Майклу Флінну, на той момент раднику президента США, так званий план про нормалізацію відносин між Україною і Росією.n n«Головна мета РФ – знищити нас будь-яким способом»n nМіністр закордонних справ Павло Клімкін в інтерв`ю LIGA.net, роздумуючи про перспективи розвитку ситуації, зазначає, що «Росія буде продовжувати війну проти України у всіх проявах і напрямках. Можуть бути періоди затишшя, але вони будуть тільки тоді, коли Росія буде намагатися використовувати інші методи, тоді, коли лобовий наступ РФ буде заважати паралельним сценаріями агресії проти України». А відтак уточнює: «Я маю на увазі внутрішню дестабілізацію. Яке б компромісне рішення не було прийнято – головна мета РФ від цього не зміниться. Але якщо ми можемо політико-дипломатичним шляхом домогтися припинення вогню – ми повинні все для цього зробити. Однак необхідно бути готовим до того, що на відміну від Придністров`я, Росія в Донбасі буде продовжувати активно використовувати військовий компонент».n nУ такому випадку, зауважує Клімкін, «ми повинні посилити спостерігачів, посилити ОБСЄ, залучити озброєний компонент, який вплине на здатність РФ вести військову агресію. Першочергово – припинення вогню. І тільки після цього ми зможемо говорити про все інше, що було погоджено в Мінську. Але ми розуміємо, що головна мета РФ – знищити нас будь-яким способом. Без міжнародних зусиль Росія не піде на те, щоб припинити вогонь».n nМіністр закордонних справ висловися і про «новий світовий порядок і загрозу Третьої світової війни». Він вважає, що «з точки зору гібридних загроз ця війна вже йде… Якби Європа ввела санкції проти РФ під час початку російсько-грузинської війни, можливо, історія розвивалася б інакше і того, що сталося в Україні, не було б».n nВідповідаючи на запитання, чому Україна фактично залишається наодинці у війні з Росією, Клімкін зізнався: «У відповіді на це питання я можу сказати не все… Навіть наші найближчі союзники і сусіди не будуть воювати на нашій території. Але вони розуміють, що ми важливі для них не тільки як бар`єр – це пройшло, або частково пройшло. Вони розуміють, що партнерство з Україною, в тому числі в питаннях безпеки, життєво необхідно для багатьох з них. І не тільки для тих, хто межує з нами». По-друге, підкреслив він, «питання безпеки може виглядати по-різному. Хтось може постачати зброю, хтось комунікації, хтось контрбатарейні системи, а хтось може допомогти вдосконалити весь наш оборонний комплекс до стандартів НАТО – це те, про що ми домовилися з Польщею». І, нарешті, не сумнівається очільник МЗС, «по-третє, Україна неминуче йде до формату, в якому наша країна буде виступати елементом логіки східного флангу НАТО. Якісь речі відбудуться раніше, якісь – пізніше. Але це неминуче. Тепер вже неминуче».n nТим часом, Європа, незважаючи на заяви щодо готовності в далекій перспективі прийняти в свою «сім’ю» Україну, схоже, знову вкотре відтерміновує обіцянку щодо надання нашій державі «безвізу». Як і МВФ – чергового траншу. Правда, злиденна, у значній мірі розграбована Україна свої розчарування може компенсувати радістю за те, що 6 співвітчизників (Рінат Ахметов, Геннадій Боголюбов, Юрій Косюк, Костянтин Жеваго, Ігор Коломойський і Віктор Пінчук) – у списку найбагатших мільярдерів за версією американського журналу «Forbes».n nДоводиться й констатувати, що відкладається (очевидно, у «довгу скриньку») і перспектива узгодження позицій української влади та нової адміністрації США. Чинний глава Білого дому свій перший закордонний візит здійснить аж під завісу весни (25 травня) до Брюсселя на зустріч глав держав НАТО. Наразі достеменно не відомо, чи до цього часу у Вашингтоні зустрінуться президенти України та США.n nЗважаючи на тенденції, «головною є російська військова загроза. Вона виходить не тільки з окупованих районів Донбасу, вона нависає по всій лінії кордону з Росією». На цьому наголосив під час засідання Ради регіонального розвитку Президент Петро Порошенко. Водночас внутріукраїнські політичні процеси теж можуть стати визначальними на розвиток ситуації в нашій державі. На цьому акцентували увагу й ЗМІ: «Доблесть. Дурість. Жадібність» («ЛБ»), «Зміна влади» і «компроміси»: «миротворець» Артеменко опублікував свій скандальний план» («Обозреватель»), «Росія готує мешканцям ОРДЛО в`їзні пільги» («УП»), «У глухому куті і без зовнішніх покровителів: навіщо Порошенко терміново скликав депутатів» («Апостроф»), «Сила раю». Як Україні знайти своє місце в азійському сторіччі» («День»), «Тривожні новини з Криму: Росія стягує війська» («Газета по-українськи»), «Франція: півфінал битви за демократичну Європу» («ЛБ»), «Трампгейт: спіраль розкручується» («Обозреватель»), «Ле Пен після поїздки до Путіна заявила, що Євросоюз «помре» (УНІАН), «60-річчя Римського договору: нові сценарії для Європи» («ЛБ»), «Le Monde: «привид путінізму» переслідує Європу» («ВВС Україна»)…n nТож коли у Вічному місті святкувалася 60-та річниця «Римських договорів» (ЄС було започатковано 25 березня 1957 року у Палаці консерваторів на Капітолійському пагорбі у Римі лідерами шістьох європейських країн), тональність дійств не завше була оптимістичною. На фоні Брекзіту та домінування крайніх націоналістичних структур у ряді країн так званого Старого Світу, невизначеності за наслідками майбутніх виборів у Франції та Німеччині вже не йдеться про перспективу постання Сполучених Штатів Європи. Хоча й ставити хрест на ЄС, як би в цьому не переконувала господаря Кремля його паризька «подружка», ставити поки що зарано.n nНа думку аналітика Євгена Перелигіна (див. «Лівий берег»), «наше сьогодення багато у чому нагадує події 60-річної давнини. Прокинулися, здавалося б, приспані амбіції північного сусіда розділити світ на зони впливу. Російська агресія в Україні, нечувані в новітній історії порушення норм міжнародного права та світового устрою з боку Російської Федерації; непередбачуваність зовнішньополітичних кроків найвпливовіших глобальних гравців; виклики «Брекзиту»; зростання впливу популістських антиєвропейських політичних сил в державах-членах ЄС та поширення євроскептицизму (передусім в Італії); міграційна криза, яка миттєво оголила проблему солідарності та спільних цінностей європейських країн».n nТа найактуальнішими, схоже, для нас продовжують залишатися досі незасвоєні уроки української історичної трагідрами. Хіба з уточненням, що після нинішніх і майбутніх помилок їх уже не доведеться повторювати. Адже чергова національна поразка має всі шанси стати безповоротно-остаточною. Про це мусимо пам’ятати повсякчасно всі. Від вершителів доль – до «рабів незрячих». Всі, хто в Україні живе Україною. Будьмо!n nАвтор публікації – Віктор ВЕРБИЧ