Домінували настрої національної демократії,що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів (перші були ортодоксальними прихильниками єдиного Радянського Союзу,а другі вже задумувалися про прихід до влади,тому на зразок США створили Демократичну і Республіканську партії). У перший же рік свого існування Рух організував низку великих масових заходів,метою яких була боротьба за державну незалежність,відродження української нації,відтворення історії українського народу і державності. Найбільшим з них став «Живий ланцюг» від Києва до Львова,приурочений до дня Злуки ЗУНР та УНР (22 січня 1990 року).
Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року,Рух цього ж року досяг значних успіхів у виборчій кампанії,що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію Народна рада та забезпечити більшість у багатьох місцевих радах Західної України. На ІІ з’їзді у жовтні 1990 року Народний рух додав у програму положення про свою головну мету – досягнення незалежності України; а з назви викинув слова «за перебудову»,які служили більше прикриттям від переслідувань членів кадебістами,ніж були наповнені реальним змістом.
В цей час у Москві Борис Єльцин,прагнучи випередити Михайла Горбачова у боротьбі за владу,ініціює ухвалення 12 червня 1990 року Декларації про державний суверенітет РРФСР,основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. На той час оголошення про вихід зі складу Союзу РСР вже зробила Литва,активно готували відновлення незалежності Латвія і Естонія.
Перебуваючи під тиском суспільних настроїв,XXVIII з`їзд Компартії України ухвалив резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990 р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи,депутати Верховної Ради УРСР того ж дня на виконання резолюції з`їзду ухвалили Декларацію про державний суверенітет України,яка далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше,це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге,Декларація надала поштовх і напрям процесу утворення національних держав на теренах комуністичної імперії,що вже почала падати.
Переломним моментом став серпневий путч у Москві,який на Спаса,19 серпня 1991 року,організувала купка представників вищого керівництва СРСР,не згодна із політикою реформ президента Радянського Союзу Михайла Горбачова і проектом нового Союзного договору. Було створено Державний Комітет з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС,російською – ГКЧП). До нього увійшли віце-президент СРСР Геннадій Янаєв,прем`єр-міністр Валентин Павлов,міністр внутрішніх справ Борис Пуго,міністр оборони Дмитро Язов,голова КДБ Володимир Крючков,а також низка інших впливових політиків.
20 серпня змовники оголосили по радіо і телебаченню,що Горбачов,якого ізолювали на дачі в Криму,за станом здоров`я не може виконувати обов`язки президента,у зв`язку з чим повноваження глави держави переходять до Геннадія Янаєва,вводиться надзвичайний стан в окремих місцевостях СРСР на термін 6 місяців,а для управління країною створюється ДКНС.
Першими своїми рішеннями Комітет зупинив діяльність політичних партій,заборонив проведення мітингів і випуск низки газет. Припинили мовлення практично всі програми телебачення. У великі міста було введено війська.
Відповіддю стали масові демонстрації і мітинги протесту в Москві,Ленінграді та низці інших міст країни. Опір путчистам очолили президент РРФСР Борис Єльцин. Він підписав указ,згідно з яким створення ДКНС було кваліфіковано як спроба державного перевороту,а союзні органи виконавчої влади,включаючи силові структури,було перепідпорядковано президентові РРФСР.
Вранці 20 серпня у Києві представник ДКНС генерал Валентин Варенников,зібравши командирів військових частин гарнізону міста,наказали виконувати всі розпорядження ДКНС,ультимативно зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України направило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та керівництво Кримської АРСР.
Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук у виступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки,запропонував зосередитися на вирішенні найважливіших проблем повсякденного життя,заявивши,що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня ухвалила заяву,в якій зазначалося,що постанови ДКНС,поки це питання не вирішить Верховна Ради України,не мають юридичної сили на території УРСР.
Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою,то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію,розуміючи,чим загрожує Україні перемога ДКНС. У перший же день путчу,19 серпня 1991 року,Народний Рух України закликав співвітчизників не підкорятися волі заколотників,створювати структури активного опору,вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада – організована опозиція в республіканському парламенті – засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19-22 серпня масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві,Львові,Харкові,Донецьку,інших містах України.
Головні події розгорнулися у Москві. 20 серпня у столиці тоді ще Радянського Союзу введено комендантську годину. Навколо Будинку рад РРФСР (Білого дому) зібралися добровольчі загони захисників (близько 60 тисяч осіб) для оборони будинку від штурму урядових військ. Серед захисників демократії в Москві було чимало українців. Над барикадами,поруч з іншими,майорів і український синьо-жовтий прапор.
У ніч на 21 серпня колона бойових машин десанту підійшла до барикади поблизу Білого дому,близько 20 машин прорвали барикади на Новому Арбаті,але серйозного штурму не було. У результаті тих подій загинули троє цивільних осіб.
Вранці 21 серпня почалося виведення військ з Москви,об 11 годині 30 хвилин відбулася надзвичайна сесія Верховної Ради РРФСР,на якій Єльцин заявив про антиконституційність путчу. Сесія доручила прем`єр-міністру РРФСР Івану Силаєву і віце-президентові РРФСР Олександру Руцькому вирушити до президента СРСР Михайла Горбачова і звільнити його від ізоляції. 22 серпня Горбачов повернувся в Москву. Змовників за наказом президента СРСР було заарештовано. Їм висунули звинувачення за статтею 64 Кримінального кодексу РРФСР (зрада Батьківщині). Шістьох членів ДКНС і заступника міністра оборони генерала армії Валентина Вареннікова,котрий допомагав їм,а також низку інших діячів (у тому числі голову Верховної Ради СРСР Анатолія Лук`янова) було заарештовано за звинуваченням у захопленні влади і державній зраді.
23 серпня указом Бориса Єльцина на території РРФСР було припинено діяльність компартії (заборонена 6 листопада 1991-го). Наступного дня Михайло Горбачов заявив про заміщення з посади генерального секретаря ЦК КПРС і звернувся до членів ЦК із закликом про саморозпуск компартії. Діяльність союзних органів влади виявилася паралізованою. Реальний центр влади в Москві почав переміщатися до російського керівництва.
Серпнева криза прискорила процеси дезінтеграції та подальшого розпаду СРСР. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалює історичний документ виняткового для долі українського народу значення – Акт проголошення незалежності України,автором тексту якого став багаторічний політв’язень часів СРСР Левко Лук’яненко.
В Акті зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки,яка нависла була над Україною в зв`язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,виходячи з права на самовизначення,передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами,здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». Верховна Рада України.
За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава – Україна.
5 липня 1991 року Верховна Рада ухвалює Постанову і Закон «Про вибори Президента України»,які призначили на 1 грудня 1991 року. Для підтвердження легітимності створення Незалежної Української держави на той же день призначають загальнонаціональний референдум,на який було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту було наведено у виборчому бюлетені.
Створення самостійної української держави підтримали понад 28 мільйонів 800 виборців – 90,32% тих,хто прийшов голосувати. Явка виборців тоді стала рекордною – у референдумі взяли участь 31 млн 891 тисяча 742 осіб,або 84,18% з тих,хто мав право голосувати.
Документ отримав значну підтримку в усіх областях України,де позитивну відповідь давали 80-90% виборців. Лише у Криму думки розділилися,хоча «за» проголосувала більшість – 54% громадян.
Проведенню референдуму передувала бурхлива кампанія. Демократи вирушили «в народ»,агітуючи за незалежність,у поштові скриньки кидали листівки з порівняльною характеристикою виробництва товарів в Україні та за кордоном. Загальний сенс листівок: «Досить годувати Союз – заживемо,як у Франції». У них наводилася порівняльна характеристика України і Франції,країн,приблизно однакових за територією і населенням,проте з більшою кількістю корисних копалин і економічного потенціалу в України,але з набагато вищим рівнем життя населення у Франції.
Цікаво,що тираж самих листівок друкувався в Україні лише частково – за словами депутата першого скликання,політичного діяча Юрія Гнаткевича,велика кількість «агітпропаганди» завезли до нас із Прибалтики. «Їх поширювали централізовано,через штаб Народного руху. Цифри брали в науково-дослідних інститутах – вони були об`єктивними. Я і сам розмножував листівки: в КПІ,де тоді працював,була тільки одна копіювальна машина. А папір я чесно «позичав» на кафедрі»,- розповів Гнаткевич.
А головний пропагандистський десант київська «Просвіта» спорядила до Криму. Автобус з агітаторами їздив селищами та містами автономії два тижні,причому зустрічали його на диво привітно – всіх цікавили події на «великій землі».
Згадуючи події тих часів,українці все більше себе запитують: «Чому?»
Чому за неповні 25 років ми не тільки не стали жити,як у Франції,а далеко відстали в розвитку навіть від таких постсоціалістичних країн,як Польща,Чехія,Латвія,Литва,Естонія?
Чому не зуміли провести ефективні реформи,як у Грузії?
Чому з таким потужним економічним потенціалом офіційна середня зарплата в Україні сьогодні найнижча в Європі,навіть на 3 євро нижча,ніж у маленької сусідки Молдови,і становить 178 євро.
Відповідь,здається,очевидна – провина у наших правителях,яких ми,починаючи з 1991 року,обираємо.
Нехай тоді,1 грудня 1991 року,більшість населення,вихована в комуністичному дусі,панічно боялася змін,тому віддала свої голоси за екс-комуніста,який перелицювався у демократа,Леоніда Кравчука. Відверто визнаємо: у його головного опонента рухівця В’ячеслава Чорновола,навіть якби зняли свої кандидатури його близькі соратники Левко Лук’яненко й Ігор Юхновський,не було шансів. Кравчук переміг уже в першому турі,набравши 61,59% голосів. Чорновіл – тільки 23,27%. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах,за вийнятком трьох областей Галичини,де переміг В`ячеслав Чорновіл.
Змінити щось прагнули під час усіх наступних виборів Президента України. І весь час не вдавалося.
Чому?
Чому ми такі безпорадні?
Чому не можемо,як інші країни,в тому числі колишні соціалістичні,побудувати працюючу економічну систему?
Відповіді на ці питання дав у статті «Бермудський трикутник обкрадання» на «Українській правді» екс-міністр економіки,доктор економічних наук,президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.
«У нас продовжує існувати вкрай безплідна й регресивна економічна модель – модель трикутника,який стиснув суспільство,заважаючи його розвитку,- пише Лановий. – У його кутах – корумпована бюрократія,державно-монополістичні корпорації та приватно-олігархічні холдинги. Ці три кути пожирають працю і вартість,що створюються у суспільстві,позбавляють його ресурсів розвитку і можливостей кращого життя».
За його словами,сьогодні «громадянам протистоїть злодійська зграя,що опанувала владні органи,контролює легальні й нелегальні фінансові потоки,розпоряджається основною частиною бізнесу,майнових активів і нерухомості,тримає у своїх руках процеси виборів».
Лановий переконаний: «Людям протистоїть повноцінна закінчена економіко-політична система,яка згори управляє і державою,і суспільством. Її дія настільки підірвала українську економіку,що розвал і деградація останньої стали невідворотними. Ця система призвела до критичного розколу між нинішньою «елітою» і суспільством,до небаченого рівня вилучення на користь елітарних грабіжників плодів праці мільйонів працівників. Вона довела людей до зубожіння,вивезення національного капіталу за кордон і втрати можливостей розвитку країни».
Очевидно,що ця система формувалася не за рік і не за два. Її витоки почалися в далекому 1991-му,коли замість демократа Чорновола Президентом обрали комуніста Кравчука. Вона повністю сформувалася за часів президентства Кучми,а за часів Януковича набрала більш химерних форм.
«На жаль,обидва постмайданівські уряди,очевидно,із задоволенням пролонгували дію грабіжницької моделі і зі здивуванням дізналися,що за цих солодких для влади умов керована нею економіка летить шкереберть»,- зазначає Володимир Лановий.
До 25-ї річниці Незалежності України «Волинська правда» започатковує спецпроект «Українська трагедія: від Кравчука – до Порошенка». Згадаємо разом,як новітні нувориші за підтримки корумпованих державних чиновників методично обкрадали Україну,як у цьому контексті жила і виживала Волинь,зосередимося на пошуку шляхів зламу злочинної моделі й виходу на справедливу систему виробництва й розподілу матеріальних благ в Україні.