Христос воскрес! Найбільше християнське свято вкотре нагадує про неминучість торжества Найвищої Справедливості та неодмінності перемоги світла добра над пітьмою зла.

Навіть за умов, коли остання здається найнепрогляднішою. Коли вузол проблем (як зараз в Україні) переплітається так, що глухий кут сприймається незмінним фатумом.

Як наголошує в своєму Пасхальному посланні Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, «Воскресіння Христове дає нам надію, що Христос Спаситель, Який подолав смерть, має владу і над нашими бідами, скорботами і труднощами. Він попускає кризи в людському суспільстві, війни між народами, Він і припиняє їх. Але для цього треба навертатися до Бога всім серцем, всім своїм життям. Він хоче, щоб усі люди увірували в Нього, змінили свій спосіб життя й увійшли у вічне життя для блаженства».

Істини, озвучені святішим, особливо актуальні для України, яка стала полем доленосної битви. Великодержавницький «русский мир», поки що користуючись своєї безкарністю (економічні санкції Заходу тільки роз’ятрюють криваві забаганки імперського монстра) та використовуючи разом зі зброєю у буквальному розумінні і тотальну брехню, крок за кроком, послідовно знищує всіх і все, що не вписується в його традиційні забаганки. Українська трагідрама, коли вже минуло три роки від початку чергової (за підрахунками Віктора Ющенка – 24-ї) війни, розв’язаної Росією, з кожним днем поглиблюється водночас і внаслідок внутрідержавних проблем,оскільки провідники політичної нації не доростають до своєї місії, а суспільство зазвичай залишається бранцем популістів і мерзотних пройдисвітів.

«Низи не можуть так жити, а нагорі низам щиро співчувають, проте продовжують з них знущатися», – перефразовує український гуморист Олександр Перлюк російського фахівця з організації переворотів, голодоморів, терору. Але такі за суттю своєю банальні констатації за нинішніх українських реалій та смертоносних тенденцій мусять суттєво коригуватися усвідомленням того, що перспектива поразки – синонім остаточного знищення. Тому й суспільство готове терпіти недолугих, цинічних керманичів, вибирати менше зло, аби не розчинитися в прірві «русского мира» та його де-факто ситуативних сателітів-українофобів на західної кордонах нашої держави.

До того ж минулий тиждень дав достатньо підстав для аналітиків-песимістів з приводу запуску механізму глобального протистояння (у тому числі – й у формулі Третьої світової). Стівен Пайфер, екс-посол США в Україні, директор напрямку контролю над озброєннями Інституту Брукінгса, не виключає того, що Сполучені Штати Америки все-таки завдадуть військового удару по території Корейської народно-демократичної республіки. «Але перш, ніж завдавати авіаудари, будуть оцінювати, як розвивається ситуація, що робить Північна Корея, – зазначив він (див. ЛІГА.net). – Відповідь буде дуже оперативною». Але відразу ж, зважаючи на наближення до Корейського півострова авіаносця і супроводі «армади» кораблів, відповіли в КНДР, пообіцявши застосувати для протидії весь можливий арсенал. А відтак у ситуацію втрутився Китай, наполегливо порекомендувавши не розв’язувати проблему Північної Кореї силовим шляхом.

Водночас, після показового знищення (у відповідь на використання сирійською владою хімзброї) авіабази Асада та, таким чином, тестування російської протиракетної системи, зазвучали попередження експертів щодо безпосереднього збройного протистояння між Москвою та Вашингтоном. Як і про вірогідність російської помсти американцям за Сирію у вигляді масштабної наступальної операції на Україну.

Утім, подальший розвиток ситуації як в Україні, так і в світі загалом у значній мірі непрогнозований. Як і кроки Трампа й Путіна, очільників головних геополітичних гравців. У цьому переконували події та тенденції Страсного тижня.

«Але зараз вона ризикує стати однією…»

Аналітик Віталій Портников. Портников зауважує (див. «Главное»), що «Європа сьогодні хоче утримати Росію і Сполучені Штати від силової конфронтації на Близькому Сході і далі скрізь. Це означає одне: міжнародна ситуація буквально вагітна глобальним протистоянням».

Відтак підкреслює, що міністр закордонних справ Великобританії Борис Джонсон демонстративно відмовився від візиту до російської столиці, щоб показати своє ставлення до хімічної атаки режиму Асада і дати можливість державному секретарю США Рексу Тіллерсона заявити в Кремлі узгоджену позицію цивілізованого світу. Крок Дональда Трампа щодо завдання ракетного удару по авіабазі Асада був підтриманий практично усіма союзниками Сполучених Штатів – від ЄС до Туреччини. «Якщо в Москві вирішать, що повинні «провчити» Трампа і відповісти йому за допомогою сили – а ознаки такої готовності очевидні після спільного обіцянки Росії, Ірану і сирійської влади реагувати на нові удари – то ситуація може швидко перейти в силове протистояння між Заходом і Москвою», резюмує Портников. У цьому сенсі, переконаний він, «нові санкції – якщо країни «Великої сімки» погодиться з їх введення – повинні продемонструвати Володимиру Путіну єдність Заходу і готовність цивілізованого світу діяти енергійно і злагоджено.Вони повинні утримати Росію від будь-яких спроб підняти свою слабку руку на лідера вільного світу – Сполучені Штати». Але водночас, наголошує аналітик, вони повинні повернути Трампа «до позицій Обами. Тобто до готовності працювати над демонтажем російського політичного режиму за допомогою політичних і економічних, а не силових дій».

Нагадуючи про глобальне протистояння, Портников констатує: «Ще три роки тому Україна могла б сприймати себе як безпристрасного спостерігача такого протистояння. Але зараз вона ризикує стати однією з його арен».

«Таким чином вони можуть зламати Україну і зруйнувати її»

На думку члена-кореспондента Королівського інституту міжнародних відносин (Chattam House) Джеймса Шерра, стратегія РФ щодо України радикально змінилася (див.«Апостроф»). «Росія протягом двох років була спіймана на порушенні всіх ключових положень «Мінська». Зараз Росія фактично вбила «Мінськ», ввівши рубль в ОРДЛО, визнавши документи і особливо експропріюючи українські підприємства. Це означає, що стратегія Росії змінилася», – пояснює він. А відтак уточнює: «Росія вже проїхала «Мінськ». Стратегією було за допомогою «Мінська» зробити так, щоб Берлін, Париж і Вашингтон змусили Україну інтегрувати ОРДЛО на умовах, які б знищили український суверенітет. Це не спрацювало. Також не вийшло у них спровокувати українські війська на необачні дії. І українські Збройні сили зараз сильніші, ніж були. Це означає, що це не так легко для Росії починати новий наступ, як в січні 2015 року».

Експерт підкреслює, що, таким чином, змінивши стратегію, росіяни «щось схоже робили з різних причин в Абхазії. Нова стратегія ґрунтується на поділі. Вони створили ситуацію, коли Порошенко був зобов`язаний ввести офіційну блокаду. І результат спричинить за собою збитки для України. Можна сперечатися щодо того, чи перебільшуються наслідки цього, але в будь-якому випадку економічна шкода буде, і росіяни можуть примножити цей збиток… Це покликане, звичайно ж, дестабілізувати нинішню систему влади всередині України».

Шерр зауважує: «Вони думають, що таким чином вони можуть зламати Україну і зруйнувати її. І вони можуть бути праві. Тому що Україна не використала ці три роки з початку війни, щоб запровадити справжню національну енергетичну стратегію, яка зараз потрібна і яка була потрібна раніше, насамперед, реальну стратегію, засновану на економіці, яка б допомогла залучити значні інвестиції. Усі ці речі життєво необхідні, якщо Росія має намір перерізати енергетичні поставки та інші форми торгівлі, від яких залежать багато людей. І ми повинні сфокусуватися на наших зусиллях у цьому напрямку, а не на порятунку «Мінська», який на мій погляд, вже, по суті, мертвий».

Водночас експерт заперечує ймовірність того, що НАТО буде збройно відстоювати незалежність України. Він зауважує: «Якщо під ефективною безпекою ви маєте на увазі політичну гарантію, що ми вступимо у війну для захисту України – то ні. Такої можливості немає. Україна веде війну. Ми не збираємося воювати з Росією». Шерр уточнює, що «стратегія Заходу повинна бути у повній підтримці України, всіма способами, крім війни. НАТО не буде воювати проти ядерної наддержави через Україну».

«Без землі не буде України»

Україна не готова до впровадження ринку землі, хоча в новому меморандумі з МВФ влада взяла таке зобов’язання. Якщо ринок буде впроваджено – це закінчиться катастрофою. Про це в ефірі програми «Перші про головне» на телеканалі «ZIK» заявив український політик Віталій Скоцик. «Це буде танець на кістках повністю пограбованої держави. Великий спекулятивний внутрішній капітал, який є в Україні, скупить землю. Прості аграрії та селяни не мають на це коштів. За соціологічними даними – 96% сільгоспвиробників не можуть собі зараз дозволити купити землю», – підкреслив він.

На думку Віталія Скоцика, інформаційне поле в Україні, зі всіма його шоу та скандалами, має на меті лише одне – відволікти увагу українців на другорядні речі, щоб підготувати землю до розпродажу. А насправді після референдуму про Незалежність питання землі є найбільш критичним для долі нашого народу і держави. «Є політичні сили і громадські організації, які усвідомлюють небезпеку. Я закликаю всіх приєднатися до нас і стати на захист землі від розграбування. Всі українці – від фермерів до науковців і митців – мають докласти зусиль до порятунку держави від катастрофи. Без землі не буде України! Тому у травні ми – я певен – принесемо до Верховної Ради не менш, ніж 3 мільйони підписів, щоб сказати «Ні» крадіжці української землі!» – наголосив лідер Аграрної партії. Він нагадав, що в Україні не проведено низку підготовчих етапів, без яких земельна реформа залишається фікцією. Зокрема, не проведена інвентаризація земель сільгосппризначення, не сформований якісно земельний кадастр, не зроблено належним чином розмежування земель різних форм власності, не зроблено перевірку якості землі. «Наприклад, в Україні у 61 районі фізично землі на 30% менше, ніж «міститься» у кадастрі. Тобто кожна ділянка може мати двох-трьох власників. Уявіть, що буде, коли після відкриття ринку ці люди почнуть боротися за свої права. Почнеться нова Коліївщина», – підкреслив Віталій Скоцик.

Нагадаємо, ще 24 березня під час Земельного форуму в Києві оголошено про початок всеукраїнського збору підписів з вимогою не допустити поспішного впровадження продажу землі сільськогосподарського призначення. Між іншим, 3 квітня Рада директорів МВФ ухвалила рішення про виділення Україні четвертого траншу у розмірі 1 млрд доларів США. У меморандумі, який підписала з фондом українська сторона, зокрема, йдеться про зобов’язання парламенту ухвалити закон про ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення вже у травні поточного року, що призведе до відміни мораторію на продаж землі сільгосппризначенння та початок її дикого розпродажу вже с 1 січня наступного року.

«Відставка уряду може бути лише за однієї умови»
У середині квітня закінчується імунітет уряду Володимира Гройсмана (рік тому, у квітні 2016-го, Верховна Рада проголосувала за Програму діяльності КМУ). Наскільки реальні прогнози щодо відставки найближчим часом чинного Прем’єра і всього Кабміну? Свої версії з цього приводу висловили політичні експерти (див. ZIK). Зокрема Володимир Фесенко, політолог, директор Центру політичних досліджень «Пента», зазначає, що відставки точно не станеться в квітні, тому що «імунітет уряду закінчується тільки всередині квітня…, до роботи у пленарному режимі Рада повернеться лише 16 травня. Тому якщо це питання і виникне, то лише у другій половині травня». На його переконання, «відставка уряду може бути лише за однієї умови – якщо раптом щось станеться у стосунках між Порошенком і Гройсманом або президентська команда з якихось причин почне грати в якусь комбінацію із заміною Прем’єра».

Але відтак експерт наголошує, що реалізація такого сценарію «буде фатальною помилкою, тому що за допомогою їхніх голосів дійсно можна буде звільнити уряд, але, повторюсь, призначити нового Прем’єра буде вкрай важко. Наскільки я розумію, «Народний фронт» і особисто Арсеній Яценюк підтримує уряд Гройсмана, частина депутатів БПП, значна частина позафракційних і членів різних депутатських груп теж. Їх головний інтерес – перш за все, збереження стабільності і небажання дочасних парламентських виборів. Окрім того, багато хто не хоче Прем’єра, який би був представником лише однієї політичної сили. Гройсман, як би до нього не ставилися, продемонстрував, що є доволі самостійною фігурою».

За інформацією політтехнолога, директора компанії персонального та стратегічного консалтингу «Berta Communications» Тараса Березовця, «голосування за довіру чи недовіру КМУ може бути перенесено на травень, тому що депутати зараз оголосять перерву і до питання про звіт уряду повернуться за місяць». Водночас він наголошує, що «на сьогодні спостерігається певне відчуження між Президентом і Прем’єром. Порошенко незадоволений діями Гройсмана. Це було помітно, до речі, під час останньої конференції Київського безпекового форуму, коли Президент оголосив про голосування Європарламенту за безвіз і кинувся обійматися з Арсенієм Яценюком і дистанціювався показово під Гройсмана». Разом з тим, експерт припускає, що « будуть «хірургічні втручання» у склад уряду. Можуть бути замінені окремі міністри, зокрема міністр палива та енергетики Насалик, кандидатура якого сьогодні багатьох не влаштовує».

«Ми не можемо відірвати президентські вибори від парламентських»
На переконання народного депутата Мустафи Найєми («Главком»), «питання парламентських і президентських виборів – це дуже пов’язані речі. У моєму розумінні це буде великий національний торг. Підтримку на президентських виборах Порошенко проситиме в обмін на допомогу на мажоритарних виборах в округах. Це означає, що не буде змінено нинішню систему виборів. Реалії диктують Порошенку, що мажоритарники не будуть його підтримувати і фінансувати президентські вибори, якщо він зараз запровадить повністю пропорційну систему».

Він висловився і з приводу припущень, начебто президентське крісло спробує хтось захопити (зокрема – Луценко, Аваков, Турчинов) й вірогідності обрання Україною шлях військової диктатури. «Це для мене трошки нереалістичний сценарій, – резюмує нардеп. – По-перше, тому, що ми не можемо відірвати президентські вибори від парламентських. Роз’єднання «Народного фронту» і БПП призведе до смерті обох партій. Я не бачу існування БПП без «Народного фронту», а «Народного фронту» без БПП. Їм доведеться об’єднати свої зусилля проти того негативу, який накопичився проти них. Це означає спільну координацію дій. По-друге, обидві ці партії розуміють силу силових структур, нищівну силу. Тому не думаю, що до цього дійде. А якщо дійде, тоді ми можемо втратити взагалі країну. Якщо армія зараз повернеться всередину країни і буде тут усе вирішувати, то так ми далеко не підемо».

Звісно, наголошує Найєм, «якщо Порошенко не матиме підтримки Національної поліції чи Нацгвардії на виборах, йому буде дуже важко. Або якщо його критикуватиме Турчинов, це не просто секретар Ради безпеки, а людина, наближена до дуже важливих речей. Але не думаю, що буде така конфронтація. Порошенко консолідуватиме навколо себе Яценюка, Авакова, Турчинова. Але ціною чого вони готові консолідуватись – більшості в парламенті, позиції прем’єр-міністра – дуже важко сказати».

«Дострокові вибори нічого не змінять»

Чи відбудуться дострокові вибори до ВР і які їхні наслідки? Чи розхитується ситуація певними політичними силами. З цього приводу висловилися (див. видання «Politeka») два громадські діячі. Зокрема народний депутат Ігор Луценко зазначив: «Ситуація вже розгойдана і без нас. Річ у тім, що парламент штучно утримує цей неприродний союз Порошенка і «Народного фронту». «Батьківщина» математично не може нікого розхитати, маючи 20 місць. Наше голосування не завжди впливає на результат». На його думку, «усе йде до того, що ми матимемо ще довго цей парламент. Зупинити його зможе, можливо, якась веремія… Якщо людям не даватимуть приводів бунтувати – парламент працюватиме ще тривалий час».

А колишній народний депутат та «польовий командир» Майдану 2004 року Володимир Філенко нагадав: «Я поза парламентом і не маю бажання туди повертатися. Міг би, звісно, виступати проти цього складу ВР, розхитувати ситуацію, прийти і розігнати їх звідти, але цього не робитиму». А відтак резюмував: «Річ у тім, що дострокові вибори нічого не змінять і не дадуть нам кращу картину. Аналіз соціології, військово-політичної і соціально-економічної ситуації показує, що парламент у майбутньому може бути ще більш подрібненим, ніж зараз. Це означає складність формування коаліції, постійні торги за конкретні законопроекти, скуповування депутатів оптом і вроздріб олігархами».

Філенка особливо непокоїть корупційна складова вітчизняних реалій. «Якщо Президент, Прем’єр, уряд, депутати та крупні чиновники не покажуть особистий приклад боротьби з корупцією, то нічого з того не буде. Корупція своїми метастазами настільки пронизала все суспільство знизу доверху, що її можна побороти лише якимись надзвичайними прикладами», – наголошує він. А після цього уточнює: «Бажано зверху».

«…між владою і народом»

«Постскриптум. Стіна» (див. LB.ua), – так назвала свої роздуми про реалії у контексті стосунків влади з народом Соня Кошкіна, шеф-редактор «Лівого берега». Приводом для цього аналізу стало по-своєму знакова дата – 14 квітня виповнюється рік роботи уряду Володимира Гройсмана. «Формально, Кабмін звітує про стабілізацію ситуації, навіть деяке зростання економіки, анонсує збільшення пенсій вже восени, – зазначає Соня Кошкіна. – Однак пересічні українці «покращення» поки не відчувають. Зате відчувають інфляція, безробіття, тривалу кризу в сфері медицини, освіти, загальну невлаштованість». А відтак нагадує, що «майже традиційно Україна лідирує в світових рейтингах корупції. Примудрившись впасти навіть нижче, ніж до революції Гідності».

У Соні Кошкіної «складається враження: влада – в масі своїй – ігнорує проблеми громадян, живе в своєму компактному світі уявних досягнень, декларованого кеша, захованого в затишних місцях.. Влада не підзвітна виборцям, платникам податків, громадянському суспільству. Безпрецедентна товстошкірість і байдужість – наслідок безвідповідальності».

На її думку, владці «навіть на західних партнерів перестали озиратися. У всякому разі, як раніше – точно. Перестали, посилаючись на те, що у Старого Світу, де, свої проблеми – їм зараз не до України, а в США чітку політику щодо Східної Європи і зовсім ще не виробили. Що, за логікою українського можновладців, буквально розв`язує руки». Вона також запитує: «Або правда в тому, що ми міняємо вектор? Відходимо у дружну родині Росії, Венесуела і Ірану?» Аналітик зазначає, що після чергового траншу МВФ триватиме «до наступного разу імітація реформ, розпил того, що ще не розпиляно, і так – по колу». Вона резюмує: «Влада будує стіну. Але з агресором. Нагальними темпами зводиться стіна між владою і народом». А наостанок Соня Кошкіна закликає владу «прийти до тями і зупинити будівництво, щоб потім не довелося брати цю стіну штурмом».

«План Маршалла» для України…»

Голова Верховної Ради України зазначає, що Україну, країни Балтії, Польщу, Грузію і Румунію об’єднує не тільки історична спадщина – «ми на передовій Європи у боротьбі з агресією Російської Федерації» (див. телеканал «РАДА»). На переконання А.Парубія, це дуже важливо, коли відбувається формування нової адміністрації у Сполучених Штатах, а у багатьох ключових державах Європи пройдуть вибори – і буде коригуватися зовнішня політика, щоб голос про російську агресію звучав сильніше. «Україна говорить про це на всіх майданчиках. Про це теж говорять і Литва, і Польща. Але коли ми об’єднаємо зусилля і будемо говорити в один голос, це звучатиме набагато голосніше для тих країн, які можливо не так гостро сприймають небезпеку», – підкреслює він.

Голова Верховної Ради повідомив, що пропозиція щодо «Плану Маршалла» для України перший раз була озвучена на засіданні МПА у Варшаві: «Наші побратими з Литви дали цю ідею». Відтак пояснив: головна ідея полягає у тому, що Україна досягла певних рубежів – досить швидко буде підписано угоду про асоціацію, дано дозвіл на безвізовий режим. «Має бути наступний рубіж, у якому рухатиметься Україна в Європейський Союз, – наголосив він. – У цьому контексті колеги-спікери запропонували той шлях, який був випробуваний у європейській практиці – «План Маршалла для України», як вони це називають, коли буде виділена консолідована фінансова підтримка від всіх країн для України». Голова Верховної Ради підкреслив, що «нам доводиться вирішувати два завдання одночасно: і стримувати російського агресора, і проводити болючі реформи, які б’ють по громадянах і їхніх родинах. Тому допомога для України є вкрай важливою. Тому план Маршалла для України набирає все більше і більше прихильників – сподіваюсь, що ми зможемо вийти на результат. Ця ідея дуже важлива для України».

Звісно ж, не зважаючи навіть на гіпотетичні і вкрай сумнівні «плани Маршалла», доля України, попри навіть найсприятливішу геополітичну кон’юнктуру (хоча радше йдеться про інші тенденції, у стилі новітнього Мюнхена), – в руках її громадян.

Наразі вітчизняний політикум все частіше нагадує і про цинічний театр, і про тераріум. Аби зняти напругу між «верхами» та «низами» останнім пропонуються «відкупні» інформаційні наживки. Скажімо Валерія Гонтарева 10 квітня подарувала одкровення, що воліє залишити з 10 травня посаду голови Національного банку. Цього ж дня про звільнення заявив голова Фонду держмайна Ігор Білоус, а Президент Петро Порошенко затвердив відставку Дмитра Вовка, голови Національної комісії з регулювання у сферах енергетики й комунальних послуг. Триває слідство щодо відстороненого ще в березні голову Державної фіскальної служби Романа Насірова, який поки що не втік «випадково» з України. На думку філософа й політолога Ігоря Лосєва, «гучними відставками влада хоче знизити негатив у суспільстві. Він спрямований проти керівництва країни. Але ці дії мають лише косметичний характер».

У цьому ж виданні («Газета по-українськи») інший політолог (Тарас Загородній) ілюструє наслідки діяльності минуло тижневих претендентів у «відставники». За його даними, Валерія Гонтарева ­керувала Національним банком із 9 червня 2014-го. Тоді долар коштував 11,85 грн. Сьогодні за нього дають 27 грн. Із 180 банків у країні залишилось 92. Ігор Білоус працював на посаді голови Фонду державного майна з травня ­2015-го. За 2016 рік фонд заробив 2,467 млрд грн, за 2015-й — 1,766 млрд. А Дмитро Вовк обіймав посаду з грудня 2014 року. До того працював у відділі «Рошен» у Москві та інвестиційній компанії Валерії Гонтаревої. Висновки ж пропонує робити самому «електорату». Як переконаний аналітик Віктор Небоженко, коли в звільнені крісла знову сядуть «кадри президента, то не уникнути конфлікту. Закінчиться він достроковими парламентськими виборами».

Утім, самі реалії набагато вибухонебезпечніші, ніж реалізація алгоритму дочасних виборів. На цьому також наголошували й ЗМІ: «Розвал придуманого світу» («НВ»), «Тіллерсон у Москві: Київ боїться поступок США в обмін на Сирію» («Радіо Свобода»), «7 тисяч кібератак проти України» («Народна армія»), «Глобальні виклики для ЄС: 5 сценаріїв і реальність» (Vox Ukraine), «Китай: конфлікт США і КНДР може спалахнути будь-якої миті» («ВВС Україна»), «В Україні за 2 роки значно погіршилася ситуація з корупцією – E&Y» («УП»), «Контроль або перерозподіл: що нового готує влада для заробітчан» («Апостроф»), «Успіхи та провали уряду Гройсмана за рік» («Радіо Свобода»), «МЗС: вибори у Південній Осетії є складовим елементом неоімперської політики РФ» (UNN), «Київ передав до Гааги нові докази злочинів Кремля на території України» («5 канал»), «Коли настане мир в Україні?» («УП»)…

Роздумуючи про реалії з набором запитань «коли», «як», «чому», мимоволі згадуєш максими Ліни Костенко. І «Немає часу на поразку», й «На всі чому іще ніхто не відповів»… Правда, остання констатація заперечується Спасителем, який ціною своєї жертви і дивовижним воскресіннням врятував начебто вже приречених.

«Досить нарікати – час діяти! – наголошує у Великодньому посланні Предстоятель УГКЦ Cвятослав. – Сходить Сонце – починається новий день. У світлі Його проміння маємо даровану нам нагоду саме сьогодні, у цей день і час – не змарнуймо її!» А відтак блаженніший усім, «в Україні й на поселеннях сущим», зичить «миру Христового, миру, який дарує нам Христова перемога над злом і неправдою, миру, якого серед війни так щиро прагне кожне українське серце».

Тож, коли знову триває випробування агресією, вкотре згадується образ стіни. Не китайської, яка рятувала «Піднебесну», не ізраїльської «плачу», що нагадує про храм Соломона. Не «нашої» вітчизняної, яка «виростає» між владою та народом. А стіни направду української, яка стане свідченням нашої потуги та нездоланності на шляху споконвічного ворога. Будьмо!
Віктор Вербич