Після того,як внаслідок «брекзіту» зі спільного європейського корабля «зістрибнула» Великобританія,капітанське стерно опинилося фактично в руках Берліна (у частковому тандемі з Парижем,який може похизуватися ядерним статусом). А Німеччина надто добре знає,якими є наслідки безкарного домінування сил абсолютного зла (як у контексті «коричневого» націонал-соціалістичного гітлеризму,так і «червоного» комуно-сталінського імперіалізму). Чи не тому саме нинішній Берлін намагається не залишити наодинці Київ?
 
Тож де-факто вже третій рік у Німеччині за участі української сторони працюють над новою стратегією для стабілізації і розвитку України. Як зауважує з цього приводу член Християнсько-демократичного союзу (партія канцлера Ангели Меркель) і голова Німецько-української парламентської групи у Бундестазі Карл-Георг Вельман (див. «Українську правду»),«ми не хочемо,щоб це (втома Європи від України) відбулося. Тому ми працюємо над новою стратегією для стабілізації і розвитку України,разом з українцями. З набагато більш великими фінансовими і політичними зусиллями. Це ще в розробці і не стало частиною офіційної політики. Це ідея ґрунтовного «плану Маршалла» для відновлення економіки,управління,судової системи і т. д. Якщо цей «план Маршалла» коли-небудь почне працювати,то тільки під повним контролем і моніторингом (з боку Німеччини)». А відтак підкреслив,що «Європа – це доля України». Як зазначав ще у серпні 2014 року Президент України Петро Порошенко,«Ми всі пам`ятаємо план Маршалла по відновленню післявоєнної Європи. Я сьогодні можу сказати,що це план Меркель».
 
Зрештою,спробуймо зрозуміти,у чому полягає сутність самої термінології. План Маршалла (англ. European Recovery Program,Marshall Plan) — програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Висунуто 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (почала діяти в квітні 1948 року). Після завершення Другої світової війни,Європа особливо сильно страждала від її руйнівних наслідків. Це час розвалу економіки,великої політичної нестабільності й численних особистих страждань. Таким був стан справ,коли на початку 1947 року армійський генерал Джордж Кетлетт Маршалл очолив закордонне відомство Сполучених Штатів. На конференції міністрів закордонних справ у березні 1947 року Маршалл зустрівся з Йосипом Сталіним і зрозумів,що Росія не зацікавлена в наданні допомоги Європі. Відтак зрозумів,що єдиною надією для Європи залишається допомога Сполучених Штатів. Він непохитно вірив,що допомога у відновленні Європи й у досягненні економічної стабільності в цьому регіоні якнайкраще відповідає інтересам США.
 
У наступні місяці було розроблено план,який був би прийнятним для народів Європи й для американського народу. Завдяки Плану у Європі ВВП підвищився на 32,8%,зі 119 мільярдів 1947 року до 159 мільярдів 1951 року; промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції — на 11%; до 1953 року обсяг європейської торгівлі зріс на 40%. План Маршалла досяг своєї мети: підвищити продуктивність,стимулювати економічне зростання і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні,соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму як різновиду російського імперіалізму.
 
Як не парадоксально,але за умов перманентної війни імперії проти України,яка зараз набрала форм «гібридної»,світ наче опинився у начебто неповторюваному минулому. Москва,окупувавши Крим,ведучи бойові дії на Донбасі,крок за кроком наближається не стільки до заповітної мети щодо повернення Росії до статусу наддержави,новітнього перекроювання кордонів,а й до перетворення Європи (не забудьмо і про фактор біженців) у тотальний океан хаосу. Перекреслити такі у буквальному розумінні сатанинські плани «русского мира» можна тільки тоді,коли головними геополітичними гравцями не буде віддано в його лабети Україну.
 
На думку нардепа Івана Мірошниченка (див. «Сегодня»),незважаючи на зусилля Кремля та ситуацію війни,помножену на світову економічну кризу,«стратегічні партнери не дадуть нам утонути,але обмежаться лише рятівним жилетом. Далі доведеться діяти за відомим принципом про допомогу потопаючому… Треба діяти швидко і жорстко,адже бездарно вже втрачено кілька важливих років. На подальші втрати немає ані людських,ані фінансових,ані часових ресурсів». При цьому експерти зауважують,що у рамках нового «Плану Маршалла» для України кошти повинні використовуватися винятково на розвиток економічних проектів та бізнесу,а не на підтримку курсу гривні,золотовалютних резервів чи фінансування дефіциту бюджету. До того ж розмір інцест пакету для «Плану Маршалла» має становити щонайменше $80 млрд (з огляду на масштаби України,потрібно $150 млрд). Це кошти для інвестицій у проекти виробничої,технологічної та інфраструктурної модернізації.
 
Як бачимо,це суттєві суми. До того ж за умов,коли Європа «задихається» від дев’ятого валу біженців (а з кожною «миротворчою» акцією РФ у Сирії цей процес тільки поглиблюватиметься),коли все відчутніше дається взнаки «епідемія» євроскептицизму,такі плани можуть здаватися суто ілюзорними. Тим паче,що цілий ряд впливових політичних сил і лідерів держав ЄС – на російській (у тому числі «газпромівській) «голці». Де-факто уже переходить на російські правила Париж. А після того,як у крісло Олланла сяде,вірогідно,друг Путіна Саркозі,ситуація стане ще песимістичнішою. Навіть за умов,коли Європа не сумнівається,якою врешті-решт буде для неї самої розплати за потурання московському імперіалізму.
 
Найпечальніше (коли брати до уваги так званий зовнішній фактор),що за нинішніх реалій від України поступово відходять як головний стратегічний союзник США. І майже нема жодного шансу,що цю тенденцію змінять результат виборів президента цієї найбільшої світової потуги. Якщо демократ Обама став першим господарем Білого дому,який за дві каденції не здійснив жодного офіційного візиту в Україну,то його однопартійка Клінтон навряд чи намагатиметься змінювати щось суттєво. Очевидно,має рацію Альона Гетьманчук,директор Інституту світової політики,яка,нагадуючи про «так званий діалог Нуланд-Сурков»,підкреслює: «Українську сторону насторожує не тільки сам формат переговорів (про Україну без України),але і те,що Сурков вміло користується каналом комунікації з Нуланд,щоб просувати свої ідеї і,можливо,навіть маніпулювати. Нуланд навіть почала використовувати деякі лексичні звороти,властиві раніше Суркову». Вона також попереджає,що США можуть «віддячити» Росії Україною за вірогідні домовленості з Кремлем щодо Сирії. Загалом же,зазначає Гетьманчук,вже і «в українській столиці визнають,що час грає проти Києва».
 
То й доводиться констатувати,що наразі з реально впливових світових лідерів у союзниках України поки що продовжує залишатися канцлер ФРН Ангела Меркель. Вона надто добре знає,які справжні наміри у «геноссе Валодї – таваріща Владіміра». Зрештою,якщо брати до уваги емоційний фактор,пригадує,напевне,й приречений погляд «загнаного в кут» Януковича,який у Вільнюсі під час саміту Східного партнерства (точніше – кави-брейк цього дійства) підійшов до неї та Грібаускайте,литовського президента,і поскаржився,нарікаючи-оправдовуючись: «Я хотелбы,чтобы вы меня услышали. Я три с половиной года один. В очень неравных условиях с очень сильной Россией был один на один».
 
Та й справа не в почуттєвій складовій,а в суворій логіці: якщо не судиться втілити в життя новітній «План Маршалла» для України,то навряд чи вдасться зупинити процес розшматування (хай спочатку,після закріплення статусу окупованого Криму та так званих «ДНР» й «ЛНР»,у вигляді федералізації та конфедералізації) цієї держави. Ангела Меркель розуміє: Путін (чи той,хто його замінить) на цьому не зупиниться. Тож як би не тішилися з приводу масштабного розшматування польські реваншисти,можливо,навіть «відкусивши» собі «креси»,після цього їм уже зовсім не довго чекати четвертого поділу Речі Посполитої. Так само,як і московських коректив до планів Угорщини,Румунії,Словаччини і т.д.
 
Але цього,на відміну від нинішнього канцлера Німеччини,не розуміє підгодовувана у той чи інший спосіб,прости Господи,частина політичної еліти країн ЄС. Осідлавши нерідко шовіністичного коника,вона семимильними кроками мчиться прямісінько в обійми до Путіна. Утім,є ще шанс зрозуміти,що ці обійми – смертельні. Але в таке «прозріння» важко віриться. Та й у самій Німеччині,суспільна позиція якої щодо України суттєво формується прокремлівськми ЗМІ,цілком ймовірно,в кріслі канцлера може опинитися зовсім не Ангела. За даними опитування,проведеного дослідницьким інститутом Forsa на замовлення тижневика «Stern»,20-21 жовтня цього року в Німеччині,84 відсотки респондентів підтримують курс на продовження діалогу з Володимиром Путіним.
 
Та навіть за найсуворіших реалій і тенденцій,в Україні нікому,хто вважає себе державним діячем чи політиком,не дано права волати: «Все пропало». Навіть першу частину начебто капітулянтського принципу «Моя хата скраю» доведеться продовжити: «…тому першим удар приймаю».
 
Але так уже було. Хіба що якщо колись Русь-Україна зуміла врятувати Європу від батиєвої орди,то зараз відчайдушно протистоїть путінсько-гундяєвському воїнству. Історична трагідрама,виявляється,і не збиралася завершуватися та продовжує екзаменувати Україну та кожного її громадянина.
 
Автор публікації – Віктор Вербич