Юрій Макаров констатує,що зараз «Сейм готується визнати геноцидом події,які наші історики називають Волинською трагедією,а їхні — Волинською різаниною. Не знаю,чи варто нагадувати,що йдеться про знищення кількох десятків тисяч мирних поляків підрозділами ОУН(б) навесні — влітку 1943 року,що є безумовно військовим злочином навіть з урахуванням того,що партизанська війна – справа від початку не вегетаріанська. Питання не нове: тільки позаторік Президент Порошенко в стінах Сейму знову просив у поляків пробачення за Волинь».
 
Водночас,підкреслює він,«наші історики нагадують про ширший контекст: і про «пацифікацію» разом із «осадництвом» (колонізацією) на етнічних українських землях між 1921 і 1939 роками,і про не менш криваві (хоча значно гірше задокументовані) акції Армії Крайової проти волинян-українців,і про післявоєнну операцію «Вісла». У кожного народу свій рахунок образ».
 
Макаров зазначає: «Нині офіційна Варшава готова відмовитися від чарівної формули — взірця польської шляхетності й гідності,коли 1965 року,ще на руїнах Другої світової,єпископи країни звернулися до своїх німецьких колег із пронизливим «Вибачаємо і просимо вибачення». Тепер нам кажуть: «Уже не працює,не той випадок,ситуація асиметрична». Що ж,міряймося мерцями. Чом би не почати відразу з козацьких повстань XVII століття?»
 
А відтак уточнює,що і «ми,своєю чергою,не готові йти на поступки сусідам,і це зрозуміло по-людськи й по-всякому. Одна річ — назвати конкретних винуватців,інша,чого від нас вимагають,— засудити УПА цілком. Саме зараз відмовитися від гасла «Героям слава!» означало б утрату українцями частки набутої останнім часом колективної ідентичності. Це більше,ніж політика,особливо коли з протилежного боку тільки того й чекає ворог. До речі,наш спільний,від якого й тих-таки поляків нині захищають нащадки та спадкоємці «грішників».