Ще не знаючи,що може статися,саме про це ми писали тиждень тому в матеріалі «Україна в огні»,коли зазначали,що до 25-ї річниці Незалежності України Путін,який дуже любить символи,ще раз спробує знову дестабілізувати Україну,щоб показати,нібито такої держави не існує.
 
А ось попередні висновки з приводу вбивства на вулиці Грушевського в Києві від народного депутата Євгена Рибчинського. У блозі на «Українській правді» він припускає,що замовника знайти не вдасться,бо діяли прес-служби. «Замовник вибрав саме Павла Шеремета,цивільного чоловіка власниці порталу «Українська правда» Олени Притули,а не будь-кого іншого з журналістів,аби була прив`язка до вбивства журналіста Гонґадзе з натяком на можливих вітчизняних замовників»,- пише Євген Рибчинський. У вбивстві,на його думку,не було жодних особистих мотивів,а метою замовника є відволікання уваги суспільства від більш важливої для замовника події. І хоч здається алогічним,але скоріш за все,це жахливе вбивство пов`язано з хресною ходою Московського патріархату,що рухається на Київ. Замовник у цих двох подій на 99% один і той же,вважає нардеп. І припускає: «Це не останнє вбивство. Слід очікувати низки резонансних подій,які сколихнуть суспільство ще. На жаль!».
 
На російський слід у вбивстві Павла Шеремета якщо не вказують,то прямо натякають і його колега з Росії Євген Кисельов,який нині живе і працює в Києві,і український журналіст Віталій Портников.
 
«Для української влади це дійсно виклик,- пише відомий журналіст і блогер Павло Казарін. – Хто б не стояв за вбивством Павла Шеремета,вибух бомби в самому центрі Києва – це занадто серйозне випробування для всієї української вертикалі. Яка і зараз змушена вести війну не тільки на східному фронті,а й відбиватися на внутрішньому – від опозиції,що вимагає дострокових виборів до парламенту. Останні соцопитування показують,що в разі перевиборів Верховної Ради правляча коаліція втратить місця на користь популістів і колишніх членів Партії регіонів: ті й інші однаково ефективно капіталізують невдоволення жителів небагатої країни».
 
Журналіст називає вбивство «акцією залякування». Він також звертає увагу на паралелі з убивством Георгія Гонгадзе,які проводять багато експертів. «Тим більше,що вбивство шістнадцятирічної давності – часів президентства Леоніда Кучми – стало серйозним випробуванням для країни. Репутація,легітимність,криза довіри – тоді вся Україна спостерігала за тим,втратою чого загрожує для влади одна лише підозра в причетності до загибелі журналіста»,- пише Казарін.
 
Згадаймо: після виборів 1999 року Леонід Кучма пообіцяв,що країна побачить нового Президента. Він намагався зруйнувати той олігархічний консенсус,який сам же й вибудував для своєї другої перемоги.
 
«Кучма цілком свідомо створював олігархів,щоб вирішити проблеми економічної кризи після розвалу СРСР,- пишуть на сайті «Хвиля» у статті «Перша гібридна. Коли Росія почала війну проти України» Юрій Романенко і Сергій Клімовський. – Після його приходу на пост Президента академік Курас запропонував модель,де була зроблена ставка на створення великого бізнесу,який повинен був стати драйвером національної економіки. Була і альтернативна модель,де передбачалося створення всього 3-4 великих бізнес-груп,а основна ставка робилася на дрібний і середній бізнес. Однак перемогла саме лінія Кураса,оскільки він аргументував,що так набагато швидше вдасться досягти швидких темпів економічного зростання,а потім вже можна буде почати вибудовувати кластери дрібного і середнього бізнесу – спочатку як такого,що обслуговує великий капітал,а потім він перетвориться в самостійну силу».
 
І Леонід Кучма почав виконувати цей план. Він віддалив від себе людей,які сприяли досягненню в країні олігархічного консенсусу – Олександра Волкова,Віктора Медведчука та інших. Водночас Леонід Данилович проводив політику багатовекторності,поступово зміцнюючи відносини з НАТО і вибудовуючи регіональні союзи,які мали би послабити вплив Москви,як,наприклад,ГУАМ.
 
У внутрішній політиці Леонід Кучма зробив ставку на низку сильних фігур: міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка,міністра транспорту Григорія Кирпу. Кравченка називали спадкоємцем Кучми.
 
Убивство Георгія Гонгадзе і касетний скандал поламали ці плани. І це притім,що країна перебувала на економічному підйомі. Щоб стабілізувати ситуацію,Кучмі довелося «здати» Кравченка і наблизити до себе Віктора Медведчука. В цей же час помітно зросли позиції донецької групи,яка висунула на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича. Кучма,як видається,не хотів бачити в кріслі Президента ставленика Москви. Він уже робив ставку на Григорія Кирпу.
 
Як уже писала «Волинська правда»,ще в 2001 році,під час формування «Нашої України»,були спроби створити альянс між Ющенком і донецьким бізнес-політичним угрупованням на чолі з головою облдержадміністрації Януковичем. Донецькі,як і Ющенко,ворогували із великими столичними групами впливу (особливо СДПУ(о) Медведчука – Суркіса). Це їх зближувало.
 
«Восени 2003 року була потужна полеміка між Кучмою і донецькими щодо висунення Георгія Кирпи на пост Президента,- пишуть Романенко і Клімовський. – Як кажуть обізнані люди,тоді Ахметов пообіцяв Кучмі,що якщо той піде на такий крок,то Донбас підтримає» Ющенка і Кучма гарантовано програє. Саме цей конфлікт інтересів сформував ту особливу позицію Кучми в 2004 році,коли він,формально підтримуючи Януковича (але якого терпіти не міг),тримався над сутичкою під час президентської кампанії».
 
Вам нічого це не нагадує? Щойно Петро Порошенко домігся призначення на посаду генерального прокурора свого відданого соратника Юрія Луценка,щойно той,виконуючи президентський курс на деолігархізацію,почав перетрушувати кадри в регіонах,звільняючи з посад людей,наближених до олігархічних кланів,як у самому центрі Києва злетіла в повітря машина з відомим журналістом. А того ж дня в центрі столиці з вимогою погасити борги із зарплати влаштували протестну ходу кілька сотень шахтарів,залізничників,авіаторів і активістів «Азову».
 
Тим часом Сейм Польщі слідом за Сенатом країни хоче назвати Волинську трагедію «геноцидом»,здійсненим українськими націоналістами проти поляків у 1943-1945 роках,а до Києва наближається «хресна хода» священиків і вірних Московського патріархату. І,як малює в своїй уяві Тарас Возняк,«якщо на цю колону не налетять «корисні ідіоти з числа патріотів» під началом провокаторів,то її розстріляє ФСБешна агентура. Для чого? А щоб отримати дзеркальну «Небесну сотню»,що цих жіночок та юродивих зєльйониє чєловєчкі під проводом попів гапонів ведуть на закланіє? І тоді Путін отримає повне право «захистити» русскоє православноє христове воїнство…».
 
Я більш ніж упевнений: усього цього страхіття вдасться уникнути. Хоча б тому,що про це відкрито застерігають,а ще більше – тому що в нас справді професійно почала працювати очищена від агентів та контрабандистів Кремля Служба безпеки України.
 
І на «велику війну»,як про це застерігає директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін, Путін сьогодні навряд чи зважиться: українська армія вже в рази сильніша,ніж вона була на початку 2014-го. Навіть без американської летальної зброї. Тим паче,що господарю Кремля сьогодні вкрай необхідно домогтися скасування санкцій. Хоча б з боку Євросоюзу. Але це не означає,що він полишить спроби дестабілізувати Україну. Тільки,ведучи гібридну війну,він це робитиме не військовими методами.
 
У цій ситуації владі вкрай важливо зберігати спокій і шукати консенсус із тими проукраїнськими політичними силами,які стараються заробити собі дивіденди на масовому невдоволенні народу зниженням рівня життя. Після активізації бойовиків на Сході секретар РНБО Олександр Турчинов заявив,що у випадку загострення ситуації в країні може бути введений воєнний стан. А це,згідно з Конституцією,автоматично унеможливлює проведення будь-яких виборів.
 
Хоча всім уже й так зрозуміло,що проведення дострокових парламентських виборів розклад сил у Верховній Раді суттєво не змінить. «Опозиційний блок»,як би не старався,не здатен сьогодні додати до свого рейтингу стільки,щоб прийти до влади,як це вдалося Партії регіонів у 2006-му. А ось із «Батьківщиною»,Радикальною партією Олега Ляшка і «Самопоміччю» провладному «Блоку Петра Порошенка» доведеться домовлятись. Не ламати через коліно,а саме домовлятись. Для успішного проведення реформ,для отримання чергового траншу МВФ,який поки що відкладено.
 
«Наразі українська політика – це захист свого бізнесу. Людина при посаді може бути спокійна,принаймні за корупційну складову бізнесу,- вважає Віталій Портников. – Політикам сьогодні навіть не потрібно займатися корупційними злочинами чи лобіювати інтереси власного бізнесу. Міністр чи президент спокійний,що до нього не прийдуть з перевірками з вимогою хабарів,а дозволять спокійно розвивати бізнес за тими правилами,які є».
 
Він стверджує,що сьогодні потрібно не ламати суспільну угоду,а змінювати суспільство і правила гри. «Тоді до політики прийдуть інші люди».
 
Може,варто дослухатися?
 
Автор публікації – Василь ОНИЩЕНКО