Аслунд вважає,що Іванов,якого зміщено з посади глави Адміністрації президента РФ,«був другою за важливістю людиною в російській політичній ієрархії; і така серйозна зміна в структурі путінської влади спричинить за собою значні наслідки. Іванова змінив Антон Вайно,колишній дипломат і багаторічний глава протоколу президента. Вайно – онук колишнього естонського комуністичного лідера».
 
Аналітик нагадує,що,за деякими даними,Путін і Іванов одночасно навчалися в академії КДБ. Іванов був постійним членом путінського внутрішнього кола. Почав він з посади секретаря Ради національної безпеки в 1999 році,а з 2001 по 2007 роки був міністром оборони РФ. Путін підвищив його до першого віце-прем`єра,дозволивши змагатися з Дмитром Медведєвим за пост президента. У результаті Путін вибрав Медведєва,віддавши перевагу слабшому кандидату. У грудні 2011 року Путін призначив Іванова головою президентської адміністрації.
 
«Незважаючи на таку близькість Путіна і Іванова,останнього вважають суперником президента. Іванов говорив,що в КДБ Путін був лише підполковником,тоді як сам Іванов – генерал-лейтенантом. Головна тема їх зіткнень: безпека і питання міжнародних відносин,- пояснює Аслунд. – Іванова,як правило,сприймають одночасно як прихильника жорсткої лінії та ефективного вирішення проблем. Він підтримує російські державні корпорації – особливо в оборонній сфері – і у нього немає підтверджених зв`язків з приятелями-мільярдерами Путіна».
 
Експерт зазначає,що «довгий час Іванова вважали лідером блоку ФСБ в Кремлі. В цей блок входять секретар Ради безпеки Микола Патрушев і глава ФСБ Олександр Бортніков,а ще колишній прем`єр-міністр Михайло Фрадков,який очолює Службу зовнішньої розвідки. Їм протистоїть Президентська гвардія,також відома як ФСО (Федеральна служба охорони,- ред.),яку Путін вважає найлояльнішою. ФСО сприяла і захищала президента Чечні Рамзана Кадирова,який не дружить з ФСБ».
 
Протистояння між ФСБ і ФСО досягло апогею в лютому 2015 року,коли лідер опозиції Борис Нємцов був убитий біля стін Кремля. Політика щодо України також залишається яблуком розбрату. «Навесні 2014 року Іванов,імовірно,стояв за «злитим» планом взяття половини України,включаючи Київ,та інкорпорування українського військово-промислового комплексу з російським,- зазначає Аслунд. – Путін не підтримав цей план. Згодом з`явилися чутки,що Іванов скаржився на санкції Заходу і пропонував піти на поступки,щоб Росії вдалося домогтися їх ослаблення. Сумнівні докази,але,схоже,Іванов хоче відхопити якомога більше від України,і згодом досягти компромісу із Заходом,тоді як Путіна влаштовують заморожені конфлікти,дестабілізуючі сусідні країни».
 
За версією політолога,«момент,вибраний для відставки Сергія Іванова,вказує на те,що вона була пов`язана з розбіжностями щодо українського питання».
 
Зазначаючи,що «битва між ФСБ і ФСО триває»,політолог підкреслює: «Путін зробив великий і рішучий крок,звільнивши Сергія Іванова,але поки не зміг захопити контроль над Радою безпеки,яка і сам може посунути президента за його авантюрні ходи. Ця нестабільність в Кремлі,ймовірно,вплине на політику в Україні,але поки незрозуміло,яким саме чином. Рада безпеки може спробувати утримати авантюрного Путіна,або ж Путін може використовувати «маленьку переможну війну» в Україні,щоб отримати контроль над Радою безпеки».