Коронавірус в Україні вперше був діагностований у жителя Чернівців Олександра 29 лютого. Нещодавно він був виписаний з лікарні та став першим в країні, хто одужав від коронавіруса. Олександр вирішив поділитися своїм досвідом лікування від коронавіруса, а також розкрив всю правду про хворобу. Про це розповів Олександр в інтерв’ю “BBC Україна“.

Зараз Олександр з Чернівців разом з дружиною знаходиться на самоізоляції: через тиждень він повинен здати ще один аналіз. Тільки тоді можна буде говорити, що він повністю видужав.

Сам житель Чернівців зізнається, що ніколи не забуде свою подорож, у якій заразився COVID-19. Разом з дружиною він планував подорож задовго до спалаху. 21 лютого вони вилетіли з Румунської Сучави в Бергамо. В Італії вони об’їздили також Комо і Мілан.

“Те, що насувається біда, ми зрозуміли десь за два дні. Тоді, 23 лютого, в одному містечку (точно не пам’ятаю назву) захворіло 16 осіб. Люди почали панікувати. Всі ЗМІ підхопили цей матеріал і почали поширювати”, – розповідає Олександр.

В Мілані в той час, за його словами, було відносно спокійно, але подружжя посилило заходи безпеки. Антисептиків і масок вони не мали. Вони прагнули ні з ким не контактувати. Потім був аеропорт.

“Люди з антисептиками, анкетами. Розпитували, чи не були ми в лікарні, медичному закладі. А ще – чи не контактували з інфікованими особами. Ми відчували себе абсолютно нормально. Була хіба що фізична втома через те, що ми дуже багато гуляли”, – розповідає Олександр.

Олександр згадує, що в аеропорту люди покашлювали, деякі вже були в масках. На його думку, він заразився саме там. Після перельоту подружжю перевірили температуру, і вони відправилися на своєму автомобілі в Чернівці. Там ще раз двічі перевірили температуру, знову – норма.

Історія хвороби

Після повернення додому подружжя вирішило не бачитися ні з ким найближчим часом.

“Ми їдемо додому, відпочиваємо, лягаємо спати. 27 число. Цього дня в мого батька та ще хорошої подруги був день народження. Ми тому і планували свою подорож так, щоб можна було повернутися до цього дня. Однак, ні до батька, ні до подруги в гості ми не пішли. Зрозумійте, в нас не було симптомів. Хіба ще залишалася втома. Та залишалося психологічне відчуття того, що ми приїхали з небезпечної зони і… А раптом?” – згадує він.

Олександр з дружиною вирішили кілька днів побути вдома, щоб не йти на роботу.

“І, в принципі, це рішення залишитись вдома було вірне. Тому що вже 28 лютого в мене почала підійматись температура. Спершу відчув слабкість. Поміряв температуру – 37.1. В обід – 37.4. Слабкість залишалася. Я подумав, що це акліматизація. Під вечір ситуація погіршилася – температура піднялася до 37.9. Спробував випити парацетамол. Вже прийшло розуміння, що якась небезпека є”, – зізнається Олександр.

29 лютого, коли температура ще зросла, Олександр зателефонував сімейного лікаря, попередив, що був в Італії.

“Що далі робити? Дзвонимо “103”. Через пів години вже була машина швидкої. Всі – в захисному одязі. Мене госпіталізували. Помістили в інфекційне відділення. Взяли мазки на аналізи”, – згадує мешканець Чернівців.

У свій день народження 3 березня Олександр дізнався про свій діагноз.

“Третього березня у мене день народження. Я цей день ніколи не забуду. Дуже дивний”, – згадує він.

Також Олександр розповів, як навколишні ставилися весь цей час до його дружини.

“Люди дуже перелякалися. Тому що майже всі, хто був… назвемо це бунтом, були впевнені, що вона також є носієм збудника. І вони дуже переживали за свою безпеку. З одного боку, я їх розумію. Емоції людей на той момент. Коли ви розумієте, що небезпека не десь в Китаї або в Італії, а тут – біля ваших дверей. І, інстинктивно, ви хочете цю небезпеку знищити. Я це розумію. Тому зла на людей я не тримаю. Я десятки разів моделював цю ситуацію, ставив себе на місце цих людей”, – зізнався він.

Як проходило лікування

Олександр розповів також, як проходило його лікування в українській лікарні. Стати першим “піддослідним” для нього було незвично, але закінчилося лікування позитивною новиною.

“Лікування йде симптоматично. Лікують від симптомів, які проявляються на цей час”, – ділиться Олександр і згадує, що в лікарні читав все про коронавірус.

Видужалий житель Чернівців також зізнався, що вже 3 березня у нього була пневмонія, але його поклали в холодну палату.

“Якщо 29 лютого, коли мене госпіталізували, то в мене була просто температура і першіння в горлі, то коли в мене вже був результат мого тесту – 3 березні – в мене вже тоді була пневмонія. І мій стан погіршився”, – додає він.

Олександр каже, що спав у дуже холодному боксі.

“Я спав у куртці. Я думав, що це тимчасово! Я не уявляв, що в таких умовах можна довгий час провести! Я казав лікарям: “Давайте щось робити!” Мені відповіли: “Попросіть, щоб хтось приніс вам обігрівач”. А я дивлюся – в боксі самому тільки дві розетки, куди можна включити цей обігрівач, і вони поплавлені. …Видно, що туди вже включали обігрівачі й ті розетки поплавлені не просто так. На наступний день викликали електрика. Він щось покрутив і сказав, що все безпечно. За власні кошти мені батько купив не потужний, на 800 Ват, обігрівач”, – згадує він.

Але, визнає Олександр, поступово умови його перебування в лікарні покращилися: “Треба було кричати, треба було говорити, треба було постійно пресувати – і ці питання поступово вирішувалися. Люди з розумінням підходили, за що я дуже вдячний. Але, насправді, із самого початку там нічого не було готово для прийому”.

Але харчування було більш-менш: “Скажімо так, гастрономічну насолоду ви там не отримаєте, але не будете голодні. Один раз на день мені мої рідні приносили їжу домашню. Одним словом, з харчуванням було нормально”.

“Загалом, в інфекційному відділенні я провів повних 20 днів. З них два тижні, дійсно, в стані хвороби. Тобто, медикаментозне лікування повноцінне: системи, уколи, антибіотики. А останній тиждень, коли організм почав боротися, тоді ставало легше. Тоді вже просто чекав на виписку”, – додав він.

Для його родини лікування від коронавіруса було на 70% платним.

“70% всіх медикаментів ми купували за власні кошти. Ситуація покращилася десь за тиждень мого перебування. Поступово ліками забезпечувала клініка. До кінця ми просто купували якісь дрібниці… Знаєте, я безмежно вдячним лікарям і всьому медперсоналу. За їхню роботу і турботу. За те, що вони робили щодня. Ми вже з ними здружилися. І коли мене виписували, я бачив сльози радості на їхніх очах. Бо, попри все, вони гідно виконували свою роботу. Я вдячний, що вони поставили мене на ноги”, – підсумував Олександр.