Після Ризького саміту ЄС «Східне партнерство»,який заперечив песимістичні прогнози у стилі «Європа відмовляється від України»,стало зрозуміло,що й надто райдужними перспективами не варто само обманюватися. «Нам хотілося б,можливо,більше,але виходимо з реалій,що досягнули можливого максимуму на цей момент. Найбільші оптимісти відірвані від реальності могли сподіватися на те,що Україні прямо у цьому році скажуть,що Україна має перспективи вступу в НАТО чи ЄС»,– наголосив політолог Олексій Голобуцький.

Звичайно,доля України,яку намагається поглинути «Русский мир»,все-таки залежить,після Всевишнього,передовсім він неї самої. З цього приводу чітко висловився Президент Петро Порошенко: «У кожної країни повинна бути можливість обрати свій шлях розвитку. Зараз Україна платить занадто велику ціну за своє право обирати свій власний шлях. І цей шлях буде залежати від народу України,ми не будемо питати дозволу у кого-небудь за кордоном».

Інше питання,що домінанта сучасних геополітичних реалій – все-таки культ сили. І буквальної,й «замішаної» на вишуканій облуді. Держава,що вже окупувала частину України,устами,прости,Господи,свого «патріарха» говорить,нібито в країні,яка протистоїть російським окупантам,«безбожництво стає державною релігією». Тож цілком очевидно: Україну,окрім озброєних Москвою до зубів головорізів,чи не найуспішніше вже традиційно атакуватиме й воїнство в рясах,знищуючи державу,суспільство зсередини.

Ця стратегія,на фоні погроз кремлівських слуг перетворити принаймні частину світу в ядерний попіл,очевидно,матиме подальший розвиток. Оскільки для Москви заповітним ключем у реалізації імперських шовіністичних планів на пострадянському й так званому постсоціалістичному просторі залишатиметься Україна. Тільки знищивши її,зламавши,можна продовжити «освободительный поход». Тим паче,що економічні санкції лише розігрівають апетити Кремля. До того ж,як зауважила президент Литви Даля Грибаускайте в інтерв’ю латвійському телебаченню,«насправді Росія поводить себе гірше,ніж у часи Сталіна і веде першу не конвенційну війну,використовуючи кібератаки,інформаційні та пропагандистські атаки».
Хоча,цілком вірогідно,що зараз Москва зробить ставку не стільки на масштабну агресію,скільки на активізацію «п’ятої колони»,розхитування ситуації в Україні. Тим паче,що своєрідним благодатним ґрунтом для цього можуть стати соціально-економічні процеси всередині країні,політична боротьба на фоні очікування результатів місцевих виборів у жовтні.

Однак навряд чи не усвідомлює цих викликів команда Глави Української держави. Адже Петро Порошенко,рік тому отримавши всенародну довіру,зумів уже,як справедливо зазначає Олексій Гончаренко,довести: «Він може захистити державу як Верховний головнокомандувач,може гарантувати основні права та свободи людей. В умовах парламентсько-президентської республіки відповідальність президента – це,в першу чергу,безпека та зовнішня політика».

Однак навряд чи варто тішити себе ілюзіями,ніби завтра викликів стане менше,аніж сьогодні. Про це достатньо переконувати й події та тенденції тижня,що став надбанням історії.

«Обов’язково переможемо»

Президент України Петро Порошенко під час розмови з кореспондентом «ВВС» Фергалом Кіном наголосив: «Давайте говорити напряму – ми не воюємо з підтримуваними Росією сепаратистами. Це – справжня війна з Росією».На його думку,справжні причини цієї війни «дуже прості. Півтора роки тому народ України вийшов на вулицю з вимогою підписати Угоду про Асоціацію з ЄС. Ціла країна підтримала європейське прагнення.Єдиний,хто був проти – це Росія. Проте я не питаю дозволу Росії,чи йти до Європи. Я запитаю в українців,чого вони хочуть. Вони хочуть бути частиною великої європейської сім’ї».

Глава нашої держави також зазначив,що «ми будемо боротись. Наша головна мета – мир. А для миру нам потрібні дві прості речі. Перша – кордон,ключовий елемент суверенітету країни,має бути закритий для російський військ та зброї. Всі російські військові підрозділи мають бути виведеними до Росії.Без цього ми б не мали ніякої громадянської війни,ніякого внутрішнього конфлікту чи проблем. У нас би швидко настали мир та безпека». А відтак він підкреслив: «Я – президент миру. Я роблю все,аби зберегти мир. Тому я був у Мінську й ми мали дуже важкі 18-годинні перемовини без жодної перерви 12 лютого цього року. У вересні минулого року ми також мали два раунди мінських перемовин. Тому ми підписали і готові виконувати усі зобов’язання,які містять другі мінські угоди. Цього ж ми вимагаємо від Росії». Петро Порошенко назвав у цифри,що відображають трагізм ситуації. «Ми ми не очікували,що країна буде втягнена у таку велику війну. Ви маєте розуміти,яку ціну Україна платить: від 5 до 10 мільйонів доларів щодня. Для такої небагатої країни,як Україна,це величезна ціна. 7 тисяч життів – це величезна ціна»,- зазначив він.

Попередньо,виступаючи на вечорі-реквіємі з нагоди Дня боротьби за права кримськотатарського народу та 71-ї річниці депортації зазначив,Президент зазанначив: «Україна ніколи не погодиться з окупацією Криму і ніколи не віддасть на поталу один з корінних народів нашої спільної Батьківщини. Будемо боротися за права кримськотатарського народу,його національні і політичні свободи. Крим – це не військова база,не «гордость русских моряков»,а невід`ємна частина України. Це – унікальний регіон,перлина світової цивілізації,колиска кримських татар. Це – законна,визнана в світі їх Батьківщина» (тут і далі посилаємося на на прес-службу Глави держави). Він також підкреслив,що «переконаний – разом ми обов’язково переможемо. Наші прапори майорять і майорітимуть разом: синьо-жовтий український і блакитний,з золотою тамгою,– кримськотатарський».

«…заходи. Жорсткі й рішучі»

Соня Кошкіна роздумує про ситуацію,в якій зараз опинився Арсеній Яценюк,і констатує: «Уже два місяці всі тільки й говорять,що про його ймовірну відставку. Благо,формальних приводів предостатньо. Але час іде,а відставка не відбувається. І – мінімум до осені – не відбудеться ( посилаємось на «Лівий берег»). На її думку,хмари над головою Арсенія Петровича згущувалися поступово – ще з кінця минулого року ( у тому числі,в контексті діянь таких його соратників,як Микола Мартиненко,Олександр Кава,а також заяви колишнього голови Держфінінспекції Миколи Гордієнка і т. д.). До того ж,торкаючись суб’єктивного фактора,аналітик звертає увагу на відсутність системної комунікації між Яцнюком і Турчиновим. Начебто зараз кожен із них грає на своєму полі. Наслідком таких реалій стає поступова втрата позицій «Народним фронтом». Кошкіна свої роздуми ілюструє й даними соціології. Вона нагадує,що наприкінці березня Київський інститут соціології оприлюднив результати свіжого дослідження. Згідно з даними опитування,якби вибори до ВР відбулися найближчої неділі,голоси визначилися (цей нюанс важливий,- С.К.) розподілилися б таким чином:

• БПП Солідарність – 16.1%
• Самопоміч – 10.3%
• Батьківщина – 7.0%
• Опозиційний блок – 6.2%
• Радикальна партія – 5.0%
• Народний фронт – 4.0%
• Правий сектор – 3.1%

Якби мова йшла про вибори Президента,- так:
• Порошенко – 20%
• Тимошенко – 6.6.%
• Садовій – 6.5%
• Ляшко – 4.4%
• Гриценко – 4.1%
• Яценюк – 3%
• Ярош – 2.8.

На її переконання,суттєво розклад сил не зміниться і в жовтні 2015-го. Кошкіна підкреслює,що «президентська політсила просто зобов`язана підтвердити на них свою першість. Інакше управляти країною ще чотири роки Петру Олексійовичу буде вкрай некомфортно». Тож,наголошує вона,для зміцнення електоральних симпатій,«Банковій необхідно вжити якісь заходи. Жорсткі і рішучі. З показовим покаранням винних у гальмуванні реформ. Ідеально: винних в уряді. На чолі з головою КМУ». На переконання Кошкіної,«осінь – найкращий час для примусово-показової відставки Яценюка. Яка суттєво допоможе Банковій на місцевих виборах. У ЗМІ давно фігурують прізвища потенційних змінників Арсенія Петровича: від Володимира Гройсмана до Ігоря Кононенка».

«Але,якщо Україна сама себе зробить слабкою…»

Україні загрожує як зовнішня агресія,так і внутрішня політична війна. Такий висновок роблять аналітики «Тhe New York Times» (посилаємося на версію «Дзеркала тижня»). Зокрема Президент проекту перехідних демократій,американський некомерційної групи Брюс П. Джексон вважає,що українська економіка продовжує «тонути»: у першому кварталі 2015 року падіння ВВП становило 17,6%,а щоб уникнути дефолту,чиновники перебувають у затяжних переговорах з кредиторами,і досі не уклали угоду.

Як припускає він,в Україні також досі не вдалося добитися викорінення повальної корупції. «У нас є передбачувано агресивна Росія проти непередбачуваною і ненадійної України. Україна в даний час розглядається як країна,якій не можна довіряти. У ЄС кажуть: де це децентралізація? Де виконання зобов`язань? Де реформи?»,– запитує Джексон.

«Росія просто чекає внутрішніх проблем України,які зроблять її менш привабливою для Заходу»,- говорить експерт науково-дослідницької групи Інституту Карнегі в Москві Олександр Баун. «Путін сподівається,що йому вдасться зробити Україну слабкою. Але,якщо Україна сама себе зробить слабкою,то він може просто почекати і скористатися її слабкістю в майбутньому»,- резюмує він.

«Назад шляху немає»

«На Заході розуміють,що Україна – в унікальній ситуації,- зазначає Альона Гетьманчук,директор Інституту світової політики (цитуємо «Газету по-українськи»).- Адже маємо одночасно протистояти військовій агресії,проводити реформи,ще й робити це в демократичний спосіб. Тому торік було багато поблажок для нас. Мета російської пропаганди на Заході – довести,що в України нічого не вийде. Що кожен цент,витрачений на Україну,- даремний. Що це країна – невдаха. Що жодних реформ немає і не буде. У деяких країнах на Заході і частково всередині України це працює. Тут російська пропаганда стверджує те саме: попереду – повна безнадія. Нам треба пояснювати,що цього разу в України має вийти. Назад ¬шляху немає». Вона також висловилася про те,що за останній час на Заході змінилися настрої стосовно України. «В Європі усвідомили: до Донбасу – 2–4 години польоту від Берліна чи іншої столиці. Торік,коли ми говорили: «Йде війна в Європі»,вони виправляли: «Йде війна в Україні». Сьогодні визнають: «Так,це війна в Європі». 70 відсотків шведів готові підтримувати Україну,навіть якщо це означає для них конфлікт із Росією. В цьому заслуга колишнього міністра закордонних справ Карла Більдта. В Німеччині — це позиція канцлера Анґели Меркель. Вона не сприймає людей,які хоча б раз її обманули. А Путін це робив»,- констатує Гетьманчук. Відтак вона погоджується з тим,що Захід втомився від України. Правда,уточнивши,що «тут не наша вина. Ніхто не очікував,що конфлікт триватиме довго. Ресурси,які мали спрацювати,майже вичерпано. Це переговори,зустрічі,санкції. Тільки Анґела Меркель за 16 місяців провела з Путіним 50 телефонних розмов і сім зустрічей. Є проміжне рішення — мінські домовленості і перемир`я. Усі розуміють,що це — не крапка,але ніхто не знає,як діяти далі. З одного боку,Євросоюз непокоїть,що санкції недостатньо працюють. З іншого — бояться: якщо працюватимуть дуже ефективно,то буде колапс російської економіки. Тому йде контрольоване покарання Москви». Альона ГЕтьманчук наголошує,що?найвідданіші Україні – «ті,хто теж відчуває загрозу від Росії: Литва,Естонія,Латвія,Польща. Балтійські країни розуміють: якщо не зупинити Путіна в Україні,то невідомо,куди він піде далі». Проте,на її думку,«ключовий наш союзник – Німеччина. Без політичної волі її керівництва довго утримувати санкції не вдасться. Як тільки Берлін дасть слабину,то можна вважати,що Росія виграла цю війну і в України,і в Європейського Союзу. Сполучені Штати фактично делегували вирішення конфлікту канцлеру Анґелі Меркель. Президент США Барак Обама не взяв на себе це …Мінські домовленості — це план дій вирішення конфлікту. Меркель вклала свою репутацію в них».

«Один на один з Росією»

Роздумуючи з приводу ситуації в зоні АТО і щодо вірогідних планів Кремля,Ян Бжезінський (він був заступником Держсекретаря з питань НАТО та ЄС в Адміністрації президента Джорджа Буша-молодшого,а зараз є науковим співробітником в Brent Scowcroft Center) зауважує: «По-перше,Кремль має намір і надалі пробиратися вглиб української території,паралельно закріплюючись на вже зайнятих рубежах. По-друге,сьогодні регулярною армією РФ і сепаратистами створюється ударний «кулак» з метою подальшого наступу. Складно передбачити,коли саме Путін вирішить завдати удару. Але я думаю,що така численна угруповання нарощується з конкретною метою ескалації конфлікту» (тут і далі посилаємося на видання «Хвиля»). Він вважає,що,«швидше за все,в Кремлі вичікують потрібний момент,у тому числі в геополітичному плані,щоб просунутися далі вглиб території України. Але поки точної дати настання ми не можемо знати». Таким чином,резюмує експерт,«Путін вичікує сприятливої ситуації,коли в ЄС будуть менш схильні до запровадження санкцій проти Росії».

На думку Бжезінського,«наступною слушною нагодою для Путіна цілком може стати фінальна стадія переговорів навколо без`ядерної програми Ірану,які заплановані на 30 червня … Оскільки Росія виступає повноправним членом переговорів,в Кремлі можуть скористатися цим моментом і здійснити подальшу ескалацію в Україні. Природно,в такий складний момент США і ЄС будуть менш схильні до запровадження додаткових заходів у відповідь проти Кремля». Аналітик звертає увагу,що,по суті,вже відбувається конфронтація між РФ і НАТО. При цьому Альянс займає пасивну позицію. «Така пасивність дозволяє Путіну накреслити нову «червону лінію»,провівши її з території Донбасу ближче до кордонів НАТО. Що,природно,невигідно для України,оскільки фактично країна залишається один на один з Росією»,- відверто говорить Бжезінський.

«Можна домовляться лише про одне»

Політичний аналітик Сергій Руденко (див. «DW») нагадує: Кремль продовжує наполягати на тому,що в конфлікті на сході України він відіграє роль посередника. Мовляв,те,що відбувається,стосується виключно двох сторін – України й так званих «ЛНР» і «ДНР». Москва дотримується цієї позиції на переговорах і контактної групи в Мінську,і під час зустрічей нормандської четвірки. Відтак він підкреслює,що «Захід,схоже,змушений приймати цю позицію Росії по одній простій причині: ані Німеччина,ані Франція,ані США не готові йти на відкритий конфлікт з Росією. А він просто неминучий у випадку,якщо офіційно буде визнано факт російської агресії на сході України. Зрозуміло,що Володимир Путін за столом переговорів виглядає значно зручніше,ніж російські танки біля кордонів Євросоюзу».

Аналітик констатує,що «останні події на Донбасі ще раз продемонстрували: Володимир Путін не має наміру змінювати свою тактику щодо сходу України. І жодні домовленості – чи то в мінському,чи то в нормандському форматах не здатні зупинити Росію». На його думку,це нарешті вже «повинні розуміти і в Європі,і в США. Хто зараз може гарантувати,що «зелені чоловічки» й «колишні» російські спецназівці,які перебувають сьогодні на Донбасі,не опиняться завтра в Латвії,Литві чи Польщі?» На переконання Руденка,«з Путіним можна домовлятися лише про одне – про відхід Росії зі сходу України. Іншого предмету для переговорів і не повинно бути. Оскільки в полоні Володимира Путіна може опинитись не тільки російська армія,але й весь світ».

«Форпост протистояння цивілізованого світу відновленню імперії зла»

На думку Секретар РНБОУ Олександра Турчинова,«для того,щоб реально протистояти безумцю,який погрожує світу потужним ядерним потенціалом,одних зусиль нашої країни недостатньо. Потрібна взаємодія та системна координація зусиль усіх провідних країн світу. Це повинен бути комплекс економічних,політичних і військових заходів. У тому числі,і значне посилення спільної системи захисту від ядерної загрози та розгортання додаткових позицій системи ПРО. Не виключаю,що для захисту від ядерної небезпеки,ми змушені будемо проводити консультації щодо розміщення компонентів системи ПРО на території України. Не допустити війни з використанням ядерної зброї – це спільна відповідальність усіх людей доброї волі перед планетою» (тут і далі посилаємося на Укріноформ). Він підкреслює,що,зважаючи на набутий Україною історичний досвід,«політика умиротворення агресора апріорі не може закінчитись нічим хорошим. Вона призводить лише до зростання воєнної загрози і до руйнування системи колективної безпеки. В тому числі і до збільшення ризиків початку повномасштабної війни із застосуванням ядерної зброї,яка може бути останньою війною в історії людства,і взагалі,в історії цивілізації».

Турчинов при цьому нагадує: «Готовність російського політичного керівництва до такої війни зайвий раз підтверджується заявами щодо планів зі збільшення їх ядерного арсеналу. Чого лише варте вихваляння Путіна щодо готовності використати ядерну зброю у разі виконання нашими союзниками Будапештського меморандуму,згадайте їх пропагандистський фільм про захоплення Криму». Відтак він наголошує,що це нас надзвичайно непокоїть,адже,«по суті,ядерна зброя у Криму буде скерована,в першу чергу,проти європейських країн. Окрім того,реальна небезпека існує і для Туреччини,яка,між іншим,країна-член НАТО».

Секретар РНБОУ переконаний,що зупинити агресора можна,лише скоординувавши зусилля,реалізуючи комплекс асиметричних заходів,зокрема,як в реалізації потужних міждержавних програм військово-технічного співробітництва,так і посилюючи санкції,в тому числі,і за порушення міжнародних договорів про нерозповсюдження ядерної зброї. Він зазначає,що Загроза світу,яка сьогодні походить від Росії потребує адекватної реакції та активних дій,у тому числі – й «блокування проходження їх військових кораблів через Босфор». Олександр Турчинов також нагадує,що «сьогодні Україна відіграє надзвичайно важливу,без перебільшення,історичну роль у світовій політиці. Ми фактично – форпост протистояння цивілізованого світу відновленню імперії зла та її наступу на демократичний світ».

«Потрібно зробити все можливе…»

Політтехнолог,Тарас Березовець,директор компанії стратегічного консалтингу Berta Communications,зазначає (див.«Гордон»),що «ми повинні визнати Росію агресором на Генеральній асамблеї ООН і потім звертатися в усі міжнародні суди». За його оцінкою,цей процес займе близько двох років,але він реальний. «Ключовий план Путіна полягає в тому,щоб у такому вигляді ввіпхнути ці території в Україну,- констатує політолог. – І якщо Україна їх бере назад,то вона їх і фінансує. При цьому на Донбасі залишається терористична влада,залишається російське керівництво,а зараза сепаратизму почне поширюватися на інші регіони,в першу чергу на Харків і Одесу. Це призведе до неминучого розвалу країни протягом 1-3 років».
На його думку,«потрібно зробити все можливе,щоб у такому вигляді «ДНР» та «ЛНР» назад не брати,а забрати їх після військової операції і зачистки від терористів і російських військ. Але найближчим часом така операція неможлива,і цей конфлікт надовго – три і більше років».

Зараз важко однозначно сказати,для кого час більший союзник – чи для Росії,що опинилася в полоні свого шовіністичного месіанства,чи для України,яка вже частково окупована і позбулася надій на реальну військову допомогу. Тим паче,що кремлівські «яструби» не проти радикалізації ситуації. Можливо,до цього варіанту і схиляється зараз «собиратель». Оскільки навряд чи випадково на Донбасі Росія,за даними головнокомандувача об`єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Філіпа Брідлава,розгорнула системи для ядерних зарядів.

До того ж українські експерти попереджають про вірогідність завдання Росією ударів і по «наших АЕС,особливо на півдні країни». Як зазначив Володимир Огризко,«це найбільші атомні станції не тільки в Україні,але і в Європі. Тому що загроза тероризму з боку Росії може мати і такі божевільні прояви,як можливі атаки на такі об’єкти».

Яких би метаморфоз не зазнали імперські плани,залишається аксіомою: їхня суть щодо України не зміниться. На цьому наголошували також і ЗМІ: «Літній наступ Путіна неминучий,— The Daily Beast» («24 канал»),«Тимошенко продовжує «тарифну війну» з Яценюком: піде в ГПУ» («УП»),«Вороги України та політичні аутсайдери реалізують сценарій знищення країни,- Пашинський» («Цензор.НЕТ»),«США змінюють тактику в урегулюванні конфлікту в Украине – FT» («Контракты»),«Лінкявічюс: на сході України — тисячі одиниць важкої військової техніки» («УП»),«Україні порадили вигнати Росію з ООН» («Обозреватель»),«ЗМІ: ЄС на саміті в Ризі не обіцятиме Україні перспективу членства» («DW»),« Кнопкодавство змінилося пофігізмом» («Газета по-українськи»),«В очікуванні тиші та безпеки» («Голос України»),«Більдт: «Україна десятиліттями управлялася як попало» (УНІАН),«Львівсько-волинський вугільний басейн отримає інвестиції в обмін на експорт електрики» («Коментарі»),«Сигнал «SOS»,який не чують» («День»),«Сорос пророкує Третю світову в разі військового союзу Китаю та Росії» (УНІАН)…

Однак нерідко найпесимістичніші прогнози виявляються надто оптимістичними на фоні реалій. Тим паче,коли Москва щодня отримує більш ніж достатньо підстав для того,що Захід готовий «не побачити» її агресивного лику. Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк в інтерв`ю британському виданню «Financial Times»,зізнаючись,що не сподівається на наступ Путіна «до 29 червня,перш ніж ЄС повинен прийняти рішення про пролонгацію санкцій»,підтак заперечив собі ж: «Але шанси на новий наступ дуже,дуже високі».

Не виключає вірогідності розвитку подій за таким сценарієм і московський історик та публіцист Борис Соколов. Правда,він вважає,що все ж «швидше можна чекати низку поодиноких ударів з боку російсько-сепаратистських військ на Донбасі,але без рішучих цілей».

Водночас усе більше аналітиків попереджають,що Кремль напрацьовує новий план щодо повернення контролю над Україною. У цьому ракурсі Анатолій Октисюк наголошує (див.«Апостроф»): «У Москві почали розуміти,що,отримавши військовим шляхом Крим і частину Донбасу,вони втратили всю Україну. У зв`язку з цим російські стратеги і аналітики почали розробляти концепцію повернення контролю над Україною і умами українців. Основний наголос буде робитися на співпрацю з аналітичними і науковими центрами,громадськими організаціями та спортивними об`єднаннями,більшість з яких зазнають фінансових труднощів». При цьому (хай це буде навіть тактика «м’якої сили» стратегічна мета Кремля не змінюється. Щодо України вона давно визначена у стилі найбезпробуднішого шовіністичного марева монаха-ненависника: «Не было,нет и не будет». У бранців цією облудної тези нинішній «цар» перетворив понад 80% своїх співвітчизників. Не факт,що для досягнення заповітної мети у Кремлі не спробують ефективно задіяти й український політикум,скориставшись і певним розчаруванням суспільства. Однак навряд чи Україна піймається на таку московську «наживку». Надто дорогу ціну (і продовж століть,і протягом останніх півтора року) заплачено за право бути собою,за усвідомленням,хто був і залишається стратегічним ворогом №1. Будьмо!