Зигарь зазначає,що «для Путіна українське питання завжди було дуже важливе. У перші роки свого президентства він регулярно,практично на всіх внутрішніх засіданнях,говорив: «Ми повинні займатися Україною,інакше ми її втратимо».
 
На думку автора «Всієї кремлівської раті»,«у Путіна як радянської людини є переконання,що він дуже добре знає і розуміє Україну. Адже: кілька разів там був,в Криму відпочивав,Ротару слухав – загальний культурний бекграунд. Коли він говорить,що ми – єдиний народ,то абсолютно вірить в це».
 
Крім того,наголошує Зигарь,«у Путіна є Віктор Медведчук,який завжди готовий це підтвердити. Ось Путін і Медведчук – це один народ. Така споріднена душа,коли познайомилися з людиною вже в дорослому віці,але здається,що знали її все життя. Насправді це просто схожа освіта,схожі книжки,схожа кар’єра». У цьому контексті він згадує,як «26 травня,в день обміну Надії Савченко на сайті Кремля з’явився дуже цікавий ролик. Медведчук в ньому – як рояль з кущів – з’являється раптом в ролі посередника між громадянками Росії і президентом країни. Що ж,найкоротший шлях».
 
Зигарь також висловився про «колективного Путіна»,підкресливши при цьому,що «не потрібно весь народ мазати однією фарбою». Він зазначає,що «у Росії є різні групи і не треба їх змішувати. Є люди,для яких дуже важлива імперська ідея. Це велика група,в системі цінностей якої найважливішим є велич батьківщини і гордість за неї. Не знаю,скільки їх – може,10 % або трохи більше. А є інша велика,впливова,дуже гучна група людей,для якої головні цінності – людське життя,індивідуальні права і свободи. Їх теж приблизно 10%. Саме протиборство цих приблизно 20 % населення,двох їхніх систем цінностей і складають історію Росії».
 
На переконання аналітика,інші ж «80% людей,які не думають і хочуть,щоб їх залишили в спокої,які не вірять,що можуть втрутитися в політику,що від них щось залежить. Вони підтримають кого завгодно,лише б тільки до них не докопувалися».
 
Екс-шеф «Дождя» висловися з приводу того,наскільки зміняться російські реалії після відходу Путіна. «Майже всі мої співрозмовники теж у своєму прогнозуванні впираються конкретно в точку його смерті,- зазначає Зигарь. – Кажуть,що все зміниться,коли він помре. Звичайно,вони висловлюються по-іншому,використовуючи евфемізми: «Коли станеться щось необоротне»,«Коли президент відлетить на Альфу Центавра» або щось в цьому роді.
 
Загалом,горизонт планування – це смерть Путіна». А відтак нагадує про приклади інших країн. Зокрема – сценарій Піночета (на виборах або референдумі чинна влада програє,визнає поразку і йде); сценарій Франко (диктатор уже старенький і починає думати про смерть,підбирає не одного наступника,а цілий інститут,здатний скріпити країну,і поступово передає йому владу). Але після цього висловлює побоювання,що «цей сценарій для нас вже в минулому,оскільки фактично реалізовувався у вигляді президентства Медведєва». Ще ,зазначає Зигарь,є «третій сценарій – пакистанський. Коли в ядерній країні влада переходить від одного лідера до іншого».