Про це йдеться у газеті «День».

«Мене Холмщина цікавила змалку,– цитує Годлевського «День». – У нашому селі на Горохівщині жило немало так званих переселенців. Навіть нашими сусідами були… Інтригувало це слово: «переселенці». Чому,звідки?.. Згодом почав працювати у державній міжвідомчій комісії у справах увічнення пам’яті жертв воєн та політичних репресій,був її регіональним представником. Мене попросили знайти на території сусідньої Польщі і сфотографувати кілька таких місць,де поховано українців,які стали жертвами масових вбивств. Та виявилося,що таких поховань багато… Є дані щодо 367-ми сіл. Етнічні протистояння вибухнули 1938 – 1939 років,коли тривала так звана пацифікація,руйнування українських церков. Потім – Друга світова війна,операція «Вісла»… Щоразу страждали українці,які там жили. Є 56 сіл на Холмщині,де масові вбивства українців за національною ознакою відбувалися в березні 1944 року».

Сергій Годлевський наводить приклад одного з історичних епізодів минулого століття,який його особливо вразив. «Розстріляне українське весілля у Варешині,що на Грубешівщині. Першим про це мені розказав Микола Антонович Онуфрійчук,який очолює на Волині Товариство «Холмщина». А потім я потрапив у те село й на цвинтарі побачив дату трагедії. На тому весіллі загинуло 18 чоловік,майже все весілля. Бо ж такі оказії тоді не були багатолюдними. Постраждали через те,що наречений начебто належав до українських повстанців. Хата,де жила молода,стояла неподалік лісу. І коли приїхав весільний поїзд і почали (за звичаєм) викуповувати наречену,з лісу вискочила засідка… Вражає і те,що на місці колись великого,багатолюдного Варешина – нині маленьке польське село. До знищення,1944-го,тут було 270 дворів,із них у 230-х жили українці,у 30-х – поляки,кілька євреїв… А тепер лише 37 заселених дворів,і жодного українця. Схожа ситуація в Модрині,в інших селах. Але постраждали й поляки,яких переселяли на Мазури,під німецький кордон. Вони так само боялися селитися в покинутих німецьких оселях,бо не відали,чи то надовго. Так політика руйнувала і оселі,і людські долі».

Крім того,начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької ради розповів про бандерівські захоронення на території Польщі. «У селі Шиховичі на кладовищі є величезний масив таких захоронень. Розказували,що поряд,у селі Гільче,стояла так звана Волинська сотня УПА. Бандерівцям,котрі гинули,звичайно,не могли справити церемоніальний похорон. Там уже були совєти,і на цвинтар вбитого вояка приносили таємно. Адже бувало,що НКВС могло і викопати покійника,щоб переконатися,кого ж поховали. А в селі Тихобуж є військове поховання часів Першої світової війни. Один із мешканців,вже покійний Євген Козак,мені розказував,що уночі в ці захоронення хоронили убитих бандерівців. Могилу зверху закладали дерном,аби сліду не було. 12 осіб поховали лише при ньому. А в Шиховичах,де лежать 28 українських вояків,силами волинської влади ще у кінці 90-х років минулого століття облаштовано невеликий меморіал».

Завдяки підтримці Волинської облдержадміністрації та Луцької міської ради у селах Модринь,Вишневі та Ласкові на території Грубешівського повіту Республіки Польща встановлено 45 дубових хрестів на могилах українців,кладовища огородили металевими кованими парканами,– йдеться у газеті.