«Волинь» офіційно була презентована польському глядачеві 23 вересня на 41-му кінофестивалі художніх фільмів у Гдині. А 7 листопада має відбутися світова прем’єра цього фільму. Як зазначає Юлія Олійник,«оцінку «Волині» польською кінокритикою доволі точно відображає огляд Лукаша Мушинського,опублікований на сайті кінофоруму: «Фестиваль підтвердив,що сучасне польське кіно не має собі рівних у песимізмі,виведенні глядача з рівноваги та псуванні гарного настрою. Це ж не штука врізати комусь із ноги,а потім дивитися,чи рівно впаде. Відкрити рану,щоб мати змогу остаточно її залікувати,- оце вже вищий пілотаж,який опанував мало хто… «Волинь» — це холодний,жорстокий фільм,націлений передусім на завдавання болю». А відтак вона подивовується,чи справді «суспільство має такі сильні комплекси,що повсякчас потребує історичного допінгу величі».
 
Юлія Олійник також риторує: «Для чого сьогоднішній Польщі так потрібно мусувати тему Волині? Чи варто полякам так перейматися тим,хто є «першим хлопцем на селі»? Країна має достатньо проблем і загроз,а Україна,далебі,не є супротивником,щоб напружуватись у польському самоутвердженні на українських етнічних теренах. Чи,можливо,проблема в тому,що частина польського політикуму не вважає Волинь етнічною українською територією і бачить вплив Польщі щонайменше в кордонах Другої Речі Посполитої?»
 
Вона нагадує голові комітету польського Сейму зі зв’язків з поляками за кордоном Міхалу Дворчику,що він у може одержати у відповідь довгий перелік українських історичних претензій,хоча й зараз фактично «ігнорує той факт,що Україна перебуває нині у фактичному стані війни з Росією і що найбільшим бенефіціаром від «історичних бадань» пана Дворчика буде саме Кремль». Олійник піклесоює: « В Україні немає наївних,які повірять у несвідомість діянь лобістів «волинської різанини»,тому запитання про політичну відповідальність за руйнацію польсько-українських відносин Міхалові Дворчику і К° явно не уникнути».
 
На думку аналітика,«висмикувати сьогодні питання Волинської трагедії 1943 року зі складного контексту воєнних подій на території українсько-польських контактів означає не лише намагатися досягти короткочасного внутрішньополітичного виграшу за допомогою сумнівних засобів,а й тримати курс на використання історії та історичних міфів для промивання мізків політично активному населенню й відволікання від актуальних політичних викликів».
 
У той же час,вона наголошує: «Сьогодні Україна,попри видиму і статистичну роздвоєність,цілком ясно окреслила свій курс на незалежність і захист національних інтересів. Так,її суспільство,а ще більше влада досі тягнуть за собою довгий хвіст совкової та напівсовкової ментальності. Претенденти на звання вітчизняної еліти не вважають конче необхідним розмовляти українською,послуговуються мовою агресора й мають великі комплекси та проблеми зі своєю ідентичністю. Так,українські урядовці офф-рекордз не соромляться казати,що «эта война никому не нужна»,що «война закончится,а великая Россия останется» і що «надо дружить,это выгодно нам всем» (ключовим словом у цій програмі дій є «выгодно»). Проте сьогодні є й інша — сучасна і молода Україна. Та,яка не боїться воювати на фронті,яка вчиться воювати в урядових кабінетах,для якої героями є не лише Бандера та Шухевич,а й герої російсько-української війни під назвою АТО,для якої слово «нація» – не лайка про нацизм,а слово «батьківщина» — не політичний бренд і не пафосна демагогія».
 
Юлія Олійник зазначає,що українська спільнота змінилася за останні кілька років і змінюється далі,а «тому не потребуємо вступати в довгі й марудні дискусії з польською стороною в питанні,хто більш винний у Волинській трагедії,у «пацифікації»,в операціях «Буря» і «Вісла». А відтак наголошує:
 
«Перед українським суспільством багато роботи. Насамперед збудувати успішну,сильну Українську державу – дійсно незалежну й дійсно проукраїнську. Знищити корупцію і позбутися малоросійства. І ще виписати нарешті свою національну історію,без котрої будь-яка нація є неповноцінною і вразливою. Для нас це не теоретичні питання,а практичні,від них залежить виживання України як такої,а не досягнення чиїхось короткоплинних внутрішньополітичних цілей і можливостей промивати мізки населенню. Якщо ми станемо сильними й успішними,питання українсько-польських відносин перейде на інший рівень,де точно не буде спекуляцій на трагедіях».