Сергій Грабовський констатує,що «нещодавно Верховний головнокомандувач,він же «національний лідер» Російської Федерації,віддав наказ Генштабу Збройних Сил розробити плани воєнних операцій на західному і південно-західному (якщо дивитися на світ з Білокам’яної) напрямках». Він також наголошує,що «окупація Криму – це тільки одна з подібних розробок,тоді як існує ще низка аналогічних розробок щодо Донбасу,Причорномор’я,Таврії,Чернігівщини і стольного Києва». А після цього висловлюється «про плани Кремля вивести за сприятливих обставин своїх «зелених чоловічків» на польський кордон,зайнявши Львів та Луцьк».

За версією Грабовського,серед планів гіпотетичних воєнних операцій – «повна або часткова окупація Латвії й Естонії – «захист російськомовного населення» – та пробивання «коридору» до Калінінградської області через територію Литви. І,ясна річ,окупація Молдови,а заодно й Румунії,якщо ті кривдитимуть «російськомовних» у Придністров’ї та Гагаузії. Ну,а далі починає миготіти від назв європейських столиць… Одне слово,російський Генштаб намалював на картах переможний марш бронетанкових колон за підтримки ударних десантних з’єднань аж до Босфору та Ла-Маншу».

Відтак аналітик,нагадавши про зізнання провідного пропагандиста Дмитрія Кисельова,що «Росія – єдина країна,яка може перетворити США на радіоактивний попіл»,висловлює здивування певною нерішучістю та млявістю у діях західних лідерів. При цьому він наголошує й на такому чиннику,як наявність на Заході достатньо потужних сил,які підтримують у явній чи неявній формах войовничий путінізм. Зокрема «йдеться про полум’яних пацифістів,які виступають проти найменших спроб власних урядів зміцнити обороноздатність,про досі існуючих західних неосталіністів,які традиційно моляться на Москву,про куплених за гроші «Газпрому» політиків,інтелектуалів та журналістів». У цьому контексті він згадує і про сталінську мрію сорокових років про всеєвропейське радянське панування,і заяви нинішньої путінської еліти щодо незаконності розпаду радянської імперії.

Грабовський також підкреслює,що отримана ним із Москви інформація та політичні тенденції останнього часу підтверджують висновок Дмитра Шушаріна: «Зараз йдеться не про локальний конфлікт на задвірках європейського континенту,а про збереження європейської ідентичності,європейських принципів,європейських цінностей,європейської історії».