Зокрема,Олександр розповів,що вперше на Майдан потрапив наприкінці грудня,коли там ще все було спокійно. Побувши до Різдва,поїхав на кілька днів додому. Згодом,за винятком короткого періоду,був на Майдані практично постійно у складі сотні Самооборони «Волинська Січ».

Ранок 20 лютого,розповідає хлопець,почався несподівано. Хтось із хлопців приніс звістку,що падають барикади.

«Підняв людей,повдягалися,хто в що було – в кого щит,в кого – балка,в кого – бронежилет,в кого – шолом»,- оповідав Пегас. Волиняни поспішили на допомогу майданівцям,що оборонялися на Інститутській. Практично ніяких засобів захисту не було.

«Стою і думаю: в мене в одній руці щит,а у другій – палиця. А я йду на кулі»,- згадує Олександр.

Але хлопець усвідомлював,що назад бігти не можна,адже у інших може спрацювати ефект натовпу.

«Це було очікування того,що зараз по нас будуть стріляти. Але ми знали: ні кроку назад»,- сказав він.

Куля потрапила Сашкові у ліву ногу і розбила кістку. Він намагався виповзти з епіцентру подій. З вдячністю хлопець згадує незнайомого чоловіка,який підбіг,взяв його на руки і виніс.

«Шкода,що я його не знаю. Хочу через вас йому подякувати. Ц відважна людина. Взявши мене на руки,він відкрив свою спину»,- підкреслив майданівець.

Врешті-решт Олександра на ношах знесли до швидкої,яка завезла його у 12 київську лікарню. Там хлопець пробув два тижні,згодом вдалося відправити його на лікування до Ізраїлю.

Володимир Пастушок (Пісня) додав,що у кожного причина бути на Майдані була своя,але однозначно всі були там за покликом серця. Із болем у серці він згадує той час.

«Я дякую Богу,що зустрів таких людей. Ми були щирі і відкриті. Ми жили і дихали Україною. Якщо забути про розстріли,Майдан – це одна із найпрекрасніших митей у моєму житті. Прекрасний був час і прекрасні були люди»,- наголосив хлопець.

Він розповів,що на Інститутській беркутівці використали новий вид гранат,за розповідями,закуплених у Росії.

«Якщо вона попадає комусь під ноги,вона візуально ніби повністю опутує людину вогнем. Звук набагато гучніший,а найголовніше – до колін обливає горючою сумішшю,тобто людина по коліна горить»,- згадує хлопець.

Також,розповідає він,на Інститутській стріляли набагато щільніше,аніж раніше. Але люди безстрашно оборонялися.

«Це був перший масовий героїзм,який я побачив у своєму житті»,- підкреслив Пастушок. Відступали,підкреслив він,не через страх,а тому,що сили були нерівними,та й укомплектовані беркутівці були набагато краще,тим більше,що учасники Майдану багато речей залишили у місцях,де раніше дислокувалися.

«Коли почали штурмувати саму Інститутську – це було пекло. Вони йшли такою навалою….»,- розповідає він.

Хоча більшість трагічних подій сталася 19-20 лютого,за словами майданівця,18 лютого теж було дуже тяжко. Беркутівців налаштовували,що у той день все закінчиться,говорячи їм: «Хлопці,валимо їх по повній. Завтра Майдану вже не буде».

«Сам Майдан мав впасти уже 18-го. Їм не вистачило тієї рішучості і сміливості,яку мали ми»,- підкреслив Володимир.

«В загальному ми вже були загартовані,ми вже не були стадом. Ми були бійці Самооборони Майдану,і наша сотня зіграла там не останню роль»,- додав він.

Про 20 лютого хлопець згадує із болем.

«Страшний день був. Я не вірив,що це правда і що це відбувається зі мною»,- говорить він. Дзвонили мобільні телефони загиблих і треба було пояснювати рідним і коханим,що їхній син чи хлопець загинув.

Згодом,розповів Володимир Пастушок,їхня сотня пішла в Національну гвардію і стала бойовим підрозділом. Воюють хлопці вже третій місяць.

«Чого залишився живий – не знаю. Може,щоб в Слов’янську побувать. Чого в Слов’янську – може,щоб побувати в Красному лимані. Збираюся їхати на Донецьк. Залишуся живий у Донецьку – поїду на Крим. Слава Україні»,- закінчив свою розповідь Пісня.