Про це повідомляє Громадське радіо. В Луцьку наразі є 376 дорослих,які пересуваються на візках та 67 дітей. І вільного доступу до відвідування різних закладів,проїзду в громадському транспорті,а також умов в багатоповерхівках фактично для них немає. Приблизна сума необхідна на дитячий майданчик — 60 тисяч гривень. Вже є 9 тисяч гривень. Волонтери просять про допомогу всіх небайдужих. Голова ГО «Інститут волонтерства і громадської співпраці» Юлія Євпак розповіла,що після повернення зі США,де створені рівні умови для всіх,у неї і з`явилася ідея облаштувати інтеграційний дитмайданчик. А поштовхом стало те,що вона побачила,як мати з дитиною на візочку гуляла в парку. Дитина не могла гратися з іншими дітками,тому що в Центральному парку міста для цього теж не створені умови:
«Їм нікуди реально піти. Вони просто пройшлися і вернулися назад додому,тому що долучитися до ігор в нашому парку зараз дитині на візочку неможливо,тому що там жодного пристосованого до того предмету взагалі немає. І виникла ідея назбирати кошти на цей інтеграційний майданчик в Луцьку. Ми нарахували мінімальну суму,на яку можна розраховувати. Це близько 60-ти десяти тисяч. Ми маємо вже 9 тисяч»,— розповідає волонтерка Юлія Євпак. Окрім коштів,які організація планує назбирати під час різних волонтерських акцій,волонтери розраховують і на підтримку міської влади,тому й написали проект. Юлія Євпак пояснює,які конструкції заплановані на дитячому майданчику в центральному парку Луцька: «Там будуть гойдалки,на які дитина може закочуватися з коляски і кататися без того,що батьки її дістають з коляски. Садять її. Якимось чином закріплюють. Звичайно,допомога батьків в будь-якому випадку треба,бо ж це маленькі діти. Там буде пісочниця,в якій може гратися дитина,сидячи у візочку і там має бути спеціальна конструкція,тобто вона вища за звичайну. Там можуть гратися і всі діти. Але вони будуть стояти,щоб це зрозуміти». Заступник міського голови Луцька Сергій Григоренко розповів,що проект підтримують. І якщо лучани проголосують за таку ініціативу в соцмережах,міська рада виділить 45 тисяч гривень. Однак все залежить саме від активності голосування,яке стартуватиме 14 травня. «Робоча група,яку я очолюю,тільки дивиться,чи відповідає проект кошторису. Ми допустили його. Це гарний проект і ми попросили їх максимально,і я особисто в соцмережах проголосую,щоб вони набрали голоси,бо далі визначають лучани»,— зазначив Сергій Григоренко та додав,що в міську раду подали ще один проект,який передбачає облаштування спортивного залу для людей з особливими потребами. Сподіваються на те,що запрацює інтеграційний дитячий майданчик до кінця літа і батьки діток,які пересуваються на візочках. Наталія Чайка — мама 12-річного хлопчика Максима з синдромом ДЦП. Жінка працює вчителем-реабілітологом у Волинському соціальному центрі реабілітації дітей з інвалідністю,за професією дефектолог. Про те,що місто не пристосоване для різних людей,вона знає із власного досвіду,і з досвіду тих сімей,з якими доводиться працювати щодня. «Коли ми стикнулися з такою проблемою,що моя дитина не ходить,а мусить пересуватися на візку,то це дуже значна проблема. В першу чергу,це проблема бар`єрів середовища. Тобто починаючи з того,що нам треба вийти з квартири,в нас уже є — шість чи сім сходинок,які ведуть вниз до під`їзду. Там ми зробили самі собі пандус,по якому ми можемо спуститися,з`їхати»,— каже Наталя. Сім`я,маючи авто,вже має більше можливостей,аніж ті сім`ї,яким доводиться пересуватися громадським транспортом. І навіть в спеціалізованому навчальному закладі,де навчається її син,для діток пандус не обладнаний,розповідає жінка. «Коли ми приїжджаємо,наприклад,в навчально-реабілітаційний центр,на перший поверх ми ще зайдемо з візочком,бо там є пандус,а далі на третій поверх я несу свою дитину на руках. І так не тільки я одна. А ще інші батьки,які носять своїх дітей або водять їх дуже обережно,бо діти великі,діти виростають,і один необережний рух і дитина разом з мамою або супроводжуючим може полетіти по сходах»,— пояснює пані Наталія. Під час прогулянок містом багато проблем і через жахливі тротуари. До міської ради Наталія з іншими матерями зверталися з тим,аби принаймні в спеціалізованому навчальному закладі для таких діток облаштували зовнішній ліфт. «Є такі діти,які приїжджають там раз на тиждень,два рази на тиждень,і вони могли би бути в колективі,могли би бути в соціумі,але знову ж таки не всі батьки можуть дозволити собі занести дитину на третій поверх і робити це систематично. А є такі діти,які зараз вчаться на індивідуальній формі навчання вдома,а вони могли реально вчитися в школі,якби було безбар`єрне середовище,пристосування,тобто вже держава економить кошти за рахунок того,що дитина вчиться в класі. І є різниця,що навчати дитину в класі,а що виділzти кошти і ходити,навчати до неї додому»,—каже Наталія. Зі слів матері Максима,діти з особливими потребами обмежені соціально. А якби були створені відповідні умови в місті,то частково дитина могла б обслуговувати себе сама і вже у неї самої і в однолітків не було б якогось особливого ставлення до цієї дитини,і всі жили б в суспільстві рівного доступу і рівних можливостей.