Зокрема,захід організувало Волинське обласне громадсько-культурне товариство “Холмщина”. Його відвідали також представники обласної та місцевої влади,а також небайдужі містяни.
 
Щороку у Луцьку відбувається подібні Віче,сьогодні воно стало уже 19-им. Перш за все,настоятель церкви Холмської ікони Божої Матері митрофорний протоієрей отець Михайло відслужив панахиду та зачитав молитву,а усі присутні запалили скорботні свічки.
 
Потому до слова запросили голову товариства “Холмщина” Миколу Онуфрійчука,який розповів про трагічні часи депортації,озвучив факти спалення цілих сіл та наголосив на численних жертвах. Та найбільшою втратою,каже Микола Онуфрійчук,стало позбавлення людей батьківщини.
 
Так,від початку проголошення незалежності Польщі у 1918 році польською державою велася геноцидна політика стосовно українського населення,спрямована на окатоличення і ополячення,духовне та фізичне знищення українців,які на той час були найбільшою національно-свідомою меншиною в Другій Речі Посполитій.
 
Внаслідок антиукраїнської програми «зміцнення польскості» було закрито всі українські школи,культурно-просвітницькі доброчинні товариства,зруйновано або переобладнано на католицькі костели понад 400 православних храмів. Під час наруги над православною вірою,тільки на Холмщині за три місяці 1938 року було зруйновано 112 храмів,а ще 106 переобладнано на католицькі костели.
Під час і після II Світової війни сотні представників української інтелігенції,священників,тисячі мирних мешканців українських сіл і містечок внаслідок нечуваного за жорстокістю та масовістю терору,стали жертвами збройних нападів,кровавих розправ,здійснених Армією Крайовою та іншими підпільними польськими націоналістичними формуваннями.
 
Тільки Армією Крайовою було вчинено напади на 180 українських сіл,вбито 4670 українців,пограбовано 2268 родин,спалено 304 села. Хронологія і розмах цих акцій засвідчують,що вони ретельно планувалися і були добре організовані. Банди поляків вночі оточували українські села,дотла спалювали садиби,знищували їх мирних мешканців. Часто це були не просто вбивства,а мученицька смерть дітей,жінок та людей похилого віку.
 
Символом мучеництва українського населення Холмщини є село Сагринь,в якому 10 березня 1944 року вояки Армії Крайової вчинили звірячу розправу над його мирними мешканцями. За одну ніч було спалено близько 300 українських господарств,вбито і замордовано понад 1200 мешканців Сагриня і тих,хто прибув сюди із навколишніх сіл.
 
Голгофою для етнічних українців стали протизаконні таємні угоди,укладені в 1944 році маріонетковим Польським Комітетом Національного Визволення з Урядами СРСР і УРСР про польсько-радянський державний кордон і переселення українського населення з Польщі до УРСР і польських громадян з УРСР до Польщі. Внаслідок цих угод у 1944-1946 роках комуністичною польською владою у змові із сталінським режимом було примусово виселено 482 тисячі українців в Радянський Союз та 150 тисяч в ході спеціальної військової акції «Вісла» депортовано в1947 році на колишні німецькі землі,приєднані до Польщі. Акція «Вісла» стала завершальним етапом етнічної чистки українців,хоча їх виселення продовжувалось в 1948 і 1951 роках.
 
Депортація сотень тисяч українців продовж тривалого часу була забороненою темою. І тільки після розпаду Радянського Союзу,стали відомі реальні масштаби трагічної долі етнічних українців примусово виселених з території Польщі.
 
Наприкінці зібрання,члени товариства “Холмщина” прийняли звернення до Верховної Ради України з проханням визнати їх депортованими на державному рівні і дозволити без віз відвідувати могили своїх пращурів на території Польщі.