Конференція була організована з ініціативи не тільки науковців,але і владців та волинського громадсько-культурного товариства «Холмщина». У стінах університету для гостей конференція була відкрита документальна виставка історичної спадщини про Івана Огієнка,представлена Волинським краєзнавчим музеєм.

Участь у конференції взяли декан історичного факультету ВНУ імені Лесі Українки Анатолій Шваб,голова Волинського громадсько-культурного товариства «Холмщина» Микола Онуфрійчук,заступник голови Волинської ОДА Олександр Курилюк та секретар Луцької міської ради Григорій Пустовіт.

Характеризуючи постать Івана Огієнка,Анатолій Шваб зауважив: «Це людина,яка пройшла від простого селянського хлопця всі щаблі національного становлення. Яка долучилася у роки української революції до становлення українського політичного національного руху… Людина,яка фактично усе своє життя була вірна ідеї і людина,яка належить до когорти тих,яка творила теоретичні основи українського державотворення». Також Шваб з приємністю відзначив ту обставину ,що саме сьогодні у Луцьку відбувається відкриття меморіальної дошки Івану Огієнку,розміщеної на стіні історичного факультету.

Про те,що цього року ім’я Івана Огієнка внесено до переліку українців,які пошановуються на загальнодержавному рівні,згадавши про В’ячеслава Липинського,повідомив присутнім Олександр Курилюк.

«Ми вчимося сьогодні бути справжніми українцями. Ми вчимося віддавати належне тим нашим одноплемінникам,які зуміли у цьому житті досягти високих вершин,які жили у тих ціннісних системах координат,де на першому місці ставиться Україна,її незалежність,її майбутнє – українська мова,українська культура,українське слово. Де велич людини вимірюється не джипами,не полями для гольфу,не вертолітними майданчиками,не мільярдами,мільйонами доларів,євро,гривень. Де велич людини вимірюється її внеском в історію України»,– зауважив у свою чергу Григорій Пустовіт.

Довідка «ВП»

Іван Огієнко (церковне ім’я Іларіон) народився у містечку Брусилові на заході Київщини 14 січня 1882 року. Він – відомий український церковний і громадський діяч,митрополит (з 1943),мовознавець,історик церкви,педагог,дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (з 1922).

У 1896 році закінчив початкову чотирирічну школу,далі навчався у Київській військово-фельдшерській школі,по закінченню якої працював у Київському військовому шпиталі.

У 1909 р. закінчив Київський університет св. Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах,працював у Київському комерційному інституті. З 1915 р. викладав у Київському університеті,був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917-1918 рр. відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. З 1918 р. – професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918 р. І.Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви»,в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Влітку 1918 р. виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського Українського Державного Університету (відкритий 22.10.1918).

На початку 1919р. Огієнко призначався Міністром освіти УНР в урядах В.Чехівського та С.Остапенка. В 1919-1920 pp. – Міністр віросповідань УНР в урядах Іс. Мазепи та В.Прокоповича.

16 листопада 1919,після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського,І.Огієнко став головноуповноваженим уряду. Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами (16.11.1920) змусило його емігрувати до Польщі. З 1920 р. він жив у Тарнуві,в 1921 р. був членом Ради Республіки і до 1924 р. – міністром у справах віровизнання уряду УНР в екзилі.

З 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії,протягом 1926-1932 pp. був професором церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933-1939 pp.) і «Наша культура» (1935-1937 рр.),які сприяли популяризації української культури,норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР,виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

У жовтні 1940 р. на Соборі українських православних єпископів був висвячений (під ім’ям Іларіона) архієпископом Холмським і Підляським. Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. З березня 1944 р. – митрополит Холмсько-Підляський.

Влітку 1944 р. Огієнко змушений був емігрувати до Швейцарії (жив у Лозанні),а у вересні 1947 р. – до Канади (м.Вінніпег). У серпні 1951 р. на Надзвичайному Соборі УГПЦ у Вінніпезі був обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді та митрополитом Вінніпегу. І.Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. Заснував Теологічне Товариство (нині Теологічне Товариство митрополита Іларіона),здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету,перетворивши його в Колегію ім. св.Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі),очолював Науково-Богословське товариство,розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність,відновив видання та продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951-1953 pp.,з 1954 р. – «Віра і культура»). За І.Огієнка було проголошено Акт об’єднання 3-х українських автокефалій за кордоном.

Справа життя Івана Огієнка – переклад Біблії,що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу (працював з 1936 до 1955 рр.).

Митрополит Іларіон помер у віці 90 років у Вінніпезі 29 березня 1972 року (біографія подана на електронній сторінці кафедри української мови та літератури Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана).