Володимир В’ятрович — історик і публіцист,дослідник українського визвольного руху,голова Українського інституту національної пам’яті,ініціатор пакету законів про декомунізацію,очолював Архів СБУ та розсекретив колишні архіви КҐБ. Працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету,потім вивчав матеріали архіву Інституту Гувера Стенфордського університету. Автор та співавтор восьми книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії.
 
Книга,яка щойно вийшла немалим накладом у харківському видавництві,це результат наукового доробку історика і розрахована на масового читача. В основі дослідження – свідчення безпосередніх учасників подій,документи українського та польського підпілля,Армії Крайової та УПА – головних дійовими особами трагедії,що тривала не один рік.
 
Дослідження Володимира В’ятровича викликало неабияку зацікавленість луцької громади: у Палац культури міста Луцька на зустріч з письменником прийшло дуже багато людей різного покоління. Волинянам важливо знати прпавдивість цього конфлікті,що забрав тисячі життів невинних по обидва боки кордону. Бо ця історія творилася тут і стосувалась багатьох волинських родин.
 
«Ми знаємо про ці події 1943 року від наших дідів,батьків,прадідів,- розповідає громадський активіст Віталій Шеченко,який приїхав на презентацію з Рожища,щоб придбати книгу і послухати автора. – У мене і по маминій,і по батьковій лінії діди постраждали від нападів польських пляцувок (польські загони самооборони – ред.). Так сталося,що мого діда застрелили у селі Сокіл Рожищенського району,а хату спалали. Хоча перед тим у 1939 році він врятував польського міністра,який обіцяв йому всіляке сприяння. Я думаю,що ті конфлікти і така політика тоді були вигідні німецьким і радянським окупантам».
 
Розпочав свою презентацію Володимир В`ятрович з того,що нині означає слово «Волинь» для українців і поляків. «Волинь» для нас – це однин з найгарніших  куточків України із давньою історією,але для наших західних сусідів «Волинь» є синонімом страшного злочину. Таке сприйняття відносно нове – йому трохи більше десяти років,– зауважив письменник. – Але завдяки мас-медіа та політикам воно впевнено витісняє у свідомості поляків первісне значення. Поєднання цього слова з цифрами «43» усуває взагалі будь-який інший контекст і сприймається винятково як синонім масового вбивства».
 
Проте ця історія,вирвана із ширшого географічного та хронологічного контексту і приправлена емоціями та політичними інтересами,зазвучала зовсім по – іншому. Як саме,розповідає дослідник тих подій Володимир В`ятрович: «Ширший за Волинь-43 хронологічний контекст показує,що українці і поляки водночас були серед тих,кого вбивали,і тих,хто чинив вбивства. Тому те,що ми часто бачимо,особливо в польських медіа,зробити поділ між катами і жертвами за національною ознакою,в цьому світлі абсолютно не працює. Якщо глянути ширше на ці відносини,то можна зрозуміти,чому це стало можливим і чому у роки Другої світової війни,коли поляки і українці і так були жертвами двох тоталітарних режимів,розгорнули ще страшнішу війну між собою. Дуже спрощену відповідь дають і давали деякі історики,мас-медіа і політичні діячі: на заміну довоєнній ідилії співжиття двох народів приходить жахлива різня завдяки старанням українських націоналістів. Це якраз прекрасно продемонстрував польський режисер Смажовський».
 
Чимало інших контекстів та пояснень такого сприйняття історії поляками В`ятрович наводить у своїй книзі. І разом з тим,пропонує поглянути на події 1943 року на Волині через конкретні свідчення учасників подій,документи.
 
У тому,що поляки зараз показують себе вийнятково жертвами цього конфлікту,на думку Володимира В’ятровича,є доля вини і української сторони. Тому що багато років україці не досліджували цього питання,зокрема,і через недоступність архівів. В результаті,у нас не було навіть фахівців,які б змогли дискутувати з поляками. А вони усі свої навіть невиправдані гіпотези,допущення перетворювали у наукове джерело,у елемент офіціозу.
 
Ось як про це роздумує автор книги «За лаштунками «Волині-43». Невідома польсько-українська війна»: «Українського голосу у цьому діалозі взагалі не було,але після Євромайдану з’явилися і у нас нові дослідження. Тепер уже поляки не забажали спілкування і спільного історичного діалогу. Вони вважають,що вже все вирішено і тут уже немає що досліджувати. Лише торік вдалося відновити діалог тільки на рівні інститутів національної пам’яті,але тут знову втручаються політики,які зараз хочуть ввести кримінальну відповідальність за заперечення геноциду. Тобто,ми бачимо чітке бажання поляків зафіксувати ту позицію,яку вони,нібито,історично довели».
 
Разом з тим не слід забувати і про тих,хто ховається за лаштунками подій “волинської різні”,хто отримує політичні дивіденди з історії протистояння двох найчисленніших європейських народів…Тут Володимир В’ятрович однозначно називає головного спекулянта – Росію: «Знову,як і понад сімдесят років тому,суперечками між українцями та поляками намагається скористатися третя сторона,яка активно діє за лаштунками «Волині». І знову це та сама – Росія. І так само як тоді,саме вона насправді є головною загрозою сьогодні і для України,і для Польщі».
 
Резюмуючи своє дослідження,автор з оптимізмом бачить подальші стосунки двох країн,але при цьому наголошує,щоб політики не втручалися у сферу історії: «Розбіжності у наших трактуваннях є і будуть,але що нам заважатиме спілкуватися далі – це неповага до думки іншого. Тобто ми можемо не погодитися з польськими концепціями розвитку тих подій,так само,як і вони з нашою історіографією,але найважливіше ми повинні чути один одного і повинні поважати цю різницю».
 
«Науково – популярний,художній формат книги В’ятровича краще сприйматиметься читачами,- переконаний видавець Дмитро Головенко. – Ми тут маємо історію всіх стосунків України з Польщею. Такі книги дуже потрібні і на них є великий попит в українців,особливо у регіонах країни,що не були дотичні до тих подій. Я вважаю,що варто було це дослідження перекласти польською,щоб і там змогли прочитати дещо інше бачення подій 40 -го року».
 
«Я хочу вірити,що ніколи наші народи не повторять таких жахливих взаємин і не будуть з’ясовувати стосунки між собою за допомогою зброї. А для цього ми повинні знати,чому війна стала можливою тоді,у 40-ві роки»,- резюмував автор одного з найважливіших досліджень українсько-польського конфлікту Володимир В`ятрович.