Мандрівка до Кримських гір від міської суєти та повсякденних турбот виявилася тією натхненною подією,яка надихнула мисткиню пережити сильні емоції,накопичити в собі враження та,зрештою,взятися за пензля і вилити на полотно ті образи,які народилися у душі.

«Стати частинкою природи по-справжньому,втекти від асфальту та бетону задушливого міста,змусити замовкнути свій мобільний телефон,перестати робити тисячі неважливих дій – ось таку потребу відчула я одного дня. І яскраве бажання сісти на схилі гори,заспокоїтися,спостерігати за колиханням морських хвиль. І залишитися у цьому благословенному місці настільки довго,допоки шум метушні затихне у зашлакованому мозку і думки розчиняться в гармонійній мелодії вітру»,- ділиться своїми відчуттями художниця.

Картини Людмили яскраві,промовисті,ніби шепочуть: «Думай тихше,людино. Думай тихше,і тоді ти почуєш…»

«Ніч,підсвічена сяянням місяця,мерехтить неймовірними магічними кольорами,створюючи калейдоскоп цікавих образів. Її таємничі володіння полонять і погляд,і почуття. Це я і намагалась відобразити на своїх полотнах»,- розповідає художниця.

Споглядання краси природи,моменти усамітнення та творчості спонукають нас до осмислення життя та його змісту. Творчість,живопис – не єдині іпостасі луцької мисткині.

«Творчості присвячую наразі не так багато часу,- зізнається вона. – Моїнайбільш трудомісткі та неперевершені проекти – це мої донечки. Також вивчаю та практикую гештальт та арт-терапію. Та,як казав Ман Рей,немає обмежень та авторитетів,а істинним є момент просвітлення,який сходить на митця,і в такий момент я завжди знаходжу час взятися за пензля та фарби»