Попри те,що обидва митці мають серйозні доробки живопису,їхній художній талант не обмежується створенням полотен,- повідомляють у прес-службі “Арт-кафедрі”. Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка,відтак,створює неймовірні сценографії для театральних постановок. Анатолій Твердий керується у житті та роботі принципом: робити те,що відчуваєш,і серед його робіт – надзвичайні інсталяції,в яких модерна скульптура відтворюється у динаміці і несе глядачу глибокий філософський меседж.
Художник-постмодерніст Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка. Відвідувачі «Арт-кафедри» добре знайомі із живописом Андрія Александровича-Дочевського. Відразу при вході у галерею вже кілька місяців виставлений його триптих «Адам,Ліліт і Єва».
Художник каже,що ця робота – початок біблійного циклу,і наступною планує зобразити історію Каїна та Авеля. Передає Старий завіт постмодерніст у своєрідній манері: хтось би назвав це еротикою,а Александрович-Дочевський каже,що не розуміє,чому люди вирішили прикривати тіло,а,приміром,ніс і вуха лишають голими.
«Це єврейський апокриф,він не увійшов до Старого заповіту,за яким першою дружиною Адама була не Єва,а Ліліт. Бог створив її так само,як і Адама,а не як Єву – із ребра. Але перша дружина не підкорялася Адамові,точніше – законам,які пропонували на той час… Думаю,характером Ліліт була близькою до українських жінок: вони такі ж вільні,повноцінні люди – не з ребра зроблені»,– прокоментував триптих автор.
Андрій Александрович-Дочевський стверджує,що любить зображати людське тіло. За спиною – репродукція його картини «Дівчина на кулі»,яку художник називає полемікою з Пікассо.
«Український театр,на жаль,існує в тому просторі,який був років тридцять тому,і не рухається. Я – повністю за реформи,які мають відбутися. А в живописі я – сам собі сценарист і драматург,актор,художник і режисер»,– розповів Андрій Александрович-Дочевський.
«Я маю цікавість до тіла як до субстанції,ми ж усі народжуємося голими,і не має на нас усіх цих прикрас… Цікаво,чому ми не ховаємо ніс чи вуха,а ховаємо інші речі,це ж трохи абсурд. Мої роботи у стилі ню – це не закоханість у жіноче тіло,це просто портрети тіла»,– каже постмодерніст. Проект «Стільці» був виставлений у львівській «Дзизі»
«Аби заявити про себе у світі дорослих дитина обирає підвищення. Цим підвищенням може бути табурет,а інколи – перекинутий таз,стілець тощо. Звідти – зверху – можна читати вірші або співати,проявляти свою акторську сутність. Таким чином,стілець є першим театральним помостом,тобто – сценою. І це – по-перше. По-друге,одяг та речі,що залишились забутими на стільцях,зберігають дещо від власника. У дитинстві в темній кімнаті ми лякались забутих речей на стільцях,вигадуючи із них цілі образи. Взаємодія речей зі стільцями народжує химери. По-третє,окрім ужиткового значення,стілець етимологічно – стіл,це той же престол,або трон і символізує закон та владу,або владу закону. Влада завжди знаходиться в діалозі з особистістю,або в монолозі. Тож представляючи проект «Стільці»,прагнули практичним засобом,кольорово,безкольорово,безпредметно чи химерно студіювати сучасний стан взаємин в різних соціальних ситуаціях»,– пояснив митець,чому героєм цілого циклу робіт виступив предмет меблів.
Картина «Німфа і сатир». На її створення наштовхнуло реальне хутряне крісло,яке викликало думки: «жінка завжди прагне руху,а козел лишається козлом». «Таке відбувається,коли мужчина знищує жінку»,– прокоментував автор.
Анатолій Твердий розповів,що у мистецтві веде подвійне життя. З одного боку,вчить академічному живопису,а з іншого – творить постмодернізм. Митець продемонстрував свої інсталяції,які викликають захоплення. Окрім неабиякого мистецького таланту для таких робіт необхідно мати ще й інженерну кмітливість та глибокі філософські ідеї.
Нагадаємо,зустрічі з найвідомішими українськими художниками-постмодерністами відбуваються в рамках виставки «23+1»,що триває в галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра».