Відлуння тижня (06.11 – 13.11)

Виборчий кодекс, ухвалений Верховною Радою минулого тижня  у першому читанні, став гіпотетичним знаком  вірогідної зміни  правил у внутріполітичному житті. Натомість  зустріч на найвищому рівні лідерів  двох головних геополітичних гравців засвідчила  ймовірність узгодження позицій США та КНР щодо впливу на тенденції розвитку ситуації в світі. Чи виграє Україна як від першого, так і від другого фактора, – проблема з багатьма знаками запитання.

Зрештою, Виборчий кодекс – це лише пробний камінь, і навряд чи (попри декларацію намірів) на це піде політикум, що хоче законсервувати за собою владні важелі. Очевидно, як мовить народ, з того пива не буде дива. Натомість домовленості між Вашингтоном і Пекіном (останній, якщо поки що не цілком контролює Москву, то  перебирає на свої  плечі частину її проблематики) можуть суттєво вплинути на світову геополітичну конфігурацію. Чи не опиниться у ролі жертви Україна (як і ряд інших держав) унаслідок торгу та поки що не оприлюднених домовленостей, – теж питання. Особливо, у контексті історії ХХ сторіччя. Пригадаймо, що дипломатичні відносини СРСР і США встановили під час апогею українофобського геноциду. А геополітичні правила, за великим рахунком (чи світ буде однополярним, чи знову стане двополярним) не  змінюються.

Утім, внутріполітична ситуація у США, попри відому позицію чинного господаря Білого дому, не сприяє тому, аби Вашингтон і Москва перейшли до показової любові. Тому й, очевидно, попри розрекламовані у ЗМІ наміри Кремля, Трамп відмовився від формату особистої зустрічі з Путіним 10 листопада у В’єтнамі. І хоч, за словами російського речника Пєскова, президенти торкнулися й української проблематики, проте про кардинальні домовленості не йшлося. Натомість Трамп перепитав Путіна про втручання Росії у президентські вибори у США 2016 року, а відтак зізнався для ЗМІ: «Ну не можу ж я стояти і сперечатися з ним. Я б краще поговорив з ним про те, щоб він забрався з Сирії, я б краще взявся працювати з ним щодо України».

Тим часом, у нашій державі градус політичної напруги тільки підвищується. До певної міри несподіваний з’їзд  «Народного фронту» нагадав про  наближення  виборчої кампанії (як президентської, так і парламентської). За версіями експертів, це гра на випередження. Вона може свідчити про початок реалізації лідерами «Народного фронту» (передовсім дещо ображеним Арсенієм Яценюком) сценарію, про який вони непублічно говорили ще у вересні, коментуючи проблеми в переговорах з Порошенком щодо об’єднання з БПП: «Якщо ні, то ребрендинг, і зустрінемося на президентських виборах».

Утім, на внутріполітичну ситуацію в Україні може суттєво вплинути активізація «західного фронту». Останні різкі випади Польщі (озвучені як міністром закордонних  справ Ващиковським, так і президентом Дудою) дали зрозуміти,  що цей так званий стратегічний  партнер не тільки нарощуватиме  антиукраїнську риторику, а й у критичну мить готовий взяти участь  у територіальному переформатуванні  нашої держави. Як заявив голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович на своїй сторінці у Facebook, уже зараз  «демократична Польща зазвучала в унісон з авторитарною Росією». Ці та інші фактори оптимізму для України, де ряд політичних сил розхитує ситуацію (скажімо, Саакашвілі декларує наміри щодо «зміни влади в Україні на всіх рівнях») не добавляють. Що й засвідчували події та тенденції минулого тижня.

«Небезпека гібридної війни, яка маскується під сепаратизм регіонів»

Прийнятий у першому читанні Виборчий кодекс загрожує федералізацією України. Так вважає політолог Віктор Уколов, який співпрацює з Адміністрацією Президента. Про це він написав у своєму блозі  на сайті «Української правди». Уколов зазначає, що новий Виборчий кодекс «ризикує поставити Україну на межу федералізації. Як водиться дорога в пекло була встелена якнайкращими побажаннями – голосували ж бо за пропорційну систему з відкритими списками. Але оскільки у Верховній Раді 8 скликання законопроекти читають, мабуть, тільки зануди й юристи, 226 депутатів підмахнули по-справжньому абсурдне рішення».

А відтак пояснює: «Стаття 338 Виборчого кодексу розбиває Україну на 27 виборчих регіонів, більшість з яких співпадає з адміністративними межами областей. Згідно  зі статтею 341 кожна партія зобов’язана розподілити свій виборчий список на 27 регіональних списків. Таким чином виборці зможуть голосувати і за партію, і за одного з її кандидатів, що безумовно добре, бо завдяки набраним голосам відбудеться розташування кандидатів у партійному списку. Однак далі починається те, про що, напевно, не замислювались автори закону – Верховна Рада України вперше за роки незалежності, отримує депутатів, що будуть чітко структуровані по-регіонах».
Політолог наголошує, що «можна навіть здогадатись, звідки була закинута настільки блискуча ідея поділу України на регіони – майже напевно із сусідньої Росії, яка веде з нами війну». На його переконання, «нас має турбувати небезпека гібридної війни, яка маскується під сепаратизм регіонів, адже з 2014 року окупанти починали ховатись саме за вимогою федералізації України, якій так необачно допомагають наші депутати тепер. Іншими словами у такому вигляді Виборчий кодекс містить загрози національній безпеці і не може бути прийнятий у другому читанні. Якщо тільки депутати не знайдуть вихід у процесі підготовки поправок».

Наостанок Уколов зізнається, що «розуміє, чому 26 депутатів Опозиційного блоку з охотою віддали голоси за законопроект своїх політичних опонентів, проголосувавши разом з Батьківщиною та Самопоміччю, де так люблять докоряти таким коаліції».

«І ось тоді настане момент перевірки на віру і витримку»

Олег Рибачук, голова громадської організації «Центр UA», колишній віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції висловився на сайті «НВ» з приводу підтримки (в першому читанні) Верховною Радою нового Виборчого кодексу. При цьому він нагадує, що «усі депутати, які входили в коаліцію «Європейська Україна», у своїй угоді пообіцяли, що після виборів 2014 року в Україні буде впроваджена пропорційна система з відкритими регіональними списками. Система, яка дозволить виборцям у регіонах обирати своїх представників, і позбавить Кононенка права нарізати округи. Система, яка забезпечить рівномірне регіональне представництво інтересів виборців, а не засилля Печерського багатомандатного виборчого округу. Система, яка вб’є купівлю місць у списках і «прикорму» мажоритарних округів. Дуже дивно, що депутати, які прийшли до парламенту по залитій кров’ю вулиці Інститутській, дають лише 226 голосів за зміну виборчого закону Януковича на закон, який відповідатиме європейським практикам і духу часу».

Тож, наголошує Рибачук, зараз «маємо перший крок до нового виборчого законодавства. За кілька тижнів його доопрацюють у комітеті і підготують до другого читання. І ось тоді настане момент перевірки на віру і витримку».

«Не потрібен і політичний землетрус»

Аналітик Роман Малко (див. «Український тиждень»), роздумуючи про ухвалений у першому читанні Виборчий кодекс, підкреслює: «Найбільшим гальмом зміни виборчого законодавства є, звичайно, мажоритарники зі своєю гречкою та дитячими майданчиками, якими вони підгодовують електорат на округах. Але не на руку зміна правил і більшості політсил, особливо партії влади, яка саме за рахунок мажоритарників поповнює згодом свої лави додатковими багнетами. Або на біду може використовувати їх як додатковий ситуативний резерв, коли треба протягти потрібне рішення. От кому справді вигідна зміна виборчих правил, то це електорату, ну й, звісно, тим політсилам, які лише мріють спробувати щастя в парламентських перегонах і потрапити до Ради». А відтак зазначає, що «блискуча гра в демократію, яку продемонстрували народні обранці, очевидно, лише частина грандіозної та вимушеної багатоходівки. Змінювати наявні виборчі правила на такий формат, який пропонує проект Виборчого кодексу, – це якщо не самогубство, то принаймні дуже ризикований крок». Він цитує заступника голови фактично нелегітимної ЦВК Андрія Магеру: «Депутати прийняли за основу Виборчий кодекс, але не факт, що ухвалять його в цілому».

При цьому, наголошує Малко, це не так і катастрофічно, оскільки «будьмо відвертими, не потрібен і політичний землетрус, у процесі якого можуть не встояти найстійкіші політичні монстри». На його думку, вірогідність того, Виборчий кодекс ухвалять, – 1%. Правда, уточнює політолог, це диво «трапиться лише тоді, коли втрутяться вищі сили».

«За гарячої війни на Сході холодна війна на Заході…»

Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський під час перебування у Львові  продовжив свої  «українські  лекції». Він заявив, що діалог між істориками не відбувається належним чином, і показово розвернувся перед входом до музею «Тюрма на Лонцького», змінивши програму свого візиту. Про це розповідає у «Європейській правді» Олена Бабакова, журналістка Польського радіо. Зокрема вона наголошує, що радикальні заяви Ващиковського продиктовані боротьбою за крісло очільника МЗС. Швидше за все, він з міністра перетворитися на пересічного депутата.  «Але не варто чекати, що в разі звільнення Вітольда Ващиковського українсько-польські стосунки налагодяться, – підкреслює  Бабакова. – Його імовірні наступники готові зберігати жорсткий курс щодо Києва – принаймні, у питаннях історичної пам’яті».

Зазначаючи, що «зміна керівника МЗС принципово не позначиться на політиці щодо України», аналітик пояснює: «По-перше, основні тренди, як і раніше, будуть визначатися Ярославом Качинським та його найближчим оточенням. А воно, чим ближче  парламентські вибори 2019 року, тим більше буде намагатися відірвати шматок електорату від інших партій правого спектра. По-друге, польська східна політика переживає глибоку концептуальну кризу».

На її переконання, «про відносини з Україною годі й говорити після того, як польська дипломатія винесла на штандарти питання історичної пам’яті». Бабакова підкреслює, що «Києву час усвідомити: партія Качинського лишається найпопулярнішою в Польщі. І якщо польська опозиція і надалі буде так само безпорадною, ПіС керуватиме країною ще принаймні шість років, а може й десять». При цьому наголошує: «Це не означає, що на Варшаву треба «махнути рукою». Навіть зберігаючи твердість у принципових для української влади питаннях, варто шукати точки дотику та можливості для компромісу: за гарячої війни на Сході холодна війна на Заході буде неприпустимою розкішшю». На думку Бабакової, «варто пам’ятати – доба безумовної підтримки Польщею України вже минула. За будь-якого прізвища нового міністра закордонних справ».

«План розподілу України пишуть…» 

«Так, як сьогодні з нами говорять поляки, так з нами не говорили навіть з Москви», – пише є  на своїй сторінці в Facebook колишній глава Адміністрації Президента Віктор Балога. А відтак резюмує: «Таке враження, ніби план розподілу України пишуть не в Росії, а в Польщі».

Політик підкреслює,  що «в польському суспільстві штучно культивується ненависть до українців».  Він також констатує: «Таке враження, ніби західні сусіди тільки чекали, поки ми станемо слабкими, щоб по нас вдарити». Але після цього Балога нагадує  західному сусіду, що «українські землі обійдуться дуже дорогою ціною будь-кому, хто захоче їх завоювати».

Балога нагадує  західному сусіду, що українські землі обійдуться дуже дорогою ціною будь-кому, хто захоче їх завоювати. Він зазначає, що «українці хоч і бідні, але завжди були одними з найкращих воїнів у Європі. Вони з голими руками розпочали війну з однією з найпотужніших армій світу і після цього їм уже ніхто не страшний». А наостанок звертається: «Тому, шановні поляки, якщо ви нам друзі, то ведіть себе по-дружньому. Бо, повірте, мати таких ворогів, як українці, поганий для вас варіант».

 «Захищають своє та сусідніх країн майбутнє у війні з Росією»

Нагадуючи, що історія Європи є надзвичайно складною й конфліктні ситуації були між усіма сусідніми народами, директор Українського  інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович підкреслює: «Але сама ідея Європейського Союзу у тому й полягала, що ці конфлікти треба залишити у минулому, довіривши їх дослідження історикам. Тому питання історичних непорозумінь вже давно не є підґрунтям для зовнішньополітичного курсу країн». Він зазначає, що «ми вирішили будувати свої відносини на християнському принципі «прощаємо та просимо пробачення». І на мою думку, це єдиний можливий шлях подолання історичних травм. Але протягом останніх пари років ситуація змінилася. Нова польська влада вирішила, що підняття історичних образ на щит є ефективним інструментом нарощування власного політичного рейтингу. Жертвою цієї політики стали відносини з Україною». На його переконання, «польські політики мають відмовитися від спокуси скористатися погіршенням польсько-українських стосунків для здобуття політичних дивідендів на внутрішньому ринку. Змагання між ними, хто сильніше і дошкульніше вдарить Україну, ставлять під сумнів публічні запевнення в необхідності збереження добросусідських взаємин».

В’ятрович зазначає: «Міністр закордонних справ Польщі пан Ващиковський говорив, що його країна, «зчепивши зуби», чекала, коли українці змінять своє ставлення до свого минулого. Тим часом українці, зчепивши зуби, захищають своє та сусідніх країн майбутнє у війні з Росією».

«…ненависть, шовінізм.Це страшно»

На думку російського військового журналіст Аркадія Бабченка (див.«112 Україна»), якщо радянська пропаганда «апелювала до якихось людських почуттів, тут же – навпаки. [Російська] пропаганда дістала з людей усю ницість, усю мерзенність. У цього режиму ставку зроблено на найбільш ниці людські почуття. До того ж, якщо в Радянському Союзі класом-гегемоном був пролетаріат (а пролетаріат може бути як поганим, так і гарним, як агресивним, так і неагресивним), то цей режим робить ставку на клас-гегемон гопництва. Гопники агресивні завжди, вони дістають агресію, вони дістають ксенофобію, ненависть, шовінізм. Це страшно».

Він попереджає: «Коли почнеться економічне загнивання, для авторитарних режимів немає найкращого вирішення внутрішніх проблем, ніж яка-небудь зовнішня переможна війна. І перша ціль, звичайно, Україна».

А відтак нагадує, що «зараз ми живемо в реальності, коли російські танки прасують українські міста, коли Росія напала на Україну. Ще чотири роки тому цього ніхто не міг собі уявити». Тому, наголошує він, що наразі важко уявити, в якому світі існує Путін, ким він себе уявляє, «але видно, що ця людина готова до війни, готова до смерті і вбивств».

«Поки все йде за планом Москви»

Дмитро Тимчук, координатор групи «Інформаційний спротив», на сайті видання «Апостроф» зазначає, що «за три з половиною роки українське суспільство втомилося від війни. Це є ще одним подразником, який викликає, м’яко кажучи, недовіру до влади. Якщо брати все це в комплексі, Москва йде второваним шляхом з метою максимально дестабілізувати ситуацію всередині України, а потім спробувати взяти ситуацію в свої руки».

Він підкреслює, що «поки все йде за планом Москви. Причому годі й казати про те, що зараз хтось може відбити у Кремля бажання продовжувати таку стратегію».

Координатор групи «Інформаційний спротив» звертає увагу на «різку активізацію в Україні терористичної діяльності, причому в глибокому тилу, в тому числі в столиці – дестабілізацію політичної ситуації, розгойдування її всіма можливими способами, в тому числі вимогами дострокових парламентських і президентських виборів. Разом з останньою ескалацією на Донбасі все це грає на руку Кремлю. Я не кажу, що всі теракти в Києві і всі політичні виступи».

Тим часом, Москва, підтягнувши нові збройні підрозділи до українського кордону, активізувала свій «миротворчий» курс. Цілком вірогідно, що путіністи при цьому не відмовилися у число 20 тисяч миротворців на Донбасі (начебто саме таку кількість погодили спецпредставник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер і помічник президента РФ Владислав Сурков) вштовхнути й російських вояків.

Водночас український політикум заговорив про вірогідність розірвання дипвідносин з Росією. Зокрема нардеп від фракції «Блоку Петра Порошенка» в парламенті Іван Вінник зазначив «Апострофу»: «Сам факт визнання РФ агресором і окупантом по відношенню до України, згідно практики застосування міжнародного права, передбачає розірвання будь-яких елементів і атрибутів добросусідських відносин – дипломатичних відносин. Коли одна країна називає іншу агресором і окупантом і продовжує спокійно розмовляти на дипломатичному фронті, такого не буває. Всі ми вихідці з СРСР. Це все одно, якби в червні 1941 року Сталін продовжував добросусідські відносини з Гітлером». Правда, згадуваний народний обранець відтак «згладив» свої пропозиції.

Чи доречні аналогії, коли не тільки  вітчизняний політикум, але й вершителі доль у сусідніх державах цинічно ігнорують уроки історії? Відповідь зрозуміла. Тип паче, за умов  наближення до вірогідності  чергового  територіального перерозподілу  світу на  хвилі стимулювання радикальних, шовіністичних  настроїв. На цьому також акцентували увагу  і ЗМІ: «Вбити постправду» («День»), «Як новий закон про освіту може врятувати Україну і до чого тут Путін?» («ЛБ»), «Сплячі тіні імперії» («УТ»), «Виборчий кодекс з елементами знесподіванки, або Як коаліція саме себе переграла» («УП»),«Рік під знаком Трампа: палацові війни, невдачі всередині країни та наростання світового хаосу» (PolitekA),  «Волкер: міжнародна спільнота не хоче кіпрського варіанту на Донбасі» (УНН), «Українсько-польське напруження. Що призвело до охолодження стосунків між Києвом і Варшавою» («Тиждень»),  «Ультиматум Угорщини щодо мовного питання є неприйнятним – Климпуш-Цинцадзе» («ЄП»),  «Біля аеропорту  «Київ» напали на журналістів, які знімали приліт Медведчука з Росії» (УНІАН), «На Банковій почалася битва титанів, домовитися вже не зможуть» (PolitekA), «Чомусь здається, що Путін доживає свої останні дні при владі» («ГОРДОН»), «Фантомна загроза федералізації України «Виборчим кодексом Парубія» («УП»), «Чому війна Росії проти України може ніколи не закінчитися – AtlanticCouncil» («ГОРДОН»), «Західний фронт: як конфлікт України з сусідами стає тестом на суб’єктність» («ЄП»)…

Звісно, наразі навіть тактична програма-максимум  головним стратегічним ворогом України поки що не досягнута. Замість так званої  Новоросії зі столицею у Харкові (до неї начебто мали ввійти Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Харківська і Луганська області та АР Крим) Кремль задовільняється «непотоплюваним авіаносцем у вигляді Криму» та плацдармом для перевірки найсучаснішого озброєння на Донбасі. Та й факт призначення  досвідченого та успішного  генерала-десантника Михайла Забродського на посаду командувача сил антитерористичної операції дав зрозуміти, що вище керівництво України не відкидає ймовірності спроб активізації бойових дій з боку ОРДЛО і має намір не допустити гіпотетичного наступу ворога.

При цьому вже незабаром  нашій країні, очевидно, доведеться подумати над конкретними діями щодо зміцнення західного кордону. Після наймасштабнішого в Європі 60-тисячного маршу праворадикальних націоналістів у Польщі з лозунгом «пам’ятаємо про Львів і Вільнюс» ще на одну українську ілюзію щодо «миротоворчості» сусідів остаточно стало менше. До того ж, як наголошує (див. «День») дипломат Данило Лубківський,  у Варшаві уже «аргументів з українського боку не чують. Реальної розмови не хочуть. Бо політичне рішення, таке враження, прийняте». А відтак, констатуючи факти «роздмухування в Польщі українофобії», попереджає: «Нам треба зрозуміти, що всі фінальні рішення вже будуть остаточною крапкою».

Правда, Україна намагається не допустити переведення міждержавних стосунків із Польщею у режим остаточної, безповоротної  конфронтації. У цьому контексті – й ініціатива Петро Порошенка щодо проведення надзвичайного засідання Консультаційного Комітету Президентів України та Польщі. Цього тижня  представники  глав обох держав обговорюватимуть проблемні питання у Кракові, аби скоординували позиції в контексті підготовки до Саміту Східного партнерства, який проходитиме 24 листопада у Брюсселі».

Тиждень, що розпочався, обіцяє бути досить  динамічним у політичному сенсі. Зокрема, і під час розгляду 16 листопада у Верховній Раді України законопроекту про реінтеграцію Донбасу. Тож  попереду – нові виклики, які екзаменуватимуть нас на спроможність політичної нації, здатність залишатися державою. Будьмо!

Віктор Вербич